(Chorionic Villus Sampling)

І.Є. Харитонова
Координатор Українського Альянсу
із запобігання вродженим вадам розвитку

Дослідження ворсинок хоріону (ДВХ) – це метод, що застосовується у пренатальній діагностиці (допологове обстеження) і може підтвердити чи виключити хромосомні та деякі спадкові захворювання. Звичайно, це дослідження проводиться між 10 та 12 тижнями вагітності, рахуючи від дати останньої менструації жінки.

Кому рекомендують ДВХ?

Це дослідження не пропонують всім без винятку вагітним жінкам, тому що воно може спровокувати викидень, а можливо і інші ускладнення.
ДВХ проводиться в тих випадках, коли є підвищений ризик виникнення хромосомної патології та спадкових хвороб, і батьки хочуть з’ясувати це під час вагітності якнайраніше. За допомогою іншого пренатального дослідження, що має назву амніоцентез, також можна виявити ті самі генетичні відхилення, але воно проводиться трохи пізніше, звичайно між 15 та 18 тижнями, рахуючи від останньої менструації жінки. Однак останнім часом почали проводити амніоцентез на більш ранніх етапах вагітності (так само, як і дослідження ворсинок хоріону, – у 12 тижнів).
Дослідження ворсинок хоріону пропонується у таких випадках:

• Вік матері. Ризик народження дитини з певними хромосомними захворюваннями підвищується з віком жінки. Якщо жінці на час вагітності 35 років чи більше, лікарі пропонують їй проходження пренатальних досліджень (амніоцентезу чи біопсії ворсинок хоріона) на наявність хромосомної патології. Найбільш поширеною є хвороба Дауна, що є комбінацією розумових і фізичних розладів, спричинених наявністю додаткової хромосоми. Хвороба Дауна трапляється приблизно у одному випадку на 1250 дітей, якщо жінка народила у 20-річному віці. Кількість випадків зростає до одного на кожні 385, коли жінка народжує у 35 років та одного на 106, коли вік матері становить понад 40 років.
• Попередня дитина чи вагітність з хромосомними розладами чи спадковими хворобами. Якщо у подружжя вже є дитина (чи була вагітність) з хромосомними розладами чи спадковими хворобами, вони повинні пройти пренатальне обстеження під час наступних вагітностей.
• Випадки спадкових захворювань у родині. Подружнім парам пропонується пренатальне обстеження, якщо у них вже є нормальна дитина, і, хоча вона не має вроджених аномалій, але в родині є випадки спадкових хвороб чи хромосомних захворювань, існує підвищений ризик успадкувати генетичний розлад. Пренатальне обстеження пропонується тільки у тих випадках, коли генетичні розлади можуть бути виявлені пренатально. Пренатальна діагностика можлива для всіх звичайних хромосомних хвороб, але не для всіх спадкових.

Дослідження ворсинок хоріону небажані, якщо є:

• Вагінальна кровотеча і кров’янисті виділення під час вагітності.
• Якщо в родині вже були випадки вад невральної трубки (вроджені вади спинного чи головного мозку, включно із spina bifida та аненцефалією). Дослідження ворсинок хоріону не встановить цих захворювань. Однак їх можна діагностувати за допомогою амніоцентезу та/або інших досліджень, наприклад, біохімічних.
• Лікар чи лабораторія не мають досвіду в проведенні методик, що використовуються для ДВХ. Можна звернутися до інших медичних закладів. Як альтернатива може бути запропонований амніоцентез.

Що дає ДВХ?

Для проведення дослідження необхідний маленький шматочок ворсинок хоріона, що є тканиною, яка прикріплює плідний мішок до стінки матки. В лабораторії проведуть аналіз клітин ворсинок, які в нормі є такими ж самими за генетичною та біохімічною побудовою як і ембріон. Результати остаточно готові за 10 днів, хоча попередні результати можуть бути готові і раніше.

Яким чином отримуються зразки матеріалу?

Перш за все, піхва та шийка матки ретельно обробляються антисептиком. Потім, під контролем ультразвуку, лікар вводить тонку трубочку-катетер через піхву та шийку матки (трансцервікальний доступ) до місця, де знаходяться ворсинки, і обережно забирає через шприц маленький зразок ворсинок. Існують два доступи для забору ворсинок хоріона. Вони однакові за рівнем безпеки, якщо тільки у жінки немає відхилення матки назад, що може спричинити викидень у тому разі, коли буде надана перевага трансцервікальному доступові. Тому у випадках з такою будовою матки має бути застосований трансабдомінальний доступ (через черевну стінку). Якщо розташування плаценти перешкоджає проведенню цієї процедури, як альтернатива, має бути проведений амніоцентез.
Після взяття зразка матеріалу, поки жінка ще знаходиться у кабінеті лікаря, за допомогою ультразвуку перевіряються серцеві поштовхи плода. Лікарі рекомендують відпочити кілька годин після проведенню ДВХ. Згідно американських досліджень кожна п’ята жінка відчуває після цього дослідження підвищення тонусу матки; кожна третя має невелику кровотечу чи кров’янисті виділення, що звичайно минають за кілька днів.

Чи є ДВХ небезпечним?

В Сполучених Штатах це дослідження проводиться з 1983 року, а в цілому в світі його пройшли більше як 150 тисяч жінок. Статистичні дослідження показують, що ДВХ провокує викидень трохи частіше ніж амніоцентез. Рівень викиднів, що трапляються після амніоцентезу становить менше одного на 200 обстежень. Для біопсії ворсинок хоріона він становить один-два на кожні 100 для жінок з нормальною будовою матки. Цей ризик може зростати до п’яти на 100 викиднів для жінок з відхиленням матки назад, у яких забір матеріалу для дослідження був через трансцервікальний доступ.
Вивчення причин втрати вагітності, що пов’язані з ДВХ показали, що дуже важливим є майстерність лікаря, який виконує цю процедуру. До того ж, найкращі результати мали ті заклади, що практикували як трансцервікальний, так і трансабдомінальний шляхи забору матеріалу, оскільки є можливість вибору безпечнішого доступу для конкретного пацієнта.
В 1991 році з’явилось декілька публікацій про причетність ДВХ до відсутності чи зменшення кількості пальців на руках і ногах у новонароджених, матері яких проходити це дослідження. Ці вади відмічалися переважно тоді, коли ДВХ проводилось раніше 10 тижнів після останнього менструального періода. Зараз повсюди ДВХ роблять тільки у 10 тижнів, або ще пізніше, а жінки мають бути проінформованими про можливість підвищеного ризику вкорочення кінцівок та інших вад розвитку у плода, пов’язаними з технікою проведення процедури.

Чи є добрі результати ДВХ запорукою народження здорової дитини?

Близько 95% жінок з групи ризику, які пройшли пренатальну діагностику, отримують запевнення в тому, що їх ще ненароджена дитина не матиме розладів, на які вони проходили обстеження. Однак, жоден з пренатальних тестів не може гарантувати народження здорової дитини, оскільки тільки певні вади розвитку можна виключити пренатально. Три чи чотири дитини на кожні 100 новонароджених все ж таки мають вроджені вади.
Результати ДВХ у виявленні певних хромосомних вроджених вад і особливих генетичних проблем є дуже точними (більше за 99%). Однак, схоже, що ДВХ дещо більше за амніоцентез дає непевні результати, лишаючи без відповіді запитання, на які часто можна відповісти після проведення амніоцентезу.

Чи може лікар вилікувати вроджені вади за допомогою ДВХ?

Існує багато вроджених вад розвитку та спадкових хвороб, які, на жаль, є невиліковними. Однак, рання пренатальна діагностика за допомогою ДВХ допомагає лікарю у корекції деяких вроджених вад під час вирішальних моментів розвитку плода.
Наприклад, вроджена гіперплазія наднирників, спадкова вада, що виникає внаслідок нестачі важливого фермента, в результаті чого у плода жіночої статі до 16 тижнів вагітності розвиваються аномальні статеві органи. Лікування плода гормонами у критичні терміни розвитку між 10 та 16 тижнями вагітності може запобігти необхідності оперуватись після народження. Зараз, коли відомо, що є ризик гиперплазії наднирників, пренатальна діагностика за допомогою ДВХ може відповісти лікарю на питання чи потрібно проводити подібне лікування.
Якщо для покращення стану плода пренатальне лікування неможливе, а діагноз поставлений до народження, в цих випадках батьки можуть морально підготуватися і планувати разом з лікарем найбезпечніший вибір, місце і метод проведення пологів, а також спеціалістів, що можуть знадобитися відразу після народження.

Чи потрібно мені робити ДВХ?

Проходити чи не проходити пренатальну діагностику, відповідь на це питання отримують під час особистих обговорень між майбутніми батьками та медичними працівниками. Медичні генетики, лікарі, кваліфіковані дорадники з релігійних питань мають надавати батькам допомогу у прийнятті рішення про проходження пренатальної діагностики, а також про інші питання дітонародження. ДВХ проводиться на ранніх етапах вагітності, і рішення має бути дуже зваженим і уважно спланованим, оскільки є ризик щодо плоду. Це тільки одна з причин, чому так важливо щоб жінка отримувала ранню допологову допомогу, починаючи з відвідин лікаря – гінеколога навіть ще до зачаття.
Подружнім парам, яким треба вибирати між ДВХ та амніоцентезом, треба зважати на багато чинників, а саме можливість вибору техніки виконання, стан здоров’я жінки та переваги методу, і що потрібно встановити за проведеними дослідженнями. За одним важливим винятком (вади нервової трубки), ДВХ чи амніоцентез визначають однакові генетичні розлади.

Чи є шляхи зниження ризику вроджених вад?

Є декілька важливих речей, що можуть робити всі жінки, щоб підвищити шанси на здорову вагітність та народження здорової дитини.

• Плануйте вагітність ще до зачаття після консультації з лікарем.
• Вживайте 0,4 мкг фолієвої кислоти (можна у складі полівітамінів) щодня що настання вагітності і протягом перших трьох місяців вагітності – для запобігання вадам нервової трубки.
• Отримуйте ранню та регулярну пренатальну медичну допомогу.
• Споживайте різноманітну їжу.
• До зачаття відрегулюйте свою вагу.
• Не вживайте напоїв, що містять алкоголь під час всієї вагітності.
• Не вживайте наркотиків; якщо є потреба у ліках, повідомте лікаря, що ви вагітні і проконсультуйтесь з ним.
• Не паліть під час вагітності.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 1/11/2000

Дивіться також:

• Амніоцентез
• Скринінг материнської крові
• Ультразвукова діагностика

(Maternal Blood Screening)

Тетяна Сороцька
Спеціаліст з інформаційного забезпечення
Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру

У наш час більшість лікарів пропонують своїм вагітним пацієнткам у рутинному порядку (без спеціальних медичних показів) зробити аналіз крові, який вказує, при наявності, на вищий від середнього ризик деяких серйозних вроджених вад, таких як spina bifida (незарощений хребет) та синдром Дауна (хромосомне порушення). За допомогою цього виду аналізу крові, який називається потрійним, можна отримати дуже корисну інформацію про розвиток плоду. При цьому важливо, щоб кожна вагітна жінка пам’ятала, що у більшості випадків позитивний результат аналізу ще не означає, що є проблеми із плодом, і в цьому можна переконатись завдяки подальшим обстеженням.

Які показники вимірюють при потрійному аналізі крові?

На даний момент цей аналіз служить для визначення рівня трьох речовин в материнській крові.
На початку 80-х років, коли тільки почали робити аналіз материнської крові, визначали тільки рівень альфа-фетопротеїну (АФП), речовини, яку виробляє печінка плоду. Якась частина цього протеїну виділяється в амніотичну рідину, що оточує плід. АПФ в невеликій кількості просочується в кров матері, і його концентрація там поступово зростає аж до пізнього періоду вагітності.
Сьогодні за допомогою цього аналізу, поряд з рівнем альфафетопротеїну в сироватці материнської крові (МСАФП), виявляють рівень двох гормонів – естріолу та хоріонічного людського гонадотропіну (ХЛГ). Тому цей аналіз і називається потрійним, хоча інколи його ще називають АФП3 або покращений АФП.
Щонайменше дві з великих лабораторій у Сполучених Штатах почали вимірювати рівень ще одного компоненту материнської крові, який називається інгібін А. Дослідники продовжують вивчати інші речовини в материнській крові, які згодом, можливо, теж будуть вимірювати за допомогою цього аналізу, щоб досягти його більшої ефективності при виявлені вроджених вад.
У лабораторії розраховують індивідуально для кожної жінки ризик народження дитини з вродженими вадами, виходячи з рівня трьох або більше компонентів крові, віку, ваги та расової належності жінки, а також з того, чи хворіє вона на діабет і приймає інсулінове лікування. Ці три останні фактори впливають на рівень МСАФП.

У який період вагітності роблять потрійний аналіз?

Цей вид аналізу найчастіше роблять між 16 і 18 тижнями після останньої менструації. Результати аналізу зазвичай бувають готові через 1 тиждень.

Якщо аналіз показує відхилення від норми, чи означає це, що дитина має вроджені вади?

Ні. За допомогою цього аналізу неможливо діагностувати вроджену ваду, він тільки вказує на підвищений ризик її виникнення. Позитивний результат означає тільки, що треба пройти додаткові обстеження. Серед 1000 жінок, які здають потрійний аналіз крові, 100, як правило, отримують результат з відхиленням від норми. І тільки у 2-3 з цих жінок народжуються діти з вродженими вадами.
Для більшості жінок позитивний результат аналізу означає тільки те, що плід або більший, або менший за віком, ніж вважалось до аналізу. Оскільки, показники норми аналізу різні в різні строки вагітності, дуже важливо знати точний гестаційний вік плоду. Якщо в цьому є труднощі, можна скористатись ультразвуковою діагностикою. Ще один типовий випадок, коли результати показують відхилення від норми, – це вагітність з більш як одним плодом (двійня, трійня, і т.п.)
Жінка, яка не знає, що більшість вагітних з позитивними результатами народжують здорових немовлят, може пережити сильне хвилювання, яке є по суті безпідставним.

При яких проблемах з плодом потрійний аналіз крові показує відхилення від норми?

Дефекти невральної трубки (ДНТ). Підвищений рівень одного з вимірюваних компонентів – МСАФП – викликає припущення про підвищений ризик дефектів невральної трубки. Невральна трубка – це частина ембріону, з якої розвивається головний та спинний мозок. В результаті неправильного зрощення невральної трубки через 4 тижні після запліднення можуть виникнути такі аномалії, як spina bifida (спино-мозкова кила) та аненцефалія. З цими вадами в нашій країні щорічно народжується 2,500 дітей.
Spina bifida, яку ще часто називають “відкритий хребет”, є вродженою аномалією хребта. У більшості випадків цього дефекту спинний мозок мальформований і випинається назовні, що призводить до різних ступенів паралічу ніг та порушень функцій сечового міхура і кишківника. При аненцефалії верхній кінець невральної трубки не закривається, що призводить до тяжких мальформацій мозку та черепу. Немовлята з аненцефалією не виживають.
Причини виникнення ДНТ не вивчені до кінця. Вчені вважають, що ці мальформації викликані генетичними факторами і несприятливим впливом навколишнього середовища. Від 90 до 95% дітей з ДНТ народжується в батьків, які не мають сімейного анамнезу цих захворювань.
Дослідження показують, що ризик ДНТ можна зменшити, якщо жінки репродуктивного віку вживатимуть перед і в перші тижні вагітності фолієву кислоту (вітамін В). Відповідно до рекомендацій Інституту Медицини та організації March of Dimes усім жінкам дітородного віку необхідно щоденно вживати 400 мікрограмів фолієвої кислоти перед заплідненням та у перші місяці вагітності. Жінки повинні притримуватись здорового харчування, включаючи продукти, багаті на фолієву кислоту (апельсиновий сік, боби, листкові зелені овочі, збагачені злакові сніданки) і щоденно приймати полівітаміни. Це єдиний правильний для жінки спосіб отримувати таку кількість фолієвої кислоти, яка їй необхідна.
Підвищення рівня МСАФП може відбутись також внаслідок деяких рідкісних дефектів черевної стінки, нирок або кишківника плоду. У рідких випадках рівень МСАФП високий в результаті вмирання або смерті плоду.
Синдром Дауна. Низькі показники МСФАП та естріолу, і при цьому високий рівень ХЛГ, вказують на підвищений ризик синдрому Дауна. Сьогодні один з вісімсот немовлят народжується з синдромом Дауна. Хворі діти мають характерні риси обличчя, розумове відставання, серцеві аномалії та інші відхилення.
Ризик синдрому Дауна та інших хромосомних захворювань підвищується пропорційно вікові жінки. Зазвичай, вагітним жінкам віком 35 і більше років, пропонують пренатальне обстеження – амніоцентез або біопсію хоріоїдних волокон, щоб діагностувати, а частіше, виключити ці хвороби. Якщо при потрійному аналізі крові виявляється, що жінка до 35 років, має такий самий ризик, як жінки в 35 і старші (приблизно одна на 270), їй також рекомендують пройти подальше пренатальне обстеження.

Яке подальше обстеження рекомендують, якщо потрійний аналіз крові показує відхилення від норми?

При позитивних результатах потрійного аналізу наступним кроком, як правило, є ультразвукова діагностика (УЗД). При УЗ обстеженні використовують звукові хвилі для отримання зображення плоду. Ультразвукова діагностика допоможе встановити гестаційний вік плоду або покаже, що жінка виношує двійню. Якщо відхилення від норми при трійному аналізі виникло в результаті однієї з цих причин, ніякі подальші обстеження не потрібні. При ультразвуковому обстеженні можуть також бути виявлені деякі серйозні вроджені вади.
Якщо УЗД не дала пояснення позитивним результатам аналізу, рекомендується пройти додаткові тести. При підвищеному ризику синдрому Дауна, в результаті потрійного аналізу крові, лікар порадить жінці зробити амніоцентез. Під час цього обстеження лікар через черевну стінку вводить в матку тонку голку і відбирає кілька чайних ложок амніотичної рідини. Ця рідина містить клітини плоду. Саме їх обстежують на синдром Дауна або інше хромосомне захворювання. Амніоцентез дає 99%-у точність при діагностуванні, а частіше виключенні, синдрому Дауна.
Коли потрійний аналіз показує підвищений ризик народження дитини з ДНТ, лікар може рекомендувати жінці пройти УЗД високої точності (2-го рівня), амніоцентез або обидві процедури разом. УЗД високої точності черепу, спинного мозку та інших органів плоду допомагає точно виявити, або виключити, серйозні ДНТ і встановити ступінь тяжкості їх проявів, але таке обстеження можливе тільки у великих медичних закладах. Якщо такий вид обстеження є недоступним, або якщо потрібна більш детальна інформація після проходження УЗД, часто пропонують амніоцентез, щоб встановити рівень АФП в амніотичній рідині. Коли рівень АФП, і усі інші причини виключені, дуже ймовірно, що плід має ДНТ. Після того, як зроблено амніоцентез, клітини плоду перевіряють на хромосомні аномалії, які інколи супроводжують ДНТ або дефекти черевної стінки.

Які переваги дає потрійний аналіз крові?

Для переважної більшості жінок, обстеження дає впевненість в тому, що їхні майбутні діти не мають вроджених вад. Результати також допомагають жінці стежити за нормальним перебігом вагітності. Наприклад, встановлення точного гестаційного віку плоду допомагає перевірити, чи його розвиток відповідає нормі. Або завдяки виявленню кількох плодів, встановлюється спеціальний спосіб спостереження вагітності.
При встановленні діагнозу або припущенні ДНТ або інших захворювань, подружжя має можливість обговорити з кваліфікованими спеціалістами свої подальші дії. Вони можуть спланувати пологи у спеціально обладнаному медичному центрі, з тим щоб дитина могла, в разі потреби, отримати необхідне лікування або хірургічне втручання зразу після народження.
У 1991 році за підтримки March of Dimes Девід Б. Шуртлеф із своїми колегами в Університеті Вашінгтону (Сіетлі) провели дослідження, яке показало, що кесарів розтин, зроблений до настання пологів, облегшує прояви паралічу в дітей з spina bifida. Якщо пренатально був поставлений аналіз spina bifida, жінка може обговорити із своїм лікарем можливість кесаревого розтину.
У деяких випадках буває важко знайти причину позитивних результатів потрійного аналізу. Їх пов’язують з такими відхиленнями, як від’єднання плаценти, передчасні пологи або мала вага дитини при народженні. В результаті ще одного дослідження за підтримки March of Dimes, проведеного Ернестом Хуком з колегами в Університеті Каліфорнії в Беркeлі, було виявлено, що підвищений рівень МСАФП без встановленої причини може бути пов’язаний із підвищеною загрозою смерті плоду в пізній вагітності. Хоча у більшості жінок з підвищеним рівнем МСАФП народжуються живі діти, зроблене відкриття допоможе лікарям запобігти деяким випадкам смерті плоду, провівши ретельне обстеження таких вагітностей у третьому триместрі. Якщо є ознаки ускладнень, в деяких випадках життя дитини може бути врятоване завдяки раннім пологам.
Жінки, старші 35 років, можуть скористатись потрійним аналізом крові у зв’язку з ймовірністю синдрому Дауна перед тим, як вирішать робити чи ні амніоцентез. Так як, при амніоцентезі виникає незначний ризик спонтанного переривання вагітності, деякі жінки намагаються, при можливості, уникнути цієї процедури. Якщо результати потрійного аналізу покажуть, що жінка має низький ризик народження дитини із синдромом Дауна, вона може відмовитись від амніоцентезу. Однак при цьому важливо не забувати, що потрійний аналіз, на відміну від амніоцентезу та біопсії хоріоїдних волокон, не дає можливості виявляти інші хромосомні порушення, так само як і діагностувати чи виключати синдром Дауна.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 17/10/2000

Дивіться також:

• Сучасна стратегія пренатальної діагностики на ранніх термінах вагітності
• Пренатальний біохімічний скринінг
• Ультразвукова діагностика (інформація для батьків)

(Ultrasound Test in Pregnancy)

Т. Сороцька
Спеціаліст з інформаційного забезпечення
Українсько-Американської Програми запобігання вродженим вадам розвитку

Ультразвукове діагностування (УЗД) – це техніка, при якій використовують звукові хвилі для отримання зображення дитини (плоду) в утробі матері. УЗД менш шкідливе, ніж рентген, тому що базується на звукових хвилях, а не на променевому випромінюванні. УЗД стало надзвичайно важливою складовою пренатального догляду. Завдяки йому лікарі отримують інформацію, необхідну для планування спостереження за вагітною і поліпшення результату вагітності. Сьогодні у США ультразвукове діагностування проходять 70% вагітних жінок.

Як діє УЗД?

Ультразвуковий пристрій діє за допомогою звукових хвиль, які відштовхуються від тіла плоду. Відлуння, яке при цьому виникає, перетворюється у зображення на моніторі – сонограму. Цю техніку інколи називають сонографією.

Як проводять УЗД?

При скануванні вагітності звукові хвилі спрямовують за допомогою ручного пристрою (трансдьюсеру), проводячи ним назад і вперед по животі вагітної. Щоб отримати чіткіше зображення, на живіт наносять гель; можуть, також, попросити жінку не спорожнювати сечовий міхур перед обстеженням. Звичайне (рутинне) обстеження, воно ще називається базовим або обстеженням І-го рівня, займає від 15 до 20 хвилин. При ньому перевіряють термін вагітності, ріст і розмір плоду, кількість плодів, розташування плаценти, і дивляться, чи немає великих вроджених вад. Якщо виникає підозра вроджених вад, пацієнтку можуть направити на більш детальне обстеження (спрямоване або ІІ-го рівня), при якому використовують складніше ультразвукове обладнання, і яке може тривати від 30 хвилин до кількох годин. Деякі великі медичні центри зараз мають нове ультразвукове устаткування, яке дає тримірний, майже такий чіткий, як фотографія, вигляд плоду (3-D УЗД). Таке обладнання теж можуть використовувати, коли є підозра вроджених вад. УЗД – безболісна процедура, хоча деякі жінки скаржаться на незручність через переповнений сечовий міхур. У ранній період вагітності матка та фаллопієві труби розміщені ближче до вагіни, ніж до поверхні живота. Якщо виникає потреба в діагностиці у малий строк вагітності, звукові хвилі можуть спрямовувати за допомогою зонда, вставленого у вагіну; така техніка називається трансвагінальним УЗД.

Коли використовують УЗД?

УЗД має широке використання при обстеженні вагітності. Воно дає відповідь на безліч запитань, найважливіші з яких:

Чи не шкідливе УЗД?

УЗД вважається нешкідливим для матері і дитини. Ним користуються вже протягом 30 років, і ніяких загроз не було виявлено. Деякі лікарі пропонують жінкам з групи низького ризику у плановому (рутинному) порядку проходити УЗД, щоб перевірити ріст та самопочуття плоду. Хоча, залишається остаточно не вирішеним, чи цим жінкам доцільно взагалі проходити таке обстеження. У 1993 були опубліковані результати великого за обсягом дослідження, яке показало відсутність суттєвої різниці між двома групами жінок з групи низького ризику (одні мали два рутинних УЗ обстеження, інші – пройшли УЗД через якусь встановлену лікарем причину) за такими показниками, як передчасні пологи, вага дитини при народженні, серйозні ускладнення в постнатальний період, смерть новонародженого. Спираючись на ці та подібні дослідження, Американська Колегія Акушерів та Гінекологів рекомендувала проводити УЗД тільки за конкретними медичними показами, такими, які вказані вище.

Чи має протипоказання звичайне (рутинне) УЗД?

Для жінок з групи низького ризику УЗ обстеження корисне для виключення вірогідності проблем, але не дуже ефективне для їх виявлення. У даний час при рутинному УЗД знаходять тільки половину структурних вроджених вад (хоча, згідно досліджень європейських вчених, рутинне УЗД виявляє близько трьох четвертих усіх основних вад розвитку). Деякі дослідження показують, що УЗД найбільш точне, коли його проводить досвідчений спеціаліст, який працює у великому медичному закладі. При рутинному УЗД бувають випадки, коли пропускають вроджену ваду, і, навпаки, коли “знаходять” ваду, якої насправді немає. Приблизно одну з 1000 жінок групи низького ризику помилково попередили про можливість народження дитини з вадою. У таких випадках батьки встигають пережити сильну тривогу, поки подальші обстеження не покажуть, що дитина здорова.

Чи можна вилікувати захворювання, виявлені при УЗД?

Інформацію, отриману при УЗД, часто використовують, щоб внести зміни в заходи пренатального догляду і покращити шанси жінки на народження здорової дитини. Наприклад, виявлене при УЗД порушення серцевого ритму, яке загрожує життю плода, можна лікувати медикаментами ще в утробі матері. Деякі форми непрохідності сечовивідного тракту та інші мальформації лікують хірургічним способом до народження. Виявлення деяких вроджених вад або аномалій плаценти вказують на доцільність кесаревого розтину для більшої безпеки матері і дитини.

Чи є інші способи зменшити ризик вроджених вад розвитку?

УЗД та інші методи пренатальної діагностики допомагають жінці дізнатись, чи є в її дитини вроджені вади або ризик якихось інших відхилень. Знати про ці проблеми до народження дитини – означає, мати час, щоб спланувати її лікування. Існує кілька основних речей, які може зробити кожна жінка, щоб збільшити свій шанс на здорову вагітність і здорову дитину.

(“Радісної маріонетки” синдром)
(Angelman Syndrome)

Наталія Ігорівна Юськів
Лікар-генетик
Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання

Основні діагностичні критерії:

Розумова відсталість, загальний мовний недорозвиток важкого ступеню, характерна атактична хода (“хода механічної ляльки”: крокування із зігнутими в ліктях руками), мікроцефалія, сплощена потилиця, нижній (мандибулярний) прогнатизм, протрузія язика, пароксизми немотивованого сміху, дифузні зміни на ЕЕГ.

Клінічна характеристика:

Мікроцефалія часто поєднується з гіпотрофією, моторною гіперактивністю та інверсією сну. В ранньому дитинстві відмічається затримка психомовного розвитку важкого ступеню, атаксія та в’ялі посмикування рук. У пацієнтів з синдромом Ангельмана характерний радісний вираз обличчя та приступи (рефлекторні) неадекватного сміху. Постійно відмічається глибока розумова відсталість, хворі здатні виконувати тільки прості інструкції та команди.
В ранньому дитинстві у більшості хворих з’являються епілептичні приступи. На комп’ютерній томограмі виявляють помірну атрофію кори головного мозку та розширення вентрикулярної системи.
ЕЕГ патологічно змінена. Фіксуються генералізовані піки високої амплітуди та повільні хвилі (2-3 ц. за сек.).

Ускладнення:

Пов’язані з епіприступами та атаксією; набуті ортопедичні деформації.

Етіологія:

Синдром Ангельмана відноситься до хвороб, обумовлених геномним імпринтингом (від англ. “imprint” – “відбиток”). Причиною може бути успадкована від матері делеція 15-ї хромосоми (q11-q13), батьківська дисомія 15 (в 3%-5% випадків), точкова мутація активного алеля або мутація імпринтингового центру.

Патогенез:

Основні клінічні прояви є наслідком ураження центральної нервової системи. Мікробрахіцефалія, нижня прогнатія є результатом недорозвитку мозку. Атаксія, пароксизми сміху, алексія, епіприступи та патологічна ЕЕГ є наслідком функціональної дезорганізації ЦНС.

Ризик для сибсів пробанда: приблизно 50%.

Картування генів:

ANCR (Angelman Syndrome Chromosome Region) картований на 15(q11-q13).

Профілактика:

Рекомендоване медико-генетичне консультування.

Лікування:

Раннє навчання “мові жестів” та тренування невербальних навиків може дещо покращити перспективу таких дітей в плані соціальної адаптації. Прогноз щодо розвитку мови – несприятливий. Більшість хворих не мають навиків самообслуговування і потребують сторонньої допомоги протягом цілого життя.

Номер з каталогу МІМ:

105830 Angelman Syndrome, AS

Список літератури:

• Greenberg F. Contiguous gene syndrome. Growth: Genetics and Hormones 1993;9:5-10.
• Lalande M. Parental imprinting and human disease. Annual Review of Genetics 1997;30:173-195.
• Malcom S. Microdeletion and microduplication syndromes. Prenatal Diagnosis 1996;16:1213.
• McKusick VA. Happy Puppet Syndrome. In: Mendelian Inheritance in Man: Catalogs of Autosomal Dominant, Autosomal Recessive, and X-Linked Phenotypes. 10th ed. V. 2. Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 1992:1431.
• Williams CA, Frias JL. Angelman Syndrome. In: Buyse ML, ed. Birth Defects Encyclopedia. Dover: Center for Birth Defects Information Services, Inc., 1990:140-141.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

(Alstrom Syndrome)

Д.Р. Ахмеджанова
Інформаційний спеціаліст Хмельницького ОМНІ-Центру

Що таке синдром Альстрема?

        Синдром Альстрема – це рідкісне спадкове захворювання, перші ознаки та симптоми якого з’являються у ранньому віці. При цьому спостерігається ураження багатьох систем. Вперше його описав шведський офтальмолог Альстрем (С.Н. Alstrom) у 1959 році.
        Інша назва синдрому Альстрема – синдром Альстрема–Халлгрена (Alstrom-Hallgren syndrome).

Як часто виникає цей синдром?

        Цей синдром є доволі рідкісним: в усьому світі відомо про 300 випадків. Хоча зазвичай цей синдром зустрічається рідко, найбільшого поширення він набув серед акадійців, які проживають у Новій Шотландії (провінція Канади) та у Луїзіані (штат США).

Чому виникає синдром Альстрема?

        Виникнення синдрому Альстрема спричиняє мутація гену ALMS1, який знаходиться на плечі 2p13 2-ї хромосоми.

Як успадковується синдром Альстрема?

        Цей стан успадковується за аутосомно-рецесивним типом, тобто для виникнення захворювання необхідна мутація двох копій цього гена. Кожен з батьків дитини із синдромом Альстрема є носієм однієї копії мутованого гена і кожна їх дитина має 25% ризик успадкування обох генів. Носії не є хворими і не мають жодної ознаки або симптому хвороби.

Чи необхідна родині консультація лікаря-генетика?

        Так. Лікар встановить діагноз, порекомендує методи допологової діагностики (у т.ч. застосування найсучасніших методів молекулярної діагностики) для запобігання повторного захворювання при наступній вагітності.

Які основні ознаки та симптоми синдрому Альстрема?

      Ознаки та симтоми синдрому Альстрема різняться за ступенем важкості і не обов’язково у всіх хворих проявляються всі характерні ознаки.
      Це прогресуюче генетичне захворювання характеризується ожирінням, глухотою, проблемами із зором у дитинстві, а також діабетом 2 типу та порушенням ниркової функції у дорослому віці.
      Найпершими ознаками синдрому у ранньому віці часто є сильна чутливість до світла (фотофобія) та спонтанні рухи очей (ністагм). Уже у ранньому малюковому віці може розвинутись застійна серцева недостатність внаслідок кардіоміопатії, протягом першого року життя спостерігається зайва вага. Пізніше можуть також спостерігатись ураження інших систем органів, що призводить до сліпоти, порушення слуху, діабету 2 типу, серцевої недостатності, хвороб печінки, порушень сечо-статевої системи, легеневого фіброзу та ниркової недостатності.
      У деяких випадках також можуть спостерігатись гіпотиреоз, порушення статевого розвитку, низький зріст, легка або помірна затримка розумового розвитку та такі ускладнення діабету 2 типу, як гіперліпідемія (високий рівень ліпідів) та атеросклероз. Серед проблем із зором можна виділити дистрофію сітківки. У деяких хворих спостерігається так звана акантокератодермія, тобто потовстішання, потемніння шкіри на складках.
      Ендокринні порушення у жінок включають:

• зниження рівня гонадотропінів плазми;
• гірсутизм (надмірне оволосіння);
• порушення розвитку молочних залоз;
• полікістоз яєчників, передчасний статевий розвиток (пубертат у 8 років);
• порушення менструального циклу.

Якщо є підозра на синдром Альстрема, то які обстеження необхідно зробити?

        При підозрі на наявність синдрому Альстрема необхідно проведення наступного переліку досліджень:

• Ретельний контроль антропометричних даних: зріст, вага, індекс маси тіла.
• Офтальмологічне обстеження.
• Консультація кардіолога з проведенням ЕКГ, Ехо-КГ.
• Консультація сурдолога з проведенням аудіометрії (якщо пацієнт віком більше 4 років).
• Консультація ендокринолога, що зазвичай рекомендує визначення глюкози, інсуліну, холестерину.
• УЗД нирок та органів малого тазу.
• Печінкові проби (АЛТ, АСТ) та УЗД печінки та жовчних шляхів.
• Визначення рівня глюкози натще, а після 6 років проведення тесту на толерантність до глюкози.

Які методи лікування синдрому Альстрема сьогодні використовують?

        Специфічного лікування не розроблено, тому терапія симптоматична:

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 25/06/2005

Дивіться також:

Ускладнення:

З віком у хворих розвивається діабет 2 типу та інші порушення обміну речовин; ниркова недостатність. У багатьох пацієнтів формуються ускладнення з боку легенів та порушення функції печінки, з розвитком печінкової недостатності та портальної гіпертензії. У більшості чоловіків має місце гіпогонадотропний гіпогонадизм. Дилятаційна КМП призводить до виникнення серцевої недостатності та смерті.

Диференційний діагноз:

Синдром Барде-Бідля. Головні клінічні ознаки – пігментна дегенерація сітківки, дилятаційна полідактилія, ожиріння центрального генезу, розумова відсталість, гіпогонадизм, дисфункція нирок. Головна відмінність між цими синдромами полягає у дебюті захворювання. При синдромі Альстрема, зазвичай, візуальні прояви з’являються у перші 2 роки життя; а при синдромі Барде-Бідля – середній вік маніфестації 8,5 років. Полідактилія, яка є звичайним проявом при синдромі Барде-Бідля, не описана при синдромі Альстрема. Затримка розумового розвитку більш виражена при синдромі Барде-Бідля, ніж інтелектуальна дисфункція при синдромі Альстрема. Інші відмінності включають: відносно рідкісні порушення слуху (біля 5%), цукровий діабет (5-10%) при синдромі Барде Бідля порівняно з синдромом Альстрема. Тип успадкування аутосомно-рецесивний, описані мутації у щонайменше 8 генах.
Ахроматопсія. Патологія сітківки, що характеризується зниженою гостротою зору, ністагмом, світлобоязню, маленькою центральною скотомою, ексцентричною фіксацією, зниженням чи повною втратою кольорової чутливості. Більшість хворих мають повну ахроматопсію з відсутністю функції усіх трьох видів паличок, тобто чутливих до довгих хвиль – червоний спектр; хвиль середньої довжини – зелений; і до хвиль короткої довжини – блакитний. Рідко пацієнти мають часткову ахроматопсію, при якій один чи більше типів паличок частково функціонують, що проявляється менш тяжким перебігом хвороби. Ністагм і підвищена чутливість до яскравого світла розвиваються на початку захворювання. Гострота зору знижується через деякий час. Очне дно без патології. Визначаються мутації у 3 генах: CNGA3, CNGB3, GNAT2. Тип успадкування аутосомно-рецесивнийх.
Вроджений амавроз Лебера (LCA). Тяжка дегенерація сітківки без ураження інших органів та систем стає очевидною на першому році життя. Зниження зору супроводжується ністагмом, світлобоязню та гіперметропією. Зміни на ЕРГ не характерні. Сітківка до 1 року нормальна. Пігментна ретинопатія – схильність до накопичення пігменту сітківкою – частіше з’являється у більш пізніші строки. В даний час відомо 6 генів пов’язаних з LCA – CRX, GRB1, GUCY2D, AIIPL1, RPGRIP1 та RPC65, мутації в яких вважаються причиною розвитку амаврозу Лебера в 1/3-1/2 частині випадків. Частіше за все LCA успадковується аутосомно-рецесивно (АР), рідше аутосомно-домінантно (АД) – як результат мутації CRX.
Рання дилятаційна КМП. Характеризується розширенням меж серця і зниженням систолічної функції – це кінцева стадія низки спадкових та набутих хвороб. Родинна дилятаційна КМП успадковується АД, рідше АР – з вентрикулярною дилятацією і систолічною дисфункцією – яка маніфестує у 30-40 років.
Спадкові мітохондріальні хвороби. Це група хвороб, виникнення яких викликане мутаціями у мітохондріальній чи ядерній ДНК. Клінічні прояви, спільні із синдромом Альстрема:

• кардіоміопатія;
• нейросенсорна глухота;
• атрофія зорового нерву;
• пігментна ретинопатія;
• цукровий діабет.

Однак клінічні прояви мітохондріальних хвороб включають ще м’язову гіпотонію та порушення функції ЦНС, ці ознаки є нетиповими при синдромі Альстрема. Загалом, ці хвороби маніфестують у пізньому дитинстві чи у дорослому віці, на відміну від синдрому Альстрема, який проявляється протягом першого року життя.

Лікування:

Специфічного лікування не розроблено. Терапія симптоматична:

Приблизний план диспансеризації:

Тип успадкування:

Аутосомно-рецесивний. Батьки пробанда є облігатними гетерозиготами, вони таким чином несуть кожен один мутантний алель. Ризик для сибсів пробанду мати хворобу Альстрема складає 25%, ризик гетерозиготного носійства для сибсів 50%.
В родині необхідно проведення преконцепційної профілактики та пренатальної діагностики з застосуванням молекулярної діагностики при кожній наступній вагітності, враховуючи 25% ризик для сибсів.

Номер з каталогу МІМ:

203800  Alstrom Syndrome; ALMS
606844  ALMS1 Gene; ALMS1

Література:

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 26/05/2005

Дивіться також:

(Alcogol Use During Pregnancy)