(Dandy-Walker Malformation)

Любов Степанівна Євтушок
Зав. медико-генетичною консультацією
Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру

Основні діагностичні критерії – тріада симптомів:

• Гіпоплазія або відсутність хробака мозочка
• Зміщення догори серпа мозку, латеральних синусів і torcular
• Велика тонкостінна киста ззаду від мозочка, з’єднана з четвертим шлуночком (киста задньої черепної ямки)

Клінічна картина:

При аномалії Денді-Уокера (АДУ) спостерігається макрокранія з виступаючою потилицею. Гідроцефалія не завжди представлена при народженні і вважається частим вторинним ускладненням, яке з’являється впродовж перших трьох місяців після народження. Розміри кисти задньої черепної ямки не корелюють з наявністю, відсутністю чи вираженістю гідроцефалії.
Підвищення внутрішньочерепного тиску призводить до гіпотонії, летаргії, нудоти, блювоти і головного болю. Рідше бувають симптоми істинної дисфункції мозочка і порушення функції черепних нервів.
Для діагностики АДУ найчастіше викориcтовується комп’ютерна томографія, радіонуклідне сканування і сонографія. При дослідженнях виявляються більш виражені ураження нижньої частини хробака з частковою його агенезією і значне звуження щілини між диспластичними мозочковими гемісферами. На рентгенограмах виявляється розміщений вище, ніж в нормі поперечний синус і тонша потилична випуклість.

Етіологія:

АДУ етіологічно різноманітна і описана при багатьох менделюючих, тератогенних і хромосомним синдромах (таблиця № 1). В деяких випадках збіг може бути випадковим. Повторення ізольованої АДУ в сім’ях спостерігається рідко. Вважають, що рекуррентний ризик в таких випадках не перевищує 5%. Це споріднює АДУ з вродженими вадами розвитку мультифакторіальної етіології.

Патогенез:

Є кілька теорій патогенезу аномалії АДУ. Вважається первинним дефектом порушення розвитку чи обструкція отвору Мажанді і Люшка, яке призводить до подальшого розвитку гідроцефалії і вторинних змін хробака.

Поєднані симптоми:

Аномалії центральної нервової системи та екстракраніальні вроджені вади розвитку. Найчастіше поєднується з вродженими вадами серця, розщелинами губи і піднебіння, аномалією Кліппеля-Фейля, дефектами невральної трубки.

Співвідношення статі: М 1 : Ж 1.

Популяційна частота:

АДУ зустрічається в 3-4% випадків гідроцефалії. Оскільки частота гідроцефалії в популяції становить 1-1,5%, АДУ зустрічається з частотою від 1:2500 до 1:3500 новонароджених.

Рекуррентний ризик для сібсів:

Повторення ізольованої АДУ для сібсів не перевищує 5%.

Вік маніфестації: з народження.

Профілактика:

Профілактика АДУ безпосередньо полягає в уникненні негативного впливу запідозрених тератогенів, проведенні оцінки діагностичних тестів і медико-генетичного консультування. Пренатальна діагностика з ультразвуковим дослідженням дозволяє виявити поєднані аномалії, провести в таких випадках каріотипування плода.

Лікування:

Важливим є контроль за гідроцефалією. При персистуючому підвищенні внутрішньочерепного тиску показане нейрохірургічне втручання.

Прогноз:

Для хворих з АДУ прогноз переважно залежить від асоційованих з нею вроджених вад розвитку чи синдромів. Важливою є своєчасність лікування. Серед 27% описаних випадків спостерігалась смертність. Тільки 49% серед тих, що вижили, мали IQ понад 80.
Ті ж фактори визначають прогноз і у випадках, діагностованих пренатально при ультразвуковому дослідженні.

Пренатальна діагностика:

АДУ можна діагностувати пренатально з допомогою ультразвукового дослідження плоду. При цьому необхідно вести пошук поєднаних аномалій.

Таблиця 1. Синдроми, при яких спостерігається АДУ.

Список скорочень:

АД – аутосомно-домінантний тип успадкування
АР – аутосомно-рецесивний тип успадкування
Х-зч.Р – Х-зчеплений рецесивний тип успадкування
Х-зч.Д – Х-зчеплений домінантний тип успадкування
Х-зч.напівД – Х-зчеплений напівдомінантний тип успадкування
СЗРП – синдром затримки розвитку плоду

Номер з каталогу МІМ:

220200 Dandy-Walker Syndrome; DWS

Список літератури:

• Hunter AGW. Cystic Malformations. In: Stevenson RE, Hall JG, Goodman RM, eds. Human Malformations and Related Anomalies. V. 2. New York: Oxford University Press, 1993:89-96.
• Murray JC, Johnson JA, Bird TD. Dandy-Walker malformation: Etiologic heterogeneity and empiric recurrence risk. Clinical Genetics 1985;28:272-283.
• Pettigrew AL, Jackson LG, Ledbetter DH. New X-linked mental retardation disorder with Dandy-Walker malformation, basal ganglia disease, and seizures. American Journal of Medical Genetics 1991;38:200-207.
• Zangwill KM, Boal DKB, Ladda RL. Dandy-Walker malformation in Ellis-van Creveld syndrome. American Journal of Medical Genetics 1988;31:123-129.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

(Церебро-гепато-ренальний синдром, Zellweger Syndrome)

Н. О. Зимак
Зав. медико-генетичною консультацією
м. Хмельницький

Основні діагностичні критерії:

• порушення моторики, затримка розумового розвитку, судоми, м’язова гіпотонія;
• фіброз печінки;
• кістоз нирок;
• характерні черепно-лицьові аномалії;
• відсутність або різке зменшення числа пероксисом у печінці чи інших тканинах організму;
• зниження активності ферментів синтезу плазмалогенів, деградації жовчних кислот, піпеколінової кислоти, окислення фітанової та жирних кислот;
• підвищений рівень розгалужених жирних кислот у плазмі, фібробластах та амніоцитах.

Клінічна картина:

Виражена затримка фізичного та нервово-психічного розвитку: м’язова гіпотонія, арефлексія, кардіоміопатія, розумова відсталість, судоми; тривала гіпербілірубінемія, ознаки адреналової недостатності; атрофія зорового нерва, помутніння кришталика та рогівки, глаукома. Характерні черепно-лицьові аномалії – високе чоло, широкі відкриті тім’ячка, гіпоплазія надбрівних дуг, епікантус, мікрогнатія.

Мікрокісти та кісти великих розмірів у гломерулах та ниркових канальцях.

Цироз чи фіброз печінки, ознаки холестазу.

Приблизно у половини дітей із синдромом Цельвегера спостерігаються зміни скелету (точкова кальцифікація надколінника) та вроджені вади серцево-судиної системи (дефекти міжшлуночкової перетинки, аномалії аорти).

Етіологія:

Фенотипові прояви синдрому Цельвегера спричиняються мутаціями у генах, причетних до пероксисомного біогенезу, такими як peroxin-5 (PEX5; 600414), peroxin-2 (PEX2; 170993), peroxin-6 (PEX6; 601498), and peroxin-12 (PEX12; 601758), які картовані на хромосомах 12 (PEX5), 8 (PEX2), та 6 (PEX6). Мутації у гені PEX1 (602136), який картований на 7q21-q22, ідентифіковані у випадках синдрому Цельвегера, група 1.

Патогенез:

Зменшення кількості пероксисом, зниження активності їх ферментів зумовлює пошкодження їх комплексної метаболічної функції (“пероксисомне дихання”, участь у метаболізмі жирних кислот, синтезі плазмалогенів). Ураження внутрішніх органів та систем характеризуються вираженою різноманітністю та ступенем важкості. Зміни у ЦНС зумовлені порушенням міграції нейронів на 3 місяці вагітності, що призводить до порушення цитоархітектоніки мозку, спостерігається затримка мієлінізації нейронів, накопичення ліпідів. У тканинах збільшується кількість жирних кислот з довгим вуглецевим ланцюгом (С24-30). Вміст плазмалогенів знижений.

Популяційна частота:

Коливається в межах від 1:25000 до 1:10000.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.

Вік маніфестації: з народження.

Успадкування:

Aутосомно-рецесивний тип успадкування.

Рекуррентний ризик: для сібсів пробанда 25%.

Лікування:

Малоефективне. Пошук найбільш оптимальних способів лікування ведеться у багатьох напрямках, виходячи з патогенезу: нормалізація рівня плазмалогенів крові ефірами ліпідів, дієтотерапія, плазмаферез.

Прогноз:

Несприятливий. Тривалість життя обмежується декількома місяцями.

Профілактика:

Вийнятково важливим є медико-генетичне консультування та інвазивна пренатальна діагностика з проведенням біохімічних тестів у біоптаті хоріона, культурі амніотичних клітин, фібробластах.

Диференційний діагноз:

Проводиться з іншими пероксисомними захворюваннями (псевдо-Цельвегера синдром, неонатальна адренолейкодистрофія, інфантильна форма хвороби Рефсума), точковою хондродисплазією.

Номер з каталогу МІМ:

170993 Peroxisomal Membrane Protein 3; PXMP3
214100 Zellweger Syndrome; ZS
603360 Peroxisome Biogenesis Factor 16; PEX16
170995 ATP-Binding Cassette, Subfamily D, Member 3; ABCD3
214110 Peroxisome Biogenesis Disorder 2A (Zellweger); PBD2A

Список літератури:

• Brul S, Westerveld A, Strijland A. et al. Genetic heterogeneity in the cerebrohepatorenal (Zellweger) syndrome and other inherited disorders with a generalized impairment of peroxisomal functions: a study using complementation analysis. J. Clin. Invest. 1988;81:1710-1715.
• Kase BF, Pedersen JI, Strandvik B, Bjorkhem I. In vivo and in vitro studies on formation of bile acids in patients with Zellweger syndrome: evidence that peroxisomes are of importance in the normal biosynthesis of both cholic and chenodeoxycholic acid. J. Clin. Invest. 1985;76:2393-2402.
• Lazarow PB, Moser HW. Disorders of peroxisome biogenesis. In: Scriver CR, Beaudet AL, Sly WS, Valle D. The Metabolic Basis of Inherited Disease. New York: McGraw-Hill (pub.) (6th ed.): 1989. Pp. 1479-1509.
• Mayatepek E, Lehmann W-D, Fauler J. et al. Impaired degradation of leukotrienes in patients with peroxisome deficiency disorders. J. Clin. Invest. 1993;91:881-888.
• Moser AB, Rasmussen M, Naidu S. et al. Phenotype of patients with peroxisomal disorders subdivided into sixteen complementation groups. J. Pediat. 1995;127:13-22.
• Poulos A, Singh H, Paton B, Sharp P, Derwas N. Accumulation and defective beta-oxidation of very long chain fatty acids in Zellweger’s syndrome, adrenoleukodystrophy and Refsum’s disease variants. Clin. Genet. 1986;29:397-408.
• Zellweger syndrome; ZS. OMIM; 214100.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

(Smith-Lemli-Opitz Syndrome)

В.Б. Долгов
Лікар-генетик
Хмельницької медико-генетичної консультації

Синоніми:

SLOS, SLO-синдром, RSH-синдром (акронім із перших літер прізвищ трьох перших пацієнтів).
Вперше синдром був описаний у 1964 році Девідом Смітом, педіатром з Бельгії, Люком Лемлі та Джоном Опітцем у повідомленні про трьох пацієнтів з подібними та характерними лицьовими проявами: мікроцефалією, широким альвеолярним відростком верхньої щелепи, гіпоспадією, незвичною дерматогліфікою, вираженими ознаками порушеного харчування та психомоторного розвитку. Більш детальний опис хвороби Smith-Lemli-Opitz Syndrome (SLOS) був представлений у 1969 році як “RSH syndrome” (акронім з перших літер прізвищ трьох перших пацієнтів). Протягом наступних 20 років стали відомими багато симптомів цього захворювання.

Виділяють 2 типи SLOS:

• І тип – МВВР, сумісні з життям;
• ІІ тип – з раннім летальним кінцем.

Основні діагностичні критерії:

• виражена розумова відсталість;
• постнатальна затримка зросту;
• мікроцефалія, високе чоло;
• птоз, катаракта, вивернуті ніздрі, незрощене піднебіння, незвичайні вушні раковини, вроджені вади головного мозку (гідроцефалія, гіпоплазія мозолистого тіла);
• вроджені вади серця (тетрада Фалло, септальні дефекти);
• пілоростеноз, порушення лобуляції легень, агангліоз товстого кишківника;
• аномалії нирок (стеноз уретри, гідронефроз), аномалії статевих органів (гіпоспадія, крипторхізм, чоловічий гермафродитизм);
• полідактилія китиць рук та/або ступнів, синдактилія 2-3 пальців ступнів.

Клінічна картина:

В неонатальному періоді та на першому році життя спостерігається мляве смоктання, ускладнене ковтання, блювота, відмова від їжі. Більша половина хворих потребують харчування через зонд, а потім через гастростому. Крім того у хворих виникає алергія на білки молока та сої, що може зумовлювати розвиток шлунково-стравохідного рефлюксу. При ранньому виявленні причин рефлюксу та блювоти рекомендується проведення фундоплікації. На протязі першого року життя практично завжди відмічається виражена м’язова гіпотонія змішаного типу. М’язова сила та тонус покращуються на другому році життя. В препубертатному віці може розвинутися гіпертонус, що може призводити до виникнення контрактур суглобів.
У постнатальному періоді в більшості дітей формується груба затримка психомоторного розвитку. Моторний розвиток затримується, більшість дітей починає ходити між 2 та 4 роками життя. В подальшому спостерігається невиразність мовлення, гіперактивність, але при цьому діти соціально адаптовані. У багатьох хворих можуть бути агресивність поведінки, тактильна гіперчутливість шкіри ступнів та китиць рук, можливе виникнення аутичної поведінки.
Частіше має місце одно/двобічна постаксіальна полідактилія китиць рук (частіше) та/або ступнів. Перший палець, звичайно, короткий та проксимально зміщений з характерною гіпоплазією метакарпальної кістки та тенара. Крім цього, можливі такі вади, як ектродактилія, монодактилія, олігодактилія, агенезія променевої кістки, брахідактилія, відсутність середньої фаланги другого пальця, радіальна або ульнарна девіація пальців, клинодактилія, камптодактилія та різні синдактилії. Спостерігається різо- та мезомелічне вкорочення кісток, рідше з рентгенологічною картиною точкової хондродисплазії, однак істинної хондродистрофії немає. Ступні із віялоподібною полісиндактилією, вальгусною або варусною деформацією, короткими першими пальцями, “Y”-подібною синдактилією ІІ-ІІІ. Часто зустрічається дислокація стегна.
Черепно-лицеві дизморфії. У більшості хворих мають місце характерні риси обличчя та черепа: мікроцефалія, однобічний птоз, короткий ніс із вивернутими ніздрями, мікрогнатія. Крім цього зустрічаються гіпертелоризм, епікант, відсутність сльозної точки, екзофтальм, довгі вії, катаракта, страбізм, ністагм, склероз рогівки, гетерохромія райдужних оболонок, колобома райдужки, глаукома, гіперпігментація сітківки, атрофія зорових нервів та офтальмоплегія. На носовій перетинці часто зустрічається капілярна гемангіома. Можуть мати місце звуження та атрезія хоан, звуження слухових каналів, нейросенсорна глухота та аномалії розвитку внутрішнього вуха. З боку ротової порожнини зустрічаються дефекти губи та піднебіння, високе піднебіння, широкі альвеолярні краї, маленький язик з під’язичними кістами, подвоєння язика, зуби тісно посаджені або з великим міжзубними проміжками, оліго- та полідонтія, гіпоплазія емалі.
Шия може бути вкороченою з надлишком шкіри та комірцевим набряком.
Центральна нервова система. Окрім мікроцефалії, часто виявляються структурні зміни головного мозку: розширення шлуночків, гіпоплазія та агенезія мозолистого тіла, гіпоплазія лобних долей, ліпома гіпофіза, гіпоплазія мозочка з гіпоплазією хробака, голопрозенцефалія. При гістологічному дослідженні тканин мозку виявляється порушення міграції нейронів, розповсюджений гліоз, ектопія клітин Пуркіньє.
Статева система. В осіб чоловічої статі статеві органи можуть бути як нормальної будови, так і значно змінені. Гіпоспадія варіює від вінцевої до промежинної. Звичайно має місце крипторхізм, може бути розщеплення калитки.
В осіб жіночої статі (каріотип 46, ХХ) спостерігається гіпоплазія статевих губ, пізнє менархе та дисменорея. Гонади можуть бути як нормальними, так і у вигляді овотестіс або навіть бути повністю відсутніми.
Серцево-судинна система. Приблизно половина хворих із SLOS мають вроджені дефекти серця. Частіше зустрічаються атріовентрикулярний канал, первинний дефект міжпередсердної перетинки, відкрита артеріальна протока, мембранозний дефект міжшлуночкової перетинки.
Вади розвитку нирок та наднирників. Близько чверті хворих на SLOS мають вади нирок, такі як гіпоплазія та аплазія нирок, кісти коркового шару, гідронефроз, ектопія нирок, подвоєння сечоводів, ембріональна дольчатість нирок, вторинна гіпоплазія сечового міхура та сечоводів. В хворих на SLOS зустрічається як гіпоплазія, так і гіперплазія наднирників на фоні нормальної їх будови.
Дихальна система. Найбільш характерні вади при SLOS – це гіпоплазія та порушення лобуляції легень. При аплазії нирок гіпоплазія легень може мати вторинний характер. Часто виявляються аномалії розвитку хрящів гортані та трахеї. Ці зміни можуть бути причиною обструктивних апное під час сну, та ускладнювати проведення інтубації.
Шлунково-кишковий тракт. Найбільш розповсюдженим дефектом є пілоростеноз. Можуть мати місце агангліоз кишківника, дисплазія або аплазія жовчного міхура, жовчнокам’яна хвороба дитячого віку. Рідше зустрічаються: незавершений поворот кишківника, відсутність діафрагми або діафрагмальна кила, полі- та аспленія, атрезія чи стеноз ануса, дивертикул Меккеля.

Етіологія:

SLOS – перший із синдромів множинних вроджених вад розвитку, для яких встановлений біохімічний дефект. SLOS викликається мутаціями в гені, що кодує фермент 7-дегідрохолестеринредуктазу (7 DHCR). Ген картований в 11q 12-13. Цей ген має довжину 2957 н. п., має 9 екзонів та кодує білок масою 54,5 кДа. Найбільше розповсюдження в європейській популяції мають мутації: IVS 8-1 g<c (29 %), R 404 С (11 %), V 326 L (7 %), W 151 X (8 %), Т 93 М (8 %). Важкі форми СЛО-синдрому є компаундами по нульовому алелю та алелю з місенс-мутацією. Хворі з легкою формою СЛОС є компаундами за двома унікальними чи рідкісними мутаціями.

Патогенез:

Фермент 7-дегідрохолестеринредуктаза (7 DHRC) за даними біохімічних досліджень приймає активну участь в метаболізмі холестерину. Холестерин є 27-вуглеводним циклічним спиртом, що синтезується в ендотеліальному ретикулумі з ланостерину. Холестерин безпосередньо входить, як структурний елемент, до складу клітинних мембран. Холестерин приймає активну участь в синтезі жирних кислот та стероїдних гормонів. Але найбільш важливим є те, що холестерин входить до складу ембріональних сигнальних білків hedgehog, які забезпечують нормальну закладку органів та систем в процесі ембріогенезу. Висловлюється припущення про те, що холестериновий дефект білків hedgehog є однією з ланок патогенезу синдрому Сміта-Лемлі-Опіца, або ж дефіцит холестерину у складі мембран внаслідок порушення міжклітинних взаємодій зумовлює порушення морфогенезу. Важкість хвороби корелює з рівнем холестерину та 7-дегідрохолестерину (7DНС). У хворих з важкими проявами SLOS рівень загальних стеринів значно знижений, а співвідношення між 7DНС та стеринами збільшене. Спочатку допустимим для виживання хворих із SLOS рівнем холестерину вважали 10 мг/дл, потім було встановлено, що хворі з рівнем меншим за 10 мг/дл нерідко виживають, а летальність, найвірогідніше, обумовлена важкістю вад розвитку. Молекулярно- генетичні дослідження підтвердили стійку залежність між характером мутації та важкістю клінічних проявів.

Популяційна частота:

Коливається в межах від 1 : 10000 до 1 : 40000 новонароджених.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.

Вік маніфестації: з народження.

Успадкування:

Aутосомно-рецесивний тип успадкування.

Рекуррентний ризик:

25% для сібсів пробанда в цій сім’ї.

Лікування:

Знання етіології синдрому Сміта-Лемлі-Опіца змінило підхід до лікування хворих. Додаткове введення холестерину дозволяє знизити рівень 7-дегідрохолестерину (7DНС) за рахунок зворотнього зв’язку. Рекомендується прийом холестерину із розрахунку 30-40 мг/кг/день для дітей та 10 мг/кг/день для дорослих. Але екзогенний холестерин досягає не всіх тканин, зокрема, він неспроможний подолати гематоенцефалічний бар’єр. Холестерин можна вводити в натуральному вигляді (яйця, вершки, печінка, м’ясо), або у вигляді очищеного харчового холестерину. При хірургічних втручаннях, або наданні невідкладної допомоги хворим SLOS, холестерин може бути введений ентерально у вигляді свіжезамороженої плазми крові. При лікуванні холестерином поступово нормалізується рівень 7-дегідрохолестерину крові, збільшуються темпи росту, нормалізується сон, зникає подразливість. В дітей старшого віку зникають симптоми аутизму. Між 1 та 3 роками життя може розвинутися ідіопатичний гіперметаболізм (гаряча шкіра, тахікардія). Для підтримання ваги енергетична потреба такої дитини складає 200 ккал/кг/день. В хворих SLOS не виявлено ознак дефіциту жиророзчинних вітамінів та стероїдних гормонів, незважаючи на виражений дефіцит жовчних кислот. При гострому інфекційному захворюванні гормональний стрес може супроводжуватися дефіцитом синтезу альдостерону, про що може свідчити гіпонатріємія та гіперкаліємія, а також зміни концентрації глюкокортикоїдів.

Прогноз:

Прогноз для життя при І типі сприятливий, при ІІ типі несприятливий. Прогноз щодо виздоровлення несприятливий.

Профілактика:

Необхідні медико-генетичне консультування та рання пренатальна діагностика. SLOS може бути діагностований пренатально за допомогою УЗО (збільшення комірцевого простору, мікроцефалія, щілина піднебіння, полідактилія, полікістоз нирок), біохімічних тестів (ранньою ознакою синдрому є низький рівень некон’югованого естріолу сироватки крові матері; можливе визначення рівня 7DCH в амніотичній рідині, аналіз стеролів у ворсинах хоріона на 10 тижні гестації), ДНК-діагностики.

Диференційний діагноз:

Акродисгенітальний синдром, Gardner-Silengo-Wachtel syndrome (ОМІМ 231060), синдром псевдотрисомії 13 (ОМІМ 264480), синдром Меккеля (ОМІМ 249000), гідролетальний синдром (ОМІМ 236680), Pallister-Hall syndrome (ОМІМ 146510), оро-фаціо-дигітальний синдром 5 типу (ОМІМ 277170).

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА

ДНК-діагностика:

ДНК-діагностика – пошук відомих мутацій в гені DНСR7. Важкі форми SLOS асоціюються з гомозиготними або компаундним станом мутацій, що призводять до значного зниження активності DНСR 7. Більшість хворих з І типом SLOS є кампаундами по нульовому алелю та алелю з міссенс-мутацією. Хворі з легкою формою SLOS є компаундами за двома унікальними або рідкісними мутаціями.

Біохімічна діагностика:

Визначення холестерину в крові не є достовірним методом скринінгу, оскільки приблизно у 10% хворих рівень цього метаболіту в плазмі відповідає нормі. Більш цінним діагностичним методом є визначення попередників холестерину – 7DНС і 8DНС та їхнє співвідношення з холестерином. В сумнівних випадках потрібно провести або пошук мутацій в гені DHCR 7, або аналіз ферменту 7 дегідрохолестеринредуктази (7-DHCR), або аналіз біосинтезу стерину в культурі клітин. Ретроспективно біохімічну діагностику можна провести із використанням архівного матеріалу: замороженої плазми, сироватки, амніотичної рідини, плям крові теста Гатрі, заморожених чи фіксованих парафіном патологоанатомічних зразків.

Номер з каталогу МІМ:

270400 Smith-Lemli-Opitz Syndrome; SLOS

Література:

• Caruso PA, Poussaint TY, Tzika AA, Zurakowski D, Astrakas LG, Elias ER, Bay C, Irons MB. MRI and 1H MRS findings in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Neuroradiology 2004 Jan;46(1):3-14.
• Fine RN, Gwinn JL, Young EF. Smith-Lemli-Opitz syndrome. Radiologic and postmortem findings. Am J Dis Child 1968;115:483-8./li>
• Finley SC, Finley WH, Monsky DB. Cataracts in a girl with features of the Smith-Lemli-Opitz syndrome. J Pediatr 1969;75:706-7.
• Ginat S, Battaile KP, Battaile BC, Maslen C, Gibson KM, Steiner RD. Lowered DHCR7 activity measured by ergosterol conversion in multiple cell types in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Mol Genet Metab 2004 Sep-Oct;83(1-2):175-83.
• Kaufman R, Alcala H, Sly H, Hartmann A. Brain malformations in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Hum Genet 1974;26: 47 A.
• Krajewska-Walasek M, Gradowska W, Ryzko J, et al. Further delineation of the classical Smith-Lemli-Opitz syndrome phenotype at different patient ages: clinical and biochemical studies. Clin Dysmorphol 1999;8:29-40.
• Kelley RI, Hennekam RCM. J Med Genet 2000;37:321-335.
• Langius FA, Waterham HR, Romeijn GJ, Oostheim W, de Barse MM, Dorland L, Duran M, Beemer FA, Wanders RJ, Poll-The BT. Identification of three patients with a very mild form of Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Med Genet A 2003 Sep 15;122(1):24-9.
• Marcos J, Guo LW, Wilson WK, Porter FD, Shackleton C. The implications of 7-dehydrosterol-7-reductase deficiency (Smith-Lemli-Opitz syndrome) to neurosteroid production. Steroids 2004 Jan;69(1):51-60.
• Mueller C, Patel S, Irons M, Antshel K, Salen G, Tint GS, Bay C. Normal cognition and behavior in a Smith-Lemli-Opitz syndrome patient who presented with Hirschsprung disease. Am J Med Genet A 2003 Nov 15;123(1):100-6.
• Nowaczyk MJ, Martin-Garcia D, Aquino-Perna A, Rodriguez-Vazquez M, McCaugheyD, Eng B, Nakamura LM, Waye JS. Founder effect for the T93M DHCR7 mutation in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Med Genet A 2004 Mar 1;125(2):173-6.
• Nowaczyk MJ, Zeesman S, Waye JS, Douketis JD. Incidence of Smith-Lemli-Opitz syndrome in Canada: results of three-year population surveillance. J Pediatr 2004 Oct;145(4):530-5.
• Opitz JM: The RSH syndrome: paradigmatic metabolic malformation syndrome. In: New M, ed. Diagnosis and Treatment of the Unborn Child. 1999:43-55.
• Opitz JM: RSH (so-called Smith-Lemli-Opitz) syndrome. Curr Opin Pediatr 1999 Aug;11(4):353-62.
• Opitz JM, Zeilweger H, Shannon WR, Placek LJ. The RSH syndrome. Birth Defects 1969;V(2):43-52.
• Scalco FB, Cruzes VM, Vendramini RC, Brunetti IL, Moretti-Ferreira D. Diagnosis of Smith-Lemli-Opitz syndrome by ultraviolet spectrophotometry. Braz J Med Biol Res 2003 Oct;36(10):1327-322.
• Sikora DM, Ruggiero M, Petit-Kekel K, Merkens LS, Connor WE, Steiner RD. Cholesterol supplementation does not improve developmental progress in Smith-Lemli-Opitz syndrome. J Pediatr 2004 Jun;144(6):783-91.
• Smith DW, Lemli L, Opitz JM. A newly recognized syndrome of multiple congenitalanomalies. J Pediatr 1964;64:210-17.
• Smith-Lemli-Opitz Syndrome by GeneReviews.
• Smith-Lemli-Opitz Syndrome by www.emedicine.com.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 26/05/2005

(DiGeorge Syndrome)

Жанна Іванівна Мартинюк
Лікар-неонатолог
Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання

Синоніми:

• Гіпоплазія тимуса і паращитовидної залози
• Синдром 3 і 4 зяберних дуг
• Takao VCF syndrome
• Catch 22
• Conotruncal anomaly face syndrome
• DiGeorge syndrome chromosome region.

Мінімальні діагностичні ознаки:

• Вроджений гіпопаратиреоз
• Відсутність тимусу
• Пoрушення клітинного імунітету
• Вроджені вади серця
• Краніофаціальні аномалії

Частота:

13 : 100000 народжених живими. Ді Джорджі в 1965 році першим привернув увагу до поєднання відсутності тимусу з аплазією паращитовидних залоз і описав цей синдром.

Патогенез:

Виникає як наслідок ураження в ембріогенезі 3-4 зяберних карманів на 4-7 тижні гестації і проявляється аномаліями зі сторони серця, обличчя, тимусу та паращитовидних залоз.

Клініка:

Кардіоваскулярні аномалії – тільки 5% пацієнтів мають здорове серце. При синдромі Ді Джорджі вроджені вади серця займають друге місце після синдрому Дауна.

• Тетрада Фалло – 22%;
• Дефект міжшлуночкової перегородки – 13%;
• Персистуючий артеріальний стовбур – 7%;
• Дефект міжшлуночкової перегородки та дефект міжпередсердної перегородки – 4%;
• Дефект міжпередсердної перегородки – 3%;
• Аномалія дуги аорти – 3%.

Краніофаціальні аномалії – 60%.

• Мікрогнатія;
• Деформація, низьке розміщення вух;
• Антимонголоїдний розріз очних щілин;
• Гіпертелоризм;
• Короткий фільтр;
• Риб’ячий рот;
• Високе піднебіння;
• Розщілини губи та піднебіння;
• Роздвоєння язичка.

Ендокринні аномалії. Гіпоплазія або відсутність паращитовидних залоз та тимусу, або тимусу в нехарактерному місці (над веною, на шиї).

Інші аномалії.

• Трахеоезофагальна нориця;
• Атрезія стравоходу;
• Аномалія мімічної мускулатури;
• Дефект діафрагми;
• Дивертикул Меккеля;
• Патологічна ротація кишківника;
• Неперфорований анус;
• Гідронефроз.

Асоційовані вади:

• Аріненцефалія / Синдром Ді Джорджі;
• СHARGE / Синдром Ді Джорджі;
• Кардіофаціальні вади / Синдром Ді Джорджі.

Дані обстежень:

• Гіпокальціємія
• Зниження імуноглобулінів А, G
• Підвищення імуноглобуліну Е
• Зниження паратиреоідного гормону
• Т-клітинний дефіцит
• Рентгенографія грудної клітки – відсутність тіні тимусу

Генне картування:

Ген локалізований на 22q11, описані локуси на 10p13, 11p13, 4q21, але їх ролі остаточно не визначені.

Диференційний діагноз:

• Окуло-аурікуло-вертебральний синдром;
• Хромосоми 18 трисомії синдром;
• Діабетична ембріопатія;
• Фетальний алкогольний синдром;
• Ретиноідна ембріопатія;
• Цельвегера синдром;
• Велокардіофаціальний синдром;
• Dup (1q)-синдром;
• Del (5p)-синдром;
• Dup (8q)-синдром;
• Del (10p)-синдром;
• Del (22q)-синдром.

Етіологія:

Мікроделеція довгого плеча 22 хромосоми в ділянці q11 потребує рутинного хромосомного аналізу паралельно з FISH-діагностикою, тому що малий відсоток пацієнтів з клінічними ознаками делеції 22q11 мають хромосомні перебудови, такі як транслокації між 22 хромосомою і іншими хромосомами. Синдром є етіологічно гетерогенним і може траплятись як частина інших аномалій.

Тип наслідування:

Більшість випадків спорадичні, але вертикальна та горизонтальна передача описані.

Співвідношення статей: Ч 1 : Ж 1.

Вік прояву:

Неонатальний період – гіпокальціємія, вроджені вади серця, судоми, тетанія. Старший вік – вроджений імунодефіцит, який є причиною хронічних рецидивуючих уражень верхніх дихальних шляхів; кандидози; відставання у фізичному та психічному розвитку.

Прогноз:

Неблагоприємний, хворі гинуть від інтеркурентних інфекцій в ранньому віці, часто в періоді новонародженості.

Лікування:

• Корекція гіпокальціємії
• Вітамін Д
• Хірургічна корекція вроджених вад розвитку
• Пересадка тимусу та паращитовидної залози

Номер з каталогу МІМ:

188400 DiGeorge Syndrome; DGS

Література:

• Ammann AJ, Wara DW, Cowan MJ, Barrett DJ, Stiehm ER. The DiGeorge syndrome and the fetal alcohol syndrome. Am J Dis Child. 1982 Oct;136(10):906-8.
• Baldini A. Is the genetic basis of DiGeorge syndrome in HAND? Nat Genet. 1999 Mar;21(3):246-7.
• Bockman DE, Kirby ML. Dependence of thymus development on derivatives of the neural crest. Science. 1984 Feb 3;223(4635):498-500.
• Burgio GR, Ugazio AG. Errors of morphogenesis and inborn errors of immunity 20 years after the discovery of DiGeorge anomaly. Eur J Pediatr. 1985 May;144(1):9-12.
• Carey AH, Kelly D, Halford S, Wadey R, Wilson D, Goodship J, Burn J, Paul T, Sharkey A, Dumanski J, et al. Molecular genetic study of the frequency of monosomy 22q11 in DiGeorge syndrome. Am J Hum Genet. 1992 Nov;51(5):964-70.
• Carey JC. Spectrum of the DiGeorge “syndrome”. J Pediatr. 1980 May;96(5):955-6.
• Dasouki M, Jurecic V, Phillips JA 3rd, Whitlock JA, Baldini A. DiGeorge anomaly and chromosome 10p deletions: one or two loci? Am J Med Genet. 1997 Nov 28;73(1):72-5.
• Daw SC, Taylor C, Kraman M, Call K, Mao J, Schuffenhauer S, Meitinger T, Lipson T, Goodship J, Scambler P. A common region of 10p deleted in DiGeorge and velocardiofacial syndromes. Nat Genet. 1996 Aug;13(4):458-60.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 20/12/2002

Дивіться також:

• Синдром мікроделеції 22Q11.2 (методичні рекомендації)
• Вело–кардіо-фаціальний синдром

(CATCH Syndrome)

Світлана Євгеніївна Оніщенко
Лікар-генетик
Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні

Включення:

Синдром Ді Джоржді, вело–кардіо-фаціальний синдром Schrintzen, синдром коно-трункальних вад та аномалій обличчя.

Визначення:

САТСН синдром (абревіатура латинських назв основних симптомів захворювання: Cardiac defects, Abnormal facies, Thymic hypoplasia, Cleft palate, Hypocalcemia, del 22) – група вроджених вад розвитку, пов’язаних із субмікроскопічною делецією району q11 22 хромосоми.

Клінічні прояви та діагностика:

Діагноз del 22 q11 встановлюється у пацієнтів з комбінаціями перечислених нижче станів: вроджені вади серця (зокрема коно-трункальні вади розвитку), аномалії піднебіння (особливо вело-фарингеальна недостатність – ВФН); гіпокальціємія, імунодефіцит, труднощі в навчанні, іноді характерні зміни обличчя.
Синдром Ді Джорджі – клінічно проявляється симптомами вродженого гіпопаратиреозу, дизморфією обличчя, недорозвитком тимусу, порушенням Т–клітинного імунітету.
До дизморфій обличчя відносяться: гіпертелоризм, антимонголоїдний розріз очей, короткий фільтр, низько посаджені вуха, мікрогенія.
Серед вроджених вад серця найчастіше зустрічаються:

• тетрада Фалло – 22%;
• перервана дуга аорти – 15%;
• дефект міжшлуночкової перетинки – 13%;
• загальний артеріальний стовбур – 7%;
• судинне кільце (петля судин стравоходу) – 5%;
• дефект міжпередсердної перетинки – 3%;
• аномалія дуги аорти – 3%.

Для неонатального періоду характерна наявність у дітей гіпокальціємії, судом, частих інфекцій (пневмонія, риніти, септицемія тощо). Може бути синдром раптової смерті.
Найчастіше діти помирають від важких вроджених вад серця та від інфекцій. Діти часто відстають у фізичному і розумовому розвитку.
Вело–кардіо-фаціальний синдром вперше описано Shprintzen в 1978 р.
Він включає в себе: щілину піднебіння, характерні аномалії обличчя, вроджені вади серця та великих судин (дефект міжшлуночкової перегородки, тетрада Фалло, аберрантна ліва підключична артерія тощо).
Аномалії обличчя: виступаючий ніс з великим квадратним коренем і вузькою основою крил, довгий фільтр, відкритий рот, мікрогенія, асиметрія обличчя, маленькі вуха; характерно зниження масо-ростового показника, носовий відтінок голосу, труднощі у навчанні, розумова відсталість, часті гострі респіраторні захворювання. Серед аномалій піднебіння: вело-фарингеальна недостатність.
У 5% усіх дітей, які мають щілину піднебіння без щілини губи, виявляється мікроделеція q11 хромосоми 22.
Синдром конотрункальних вад та аномалій обличчя описано в 1976 р. А. Кinouchi в японській популяції, як синдром множинних вад розвитку. Він включає як вади серця, так і характерні аномалії обличчя. Серед вад серця: тетрада Фалло з атрезією легеневої артерії, загальний артеріальний стовбур, транспозиція великих судин, дефект міжшлуночкової перетинки.
Аномалії обличчя: гіпертелоризм, телекант, короткі очні щілини, монголоїдний розріз очей, маленький відкритий рот, пласке перенісся, низько поставлені відстовбурчені вуха з недостатньо сформованим завитком. Характерні носовий голос і помірна розумова відсталість.
Таким чином, del 22 з високою частотою призводить до аномалій серця, оскільки 5–10% дітей з вродженими вадами серця мають del хромосоми 22.
Серед патології піднебіння:

• велофарингеальна недостатність складає 27%;
• щілина підслизової піднебіння – 16%;
• відкрита щілина піднебіння – 11%;
• розщеплений язичок – 5%;
• щілина губи і піднебіння – 2%;
• прихована щілина підслизової оболонки піднебіння – 8%.

Тому новонароджених дітей, які мають труднощі з вигодовуванням та дисфагію, необхідно обстежити на del22. Для дітей з del22 характерний імунодефіцит. У 67% випадків відмічається порушення утворення Т-клітин, у 19% – порушення Т-клітинної функції, у 23% – гуморальні дефекти, у 13% – дефіцит IgA. Крім того, мають місце аномалії скелету (пре- та постаксіальна полідактилія, клишоногість, складчатість пальців ступні, синдактилія, зустрічаються також аномалії хребців і ребер). Серед інших вад відмічаються вади нирок (агенезія нирки, мультикістоз, подвоєна тощо).

Пренатальна діагностика:

Пренатальна і клінічна діагностика можлива шляхом флюоресцентної гібридизації in situ (FISН) з використанням ДНК-зондів. Пренатальне тестування необхідно проводити у плодів з 50% ризиком патології при позитивному сімейному анамнезі і в плодів, у яких сімейний анамнез не вказує на підвищену вірогідність del 22 q11, але ультразвукове дослідження виявило у них вроджену ваду серця чи щілину піднебіння.

Етіологія:

Етіологічним фактором розвитку синдрому САТСН є делеція району q11 хромосоми 22. Близько 94% пробандів мають делецію de novo, у 6% – успадковану. У випадках визначення батьківського походження del 22 встановлене переважання материнського походження делеції. Як гіпотеза для пояснення цього факту розглядається можливість більшого зниження фертильності у чоловіків, а також особливості хроматину саме материнських хромосом, що роблять їх більш схильними до делецій, зокрема при негомологічній рекомбінації або різній упаковці хроматину. У нащадків пробандів існує 50% вірогідність успадкування цієї патології.

Частота:

Частота коливається від 1:4000 до 1:6400.

Диференційний діагноз:

Диференційну діагностику необхідно проводити з такими синдромами, як:

• Сміта – Лемлі – Опітца (у випадку полідактилії та щілини піднебіння);
• Синдромом Алажиля (у випадку характерної аномалії хребта, вродженої серцевої патології, вродженого помутніння рогівки);
• Синдром VATER (комплекс вроджених вад: дефекти хребта, атрезія задньопрохідного отвору, стравохідно-трахеальна нориця, дисплазія променевої кістки, аномалії нирок);
• Окуло – аурікуло – вертебральний синдром.

Тактика в неонатальному періоді:

Усі діти з вродженими вадами серця, гіпокальціємією, судомами (неясного генезу), аномаліями обличчя, патологією піднебіння потребують консультації генетика і обстеження на del 22 q11.

Прогноз:

Прогноз залежить від ступеня вираженості вад.

Тактика обстеження та лікування:

• Рекомендується багатопрофільне обстеження, яке включає наступних спеціалістів: генетика, кардіолога, хірурга, імунолога, ендокринолога, отоларинголога, невролога, логопеда тощо.
• У неонатальному періоді бажано визначити рівень кальцію в крові, абсолютне число лімфоцитів.
• Низький рівень Т–лімфоцитів вимагає оцінки Т та В клітинних підгруп, консультації імунолога. Немовлятам з порушенням Т- та В–ланок імунітету не слід вводити живі вакцини.
• Діти потребують оцінки серцевої функції, у разі необхідності – оперативного лікування.
• Внаслідок 30% вірогідності структурних ниркових аномалій, рекомендується УЗД нирок.
• Діти з затримкою росту повинні проходити обстеження на гормон росту.
• Починаючи з першого року життя, бажано проводити спеціальну мовну терапію (заняття з логопедом).

Профілактика:

Профілактика включає:

• Пренатальну УЗД-діагностику серед груп ризику вагітних, дослідження каріотипу.
• Медико-генетичне консультування подружжя, яке має в родоводі вроджені вади серця і патологію піднебіння.

Номер з каталогу МІМ:

188400 Digeorge Syndrome; DGS
192430 Velocardiofacial Syndrome
217095 Conotruncal Heart Malformations; CTHM

Література:

• Российский вестник перинатологии и педиатрии.- 2000.- № 3.
• Bassett AS, Hodgkinson K, Chow EW, Correia S, Scutt LE, Weksberg R. 22q11 deletion syndrome in adults with schizophrenia. Am J Med Genet 1998;81:328-37.
• Bingham PM, Zimmerman RA, McDonald-McGinn D, Driscoll D, Emanuel BS, Zackai E. Enlarged Sylvian fissures in infants with interstitial deletion of chromosome 22q11. Am J Med Genet 1997;74:538-43.
• Budarf ML, Konkle BA, Ludlow LB, Michaud D, Li M, Yamashiro DJ, McDonald-McGinn D, Zackai EH, Driscoll DA. Identification of a patient with Bernard-Soulier syndrome and a deletion in the DiGeorge/velo-cardio-facial chromosomal region in 22q11.2. Hum Mol Genet 1995;4:763-6.
• Carey AH, Kelly D, Halford S, Wadey R, Wilson D, Goodship J, Burn J, Paul T, Sharkey A, Dumanski J, et al. Molecular genetic study of the frequency of monosomy 22q11 in DiGeorge syndrome. Am J Hum Genet 1992;51:964-70.
• Cayler GG. Cardiofacial syndrome. Congenital heart disease and facial weakness, a hitherto unrecognized association. Arch Dis Child 1969;44:69-75.
• Chow EW, Bassett AS, Weksberg R. Velo-cardio-facial syndrome and psychotic disorders: implications for psychiatric genetics. Am J Med Genet 1994;54:107-12.
• Desmaze C, Scambler P, Prieur M, Halford S, Sidi D, Le Deist F, Aurias A. Routine diagnosis of DiGeorge syndrome by fluorescent in situ hybridization. Hum Genet 1993;90:663-5.
• Devriendt K, Fryns JP, Mortier G, van Thienen MN, Keymolen K. The annual incidence of DiGeorge/velocardiofacial syndrome [letter] J Med Genet 1998;35:789-90.
• Jones KL. Smith’s recognizable Patterns of Human Malformation. Philadelphia: W.B.Saunders Company 1997:266-268.
• Warkany J. Congenital Malformations. Notes and Comments. Chicago: Year Book Publisher 1981:580-582.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 10/04/2002

Дивіться також:

• Синдром мікроделеції 22Q11.2 (методичні рекомендації)
• Синдром Ді Джорджі

(Crouzon Syndrome)

І.М. Дубчак
Лікар-генетик
Хмельницької медико-генетичної консультації

Синдром описаний в 1912 році Крузоном як один з видів черепно-лицьового дизостозу, що викликаний передчасним закриттям або осифікацією двох або більше швів черепа, найчастіше це коронарний та сагітальний шви. Залежно від того, закриття якого із черепних швів є передчасним, утворюються різні форми черепа: оксіцефалія, скафоцефалія, клиноподібний череп, скошена голова. Вірхов запропонував загальний термін для цих станів – краніостеноз. Синдром Крузона із оксіцефалією та синдром Апера із оксіцефалією та синдактилією (акроцефалосиндактилією) є найпоширенішими формами дизостозу. Acanthosis nigricans є основним дерматологічним проявом синдрома Крузона.

Синоніми:

• Краніофаціальний дизостоз.
• Акроцефалія Апера.
• Синдром Апера.
• Акросфеносиндактилія.
• Акроцефалосиндактилія.
• Синдром Крузона-Апера.

Етіологія та патогенез:

Синдром Крузона спричиняється мутаціями у гені, рецептора 2 до фактора росту фібропластів (FGFR2). Більш того, було виявлено мутацію у трансмембранному регіоні (FGFR3) при цьому захворюванні. Ген картований на 10q26.
Внаслідок вказаних мутацій порушується розвиток мезенхіми та ектодерми, що призводить до скелетних дисплазій (включаючи краніо-фаціальний дизостоз).

Основні діагностичні критерії:

Брахіцефалія, черепний синостоз, екзофтальм, гіпертелоризм, зовнішній страбізм, ністагм, дзьобовидний ніс, гіпопластична верхня щелепа і відносний прогнатизм нижньої щелепи, коротка верхня губа, готичне піднебіння. Інколи спостерігаються щілина піднебіння, рідкі зуби, великий язик, двобічна атрезія слухового проходу, синдактилія обох рук та ніг.

Клінічна картина:

Коронарний та сагітальний шви черепа зрощені (краніостеноз), а тім’ячка залишаються відкритими та довгий час пульсують. Це призводить до деформації черепа і може зумовлювати симптоми внутрішньочерепної гіпертензії: головні болі, блювоту, ністагм, запаморочення. Череп сплющений в передньо-задньому розмірі і має форму вежі та росте у вертикальному напрямі. Чоло високе та широке. Для хворих на синдром Крузона характерне викривлення носової перегородки, звужені або зрощені ніздрі, широкий та дзьобоподібний ніс. Спостерігається гіпертелоризм, косоокість, антимонголоїдний розріз очей, верхні повіки опущені. Прогресуюча атрофія оптичного нерва приводить до погіршення гостроти зору через внутрішньочерепну гіпертензію. Після 6-7 років є тенденція до стабілізації зору. Верхня губа вкорочена та іноді розщеплена. У пацієнтів коротка статура, але фізіологічне викривлення хребта не характерне. Іноді описуються випадки лійкоподібної грудної клітки. Шкіра, зазвичай, темна. При атрезії слухового проходу спостерігається кондуктивна глухота. Описуються випадки розумової відсталості.

Диференційний діагноз:

• Акроцефалосиндактилія (OMIM 101200);
• Краніостеноз (OMIM 123100);
• Черепно-лицьовий дизостоз з діафізарною гіперплазією (дизостоз Станеску) – OMIM 122900;
• Синдром Трічера-Коллінза-Франческетті (OMIM 154500);
• Синдром Грейга (OMIM 175700).

Популяційна частота: 1 : 25000.

Співвідношення статі: Ч1 : Ж1.

Вік маніфестації:

Деформації кісток обличчя можна спостерігати з народження. Інші ознаки синдрому з’являються з часом.

Тип успадкування:

Аутосомно-домінантний з повною пенетрантністю і різною експресивністю. 25% випадків зумовлені новою мутацією.

Пренатальна діагностика:

Медико-генетичне консультування, ультразвукова діагностика за неспецифічними маркерами: деформація черепа, синдактилія.

Лабораторні та інші дослідження:

• Гістологічне дослідження шкіри, для виявлення acanthosis nigricans.
• Рентгенографія черепа, хребта, кісток зап’ястя та пальців
  рук.
• Електроенцефалограма.
• Електрокардіографія.
• Офтальмологічний огляд.
• Ларингологічний огляд.
• Огляд психіатра та психологічні тести.
• Стоматологічний огляд.

Лікування:

Симптоматичне, спрямоване на зменшення внутрішньочерепної гіпертензії. Враховуючи порушення прикусу і деформацію зубів, рекомендована ортопедична допомога. Черепно-лицьові дизморфії корегуються щелепно-лицьовим хірургом з використанням пластичних операцій після остаточного формування лицьового черепа. Консультація і допомога окуліста необхідна при порушеннях зору. Внутрішньочерепна гіпертензія призводить до важких проблем із зором аж до потреби у хірургічному втручанні, хоча варто зазначити, що така операція є досить важкою та часто поетапною. При атрезії слухового проходу, що призводить до кондуктивної глухоти, хворі потребують нагляду сурдолога. При відставанні в психічному розвитку, хворі скеровуються до невропатолога, психолога, логопеда та перебувають під диспансерним наглядом.

Номер з каталогу МІМ:

123500 Crouzon Syndrome

Література:

• Charnas L, Hofman K. Crouzon syndrome: evidence of incomplete penetrance (Abstract). Am J Hum Genet. 1989;45(suppll.):A43.
• Cohen MM, Kreiborg S. Birth prevalence studies of the crouzon syndrome: comparison of direct and indirect methods. Clin Genet. 1992;41:12-15.
• Dodge HW, Wood MW, Kennedy RLJ. Craniofacial dysostosis: Crouzon’s disease. Pediatrics 1959;23:98-106.
• Readron W, Winter RM, Rutland P, Pullen LJ, Jones BM, Malkolm S. Mutations in the fibroplast growth factor receptor 2 gene cause Crouzon syndrome. Nature Genet. 1994;8:98-103.
• Shiller JG. Craniofacial dysostosis of Crouzon: a case report and pedigree with emphasis on heredity. Pediatrics 1959;23:107-112.
• Szybejko-Machaj G, Miklaszewska M. Crouzon Syndrome (www.emedicine.com/derm/topic734.htm).

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 27/05/2005