I.B.I.S. – Вроджені вади розвитку: Міжнародна інформаційна система
Генетичне консультування, реабілітація і запобігання вродженим аномаліям, генетичним порушенням і порушенням розвитку

Ірина Гогоша

Синдром Альстрема

(Alstrom Syndrome)

Інформація для батьків

Д.Р. Ахмеджанова
Інформаційний спеціаліст Хмельницького ОМНІ-Центру

 
Що таке синдром Альстрема?

        Синдром Альстрема – це рідкісне спадкове захворювання, перші ознаки та симптоми якого з’являються у ранньому віці. При цьому спостерігається ураження багатьох систем. Вперше його описав шведський офтальмолог Альстрем (С.Н. Alstrom) у 1959 році.
        Інша назва синдрому Альстрема – синдром Альстрема–Халлгрена (Alstrom-Hallgren syndrome).

Як часто виникає цей синдром?

        Цей синдром є доволі рідкісним: в усьому світі відомо про 300 випадків. Хоча зазвичай цей синдром зустрічається рідко, найбільшого поширення він набув серед акадійців, які проживають у Новій Шотландії (провінція Канади) та у Луїзіані (штат США).

Чому виникає синдром Альстрема?

        Виникнення синдрому Альстрема спричиняє мутація гену ALMS1, який знаходиться на плечі 2p13 2-ї хромосоми.

Як успадковується синдром Альстрема?

        Цей стан успадковується за аутосомно-рецесивним типом, тобто для виникнення захворювання необхідна мутація двох копій цього гена. Кожен з батьків дитини із синдромом Альстрема є носієм однієї копії мутованого гена і кожна їх дитина має 25% ризик успадкування обох генів. Носії не є хворими і не мають жодної ознаки або симптому хвороби.

Чи необхідна родині консультація лікаря-генетика?

        Так. Лікар встановить діагноз, порекомендує методи допологової діагностики (у т.ч. застосування найсучасніших методів молекулярної діагностики) для запобігання повторного захворювання при наступній вагітності.

Які основні ознаки та симптоми синдрому Альстрема?

      Ознаки та симтоми синдрому Альстрема різняться за ступенем важкості і не обов’язково у всіх хворих проявляються всі характерні ознаки.
      Це прогресуюче генетичне захворювання характеризується ожирінням, глухотою, проблемами із зором у дитинстві, а також діабетом 2 типу та порушенням ниркової функції у дорослому віці.
      Найпершими ознаками синдрому у ранньому віці часто є сильна чутливість до світла (фотофобія) та спонтанні рухи очей (ністагм). Уже у ранньому малюковому віці може розвинутись застійна серцева недостатність внаслідок кардіоміопатії, протягом першого року життя спостерігається зайва вага. Пізніше можуть також спостерігатись ураження інших систем органів, що призводить до сліпоти, порушення слуху, діабету 2 типу, серцевої недостатності, хвороб печінки, порушень сечо-статевої системи, легеневого фіброзу та ниркової недостатності.
      У деяких випадках також можуть спостерігатись гіпотиреоз, порушення статевого розвитку, низький зріст, легка або помірна затримка розумового розвитку та такі ускладнення діабету 2 типу, як гіперліпідемія (високий рівень ліпідів) та атеросклероз. Серед проблем із зором можна виділити дистрофію сітківки. У деяких хворих спостерігається так звана акантокератодермія, тобто потовстішання, потемніння шкіри на складках.
      Ендокринні порушення у жінок включають:

  • зниження рівня гонадотропінів плазми;
  • гірсутизм (надмірне оволосіння);
  • порушення розвитку молочних залоз;
  • полікістоз яєчників, передчасний статевий розвиток (пубертат у 8 років);
  • порушення менструального циклу.
      Розлади сечовипускання спостерігаються у понад 50% хворих. Найбільш виражені ці прояви у дівчаток-підлітків.
      Помірні симптоми – нетримання сечі та симптоми пов’язані з періодичним інфікуванням.
      У хворих є ризик розвитку панкреатиту.
      Інші прояви – сколіоз та кіфоз різного ступеня вираженості зустрічаються у третини хворих і носіїв синдрому Альстрема.
      Нейросенсорна глухота в перші 10 років життя у 70% хворих прогресує від помірної до тяжкої (40-70дБ). Від 10 до 30 років спостерігається значне зниження слуху.
      Затримка розумового розвитку, як правило, не сягає важкого ступеня. Ці діти мають труднощі в навчанні, сприйнятті та мовному розвитку, затримку формування моторних навичок. У 30% відзначається нездатність до навчання.
Якщо є підозра на синдром Альстрема, то які обстеження необхідно зробити?

        При підозрі на наявність синдрому Альстрема необхідно проведення наступного переліку досліджень:

  • Ретельний контроль антропометричних даних: зріст, вага, індекс маси тіла.
  • Офтальмологічне обстеження.
  • Консультація кардіолога з проведенням ЕКГ, Ехо-КГ.
  • Консультація сурдолога з проведенням аудіометрії (якщо пацієнт віком більше 4 років).
  • Консультація ендокринолога, що зазвичай рекомендує визначення глюкози, інсуліну, холестерину.
  • УЗД нирок та органів малого тазу.
  • Печінкові проби (АЛТ, АСТ) та УЗД печінки та жовчних шляхів.
  • Визначення рівня глюкози натще, а після 6 років проведення тесту на толерантність до глюкози.
Які методи лікування синдрому Альстрема сьогодні використовують?

        Специфічного лікування не розроблено, тому терапія симптоматична:

  • При фотодисфорії – використання кольорових лінз.
  • При ожирінні – лікувальне харчування за загальними принципами, регулярне фізичне навантаження.
  • При нейросенсорній глухоті – хірургічна корекція у пацієнтів з ексудативним отитом. Цифрові слухові апарати приносять полегшення деяким хворим.
  • При цукровому діабеті – лікування за загальними принципами.
  • При урологічних порушеннях – деяким хворим потрібен сечовий катетер, щоб уникнути труднощів з сечовиділенням.
  • При хронічній обструктивній хворобі легень – лікування відповідно до загально прийнятих протоколів.
  • При гіпотиреозі – терапія тироксином.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 25/06/2005

 

Дивіться також:

Синдром Альстрема

(Alstrom Syndrome)

І.Є. Зінкіна 
Лікар-генетик
Миколаївської обласної дитячої лікарні

Синдром Альстрема, що характеризується пігментною дегенерацією сітківки, ожирінням, прогресуючою нейросенсорною глухотою, дилятаційною кардіоміопатією, цукровим діабетом та нефропатією, описаний у 1959 р. шведським офтальмологом С. Alstrem.

Частота:

Описано біля 300 випадків синдрому Альстрема. Частота синдрому Альстрема вища у французько-акадійській популяції та серед деяких інших географічних та етнічних ізолятів.

Етіологія:

Єдиний ген, відомий на сьогодні, пов’язаний із синдромом Альстрема – це ALMS1. Підтверджується мутація молекулярним методом у 20-45% пацієнтів. Ген картований 2р13.

Основні діагностичні критерії:

Діагноз синдрому Альстрема значною мірою базується на наявності кардинальних клінічних ознак, які можуть проявитися протягом всього життя. Кардинальними ознаками вважаються:

  • Пігментна дегенерація сітківки з ністагмом і фотодисфорією.
  • Ожиріння.
  • Прогресуюче ураження слуху.
  • Дилятаційна кардіоміопатія (ДКМП).
  • Синдром інсулінорезистентності (метаболічний синдром, синдром Х, чи метаболічний синдром Х).
Клініка:

Характерна значна варіабельність клінічної картини навіть серед сибсів.
Діти при народженні мають нормальну масу тіла, але протягом 1-го року життя з’являється ожиріння. Індекс маси тіла більше 95 центилей. Для дітей з синдромом Альстрема характерним є швидкий темп росту до періоду пубертату та випередження кісткового віку. Раннє закриття зон росту зумовлює низький кінцевий зріст (<5 перцентиля) у 85% пацієнтів. Згодом формується сколіоз чи кіфоз.
Вже з перших місяців життя спостерігаються ністагм та фотодисфорія. Застосування електроретинографії дозволяє виявити прогресуюче погіршення функції паличок та колбочок. Також діагностується пігментна дегенерація сітківки. Огляд очного дна в перші роки може не виявити патології, або може показати блідий очний диск і звуження судин сітківки. Пізніше з’являються прогресуюча дистрофія нейроепітелію з атрофією та пігментною інфільтрацією внутрішніх шарів сітківки, які до 7-річного віку можуть призвести до сліпоти, розвитку катаракти.
Нейросенсорна глухота в першому десятиріччі у 70% хворих прогресує від помірної до тяжкої (40-70 дБ). Від 10 до 30 років спостерігається значне зниження слуху.
Дилятаційна кардіоміопатія (ДКМП) з маніфестацією у дитячому чи юнацькому віці спостерігається більш ніж у 60% випадків. На деяких етапах життя призводить до виникнення серцевої недостатності (СН) та смерті. Зазвичай клініка дилятаційної КМП та, як її результат, СН залежить від віку їх прояву. Близько 80% хворих переносять дилятаційну КМП у молодому віці. З них 10% мають рецидиви, які прогресують у більш пізньому віці. Схильність до інфантильної КМП можлива тому, що деякі діти мають недіагностований синдром Альстрема. При аутопсії міокарда виявляються фіброзні зміни.
Синдром інсулінорезистентності (метаболічний синдром, синдром Х, чи метаболічний синдром Х) діагностується при наявності 3-х із 4-х наступних критеріїв:

  • інсулінорезистентність (від гіперінсулінемії до непереносимості глюкози);
  • дисліпідемія (висока концентрація в сироватці загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), тригліцеридів та низька концентрація ліпопротеїдів високої щільності – ЛПВЩ);
  • підвищений артеріальний тиск (АТ);
  • ожиріння, переважно тулуба.

Часто з інсулінорезистентністю пов’язаний чорний акантоз (acanthosis nigricans).
Затримка розумового розвитку описана у деяких пацієнтів, хоча як правило, не сягає важкого ступеня. Ці діти мають труднощі в навчанні, сприйнятті та мовному розвитку, затримку формування моторних навичок. У 30% відзначається нездатність до навчання.

Таблиця 1. Головні клінічні особливості, вік маніфестації і частота прояву синдрому Альстрема

Особливості
Вік маніфестації
Частота
Пігментна дегенерація сітківки
5-15 міс.
100%
Ожиріння
Від народження до 5 р.
(в середньому – 2,5 р)
100%
Прогресуюча нейросенсорна глухота
2-25 р (9 р.)
70%
Дилятаційна КМП
Інфантильна
Юнацька

3 тиж. – 4 міс.
Підлітки і більше 30 р.

35%
25%
Цукровий діабет ІІ типу
4-40 р. (16 р.)
47-68%
Затримка розумового розвитку
Юнацтво
25-30%
Низький зріст
Пубертатний період –
дорослий
85%
Гіпогонадотропний гіпогонадизм
1-3 р.
67%
Урологічні порушення
Юність – дорослі
30% жінок
23% чоловіків
Ниркова недостатність
Юність – дорослі
Прогресує з віком
у всіх хворих
Печінкова дисфункція
8-30 р.
50%

Цукровий діабет – це результат резистентності тканин до дії інсуліну. Діабет ІІ типу супроводжується змінами на шкірі – acanthosis nigricans – оксамитові плями гіперпігментації в ділянках підвищеної пітливості.
Гіпогонадотропний гіпогонадизм (ГГ). Статеве дозрівання у чоловіків затримується. Описані атрофія та фіброз сім’явиносних канальців. При біопсії яєчок виявляють аплазію гермінативних клітин. Чоловіки з ГГ часто мають маленький пеніс, яєчка, що часто супроводжується гінекомастією. Рівень тестостерону та ФСГ (фолікулостимулюючого гормону) сироватки знижений.
Ендокринні порушення у жінок включають:

  • зниження рівня гонадотропінів плазми;
  • гірсутизм;
  • порушення розвитку молочних залоз;
  • полікістоз яєчників, передчасний статевий розвиток (пубертат у 8 років);
  • ендометріоз;
  • дис- чи аменорею.

Зовнішні статеві органи у жінок сформовані правильно. Пацієнти із синдромом Альстрема нефертильні.
Урологічні/ниркові порушення. Розлади сечовипускання спостерігаються у понад 50% хворих. Вони характеризуються диссинергією сфінктера уретри (відсутність координації сечового міхура та діяльності м’язового шару сечового каналу). Найбільш виражені ці прояви у дівчаток-підлітків. Незначні симптоми включають в себе – великі інтервали між вивільненням сечі, розлади сечовипускання. Помірні симптоми – нетримання сечі та симптоми, пов’язані з періодичним інфікуванням. Важкий перебіг супроводжується сечовими розладами, болями внизу живота, перитонеальним болем, який, зазвичай, пов’язаний з аномальною функцією міхура. Хронічна ниркова недостатність (ХНН) – пізній прояв хвороби. Першими ознаками ХНН є поліурія та полідипсія як результат порушення концентраційної функції нирок внаслідок фіброзних змін. При біопсії нирок часто виявляється фіброз, гломерулярний гіаліноз і атрофія канальців. Вік маніфестації та вираженість ХНН мінливі.
Печінкова дисфункція. Підвищена концентрація в плазмі крові трансаміназ частіше спостерігається у ранньому дитинстві. Печінкова недостатність може розвинутись у 20-30 років. При проведення біопсії виявляються різні ступені печінкового фіброзу, цирозу, постійного неспецифічного запалення із лімфоїдною інфільтрацією, вогнищевим некрозом та жировою дистрофією.
Легеневі зміни – утворення фіброзу та легеневої гіпертензії.
Панкреатит – дисліпідемія (гіпертригліцеридемія) – характерні для синдрому Альстрема. У хворих є ризик розвитку панкреатиту.
Інші прояви – сколіоз та кіфоз різного ступеня вираженості зустрічаються у третини хворих і носіїв синдрому Альстрема. Також можливий розвиток гіпотиреозу.
При підозрі на наявність у пацієнта синдрому Альстрема необхідно проведення наступного переліку досліджень:

  • офтальмологічне обстеження із застосуванням електроретинографії та дослідженням полів зору;
  • первинний запис антропометричних даних: зріст, вага, індекс маси тіла;
  • аудіометрія (якщо пацієнт віком більше 4 років);
  • консультація кардіолога з проведенням ЕКГ, Ехо-КГ;
  • визначення рівню глюкози натще;
  • після 6 років проведення тесту на толерантність до глюкози;
  • визначення рівню інсуліну в плазмі крові;
  • визначення рівню тригліцеридів крові натще, визначення рівню холестерину;
  • уріналізіс та визначення рівню сечовини, сечової кислоти, креатинину та електролітів крові (контроль функції нирок);
  • УЗД нирок та органів малого тазу;
  • печінкові проби (АЛТ, АСТ) та УЗД печінки та жовчних шляхів;
  • консультація невролога, ендокринолога.
Ускладнення:

З віком у хворих розвивається діабет 2 типу та інші порушення обміну речовин; ниркова недостатність. У багатьох пацієнтів формуються ускладнення з боку легенів та порушення функції печінки, з розвитком печінкової недостатності та портальної гіпертензії. У більшості чоловіків має місце гіпогонадотропний гіпогонадизм. Дилятаційна КМП призводить до виникнення серцевої недостатності та смерті.

Диференційний діагноз:

Синдром Барде-Бідля. Головні клінічні ознаки – пігментна дегенерація сітківки, дилятаційна полідактилія, ожиріння центрального генезу, розумова відсталість, гіпогонадизм, дисфункція нирок. Головна відмінність між цими синдромами полягає у дебюті захворювання. При синдромі Альстрема, зазвичай, візуальні прояви з’являються у перші 2 роки життя; а при синдромі Барде-Бідля – середній вік маніфестації 8,5 років. Полідактилія, яка є звичайним проявом при синдромі Барде-Бідля, не описана при синдромі Альстрема. Затримка розумового розвитку більш виражена при синдромі Барде-Бідля, ніж інтелектуальна дисфункція при синдромі Альстрема. Інші відмінності включають: відносно рідкісні порушення слуху (біля 5%), цукровий діабет (5-10%) при синдромі Барде Бідля порівняно з синдромом Альстрема. Тип успадкування аутосомно-рецесивний, описані мутації у щонайменше 8 генах.
Ахроматопсія. Патологія сітківки, що характеризується зниженою гостротою зору, ністагмом, світлобоязню, маленькою центральною скотомою, ексцентричною фіксацією, зниженням чи повною втратою кольорової чутливості. Більшість хворих мають повну ахроматопсію з відсутністю функції усіх трьох видів паличок, тобто чутливих до довгих хвиль – червоний спектр; хвиль середньої довжини – зелений; і до хвиль короткої довжини – блакитний. Рідко пацієнти мають часткову ахроматопсію, при якій один чи більше типів паличок частково функціонують, що проявляється менш тяжким перебігом хвороби. Ністагм і підвищена чутливість до яскравого світла розвиваються на початку захворювання. Гострота зору знижується через деякий час. Очне дно без патології. Визначаються мутації у 3 генах: CNGA3, CNGB3, GNAT2. Тип успадкування аутосомно-рецесивнийх.
Вроджений амавроз Лебера (LCA). Тяжка дегенерація сітківки без ураження інших органів та систем стає очевидною на першому році життя. Зниження зору супроводжується ністагмом, світлобоязню та гіперметропією. Зміни на ЕРГ не характерні. Сітківка до 1 року нормальна. Пігментна ретинопатія – схильність до накопичення пігменту сітківкою – частіше з’являється у більш пізніші строки. В даний час відомо 6 генів пов’язаних з LCA – CRX, GRB1, GUCY2D, AIIPL1, RPGRIP1 та RPC65, мутації в яких вважаються причиною розвитку амаврозу Лебера в 1/3-1/2 частині випадків. Частіше за все LCA успадковується аутосомно-рецесивно (АР), рідше аутосомно-домінантно (АД) – як результат мутації CRX.
Рання дилятаційна КМП. Характеризується розширенням меж серця і зниженням систолічної функції – це кінцева стадія низки спадкових та набутих хвороб. Родинна дилятаційна КМП успадковується АД, рідше АР – з вентрикулярною дилятацією і систолічною дисфункцією – яка маніфестує у 30-40 років.
Спадкові мітохондріальні хвороби. Це група хвороб, виникнення яких викликане мутаціями у мітохондріальній чи ядерній ДНК. Клінічні прояви, спільні із синдромом Альстрема:

  • кардіоміопатія;
  • нейросенсорна глухота;
  • атрофія зорового нерву;
  • пігментна ретинопатія;
  • цукровий діабет.

Однак клінічні прояви мітохондріальних хвороб включають ще м’язову гіпотонію та порушення функції ЦНС, ці ознаки є нетиповими при синдромі Альстрема. Загалом, ці хвороби маніфестують у пізньому дитинстві чи у дорослому віці, на відміну від синдрому Альстрема, який проявляється протягом першого року життя.

Лікування:

Специфічного лікування не розроблено. Терапія симптоматична:

  • При фотодисфорії – використання кольорових лінз.
  • При ожирінні – лікувальне харчування за загальними принципами, регулярне фізичне навантаження.
  • При нейросенсорній глухоті – хірургічна корекція у пацієнтів з ексудативним отитом. Цифрові слухові апарати приносять полегшення деяким хворим.
  • При дилятаційній КМП – інгібітори АПФ, сечогінні; при розвитку СН – серцеві глікозиди, ß-адреноблокатори.
  • При цукровому діабеті – лікування за загальними принципами.
  • При гіпертригліцеридемії – високі дози статинів, нікотинова кислота; фібрати в деяких випадках неефективні.
  • При урологічних порушеннях – деяким хворим потрібен сечовий катетер, щоб уникнути труднощів з сечовиділенням. Якщо є протеїнурія використовують інгібітори АПФ.
  • При портальній гіпертензії – ß-адреноблокатори та склерозування езофагальних вен.
  • При хронічній обструктивній хворобі легень – лікування відповідно до загально прийнятих протоколів.
  • При гіпотиреозі – терапія тироксином.
Приблизний план диспансеризації:
  • Дегенерація сітківки – щорічний огляд офтальмолога, перевірка полів зору, ЕРГ.
  • Ожиріння – вимірювання ваги, росту та визначення ІМТ (індекс маси тіла) кожен рік графік кривої приросту.
  • Прогресуюча нейросенсорна глухота – аудіометрія (рекомендована після 4-х років) для виявлення нейросенсорної та провідної глухоти.
  • Дилятаційна КМП – детальний анамнез, огляд кардіолога (щорічно), ЕхоКГ, ЕКГ з 5 років, пізніше кожні 2 роки (при наявності ознак серцевої дисфункції – пітливість, втомлюваність, летаргія, акроціаноз, зниження фізичної активності), при потребі запис ЕКГ протягом 24 годин – Холтерівський моніторинг.
  • Цукровий діабет 2 типу – натщесерце визначають концентрацію глюкози у плазмі кожні 2-3 місяці навіть у дітей 1 року життя. Якщо натщесерце рівень глюкози перевищує 7 ммоль/л чи післяобідня глюкоза більша ніж 11 ммоль/л, то потрібне регулярне вимірювання HbA1 та концентрації глюкози у сироватці (кожні 6 місяців, а можливо і частіший діабетичний контроль). Визначення толерантності до глюкози з 6 років, визначення інсуліну в плазмі крові щорічно (гіперінсулінемія можлива і у дітей до року).
  • Гіпертригліцеридемія: визначається ліпідний профіль кожен рік.
  • Гіпогонадотропний гіпогонадизм – огляд ендокринолога, визначення рівня статевих гормонів.
  • Урологічна/ниркова дисфункція: урінолізіс, визначення концентрації сечовини, електролітів, сечової кислоти та креатинину плазми двічі на рік; УЗД нирок, сечового міхура – 1-2 рази на рік.
  • Печінкова дисфункція – вимірювання аланінамінотрансферази; УЗД щорічно для виявлення гепатомегалії та портальної гіпертензії.
  • Легенева дисфункція – при наявності клінічних симптомів: проведення спірометрії, функціональних тестів.
  • Профілактика виникнення панкреатиту: визначення рівню тригліцеридів сироватки та концентрації холестерину – щорічно планово та в період будь-якого захворювання та дегідратації.
Тип успадкування:

Аутосомно-рецесивний. Батьки пробанда є облігатними гетерозиготами, вони таким чином несуть кожен один мутантний алель. Ризик для сибсів пробанду мати хворобу Альстрема складає 25%, ризик гетерозиготного носійства для сибсів 50%.
В родині необхідно проведення преконцепційної профілактики та пренатальної діагностики з застосуванням молекулярної діагностики при кожній наступній вагітності, враховуючи 25% ризик для сибсів.

Номер з каталогу МІМ:

203800  Alstrom Syndrome; ALMS
606844  ALMS1 Gene; ALMS1

Література:
  • Bronson R. Pathological findings in Alstrom syndrome. Alstrom Syndrome International Conference, Ottawa. 2001.
  • Collin GB, Marshall JD, Boerkoel CF, Levin AV, Weksberg R, Greenberg J, Michaud JL, Naggert JK, Nishina PM. Alstrom syndrome: further evidence for linkage to human chromosome 2p13. Hum Genet 1999;105:474-9.
  • COPD Guideline Group of the Standards of Care Committee of the BTS. BTS guidelines for the management of chronic obstructive pulmonary disease. Thorax 1997;52(Suppl 5):1-28.
  • Deeble VJ, Roberts E, Jackson A, Lench N, Karbani G, Woods CG. The continuing failure to recognise Alstrom syndrome and further evidence of genetic homogeneity. J Med Genet 2000;37:219.
  • Hearn T, Renforth GL, Spalluto C, Hanley NA, Piper K, Brickwood S, White C, Connolly V, Taylor JF, Russell-Eggitt I, Bonneau D, Walker M, Wilson DI. Mutation of ALMS1, a large gene with a tandem repeat encoding 47 amino acids, causes Alstrom syndrome. Nat Genet 2002;31:79-83.
  • Maffei P, Munno V, Marshall JD, Scandellari C, Sicolo N. The Alstrom syndrome: is it a rare or unknown disease? Ann Ital Med Int 2002;17:221-8.
  • Marshall JD, Ludman MD, Shea SE, Salisbury SR, Willi SM, LaRoche RG, Nishina PM. Genealogy, natural history, and phenotype of Alstrom syndrome in a large Acadian kindred and three additional families. Am J Med Genet 1997;73:150-61.
  • Marshall JD, et al. New Alstrom Syndrome phenotypes based on the evaluation of 182 cases. Arch Intern Med 2005;165:675-683.
  • Michaud JL, Heon E, Guilbert F, Weill J, Puech B, Benson L, Smallhorn JF, Shuman CT, Buncic JR, Levin AV, Weksberg R, Breviere GM. Natural history of Alstrom syndrome in early childhood: onset with dilated cardiomyopathy. J Pediatr 1996;128:225-9.
  • Paisey RB, Carey CM, Parkinson MJ, Parkinson C, Cole MD. Alstrom syndrome-the case for secondary prevention. Diabet Res Clin Pr 2000;50(suppl 1):202.
  • Russell-Eggitt IM, Clayton PT, Coffey R, Kriss A, Taylor DS, Taylor JF. Alstrom syndrome. Report of 22 cases and literature review. Ophthalmology 1998;105:1274-80.
  • Titomanlio L, De Brasi D, Buoninconti A, Sperandeo MP, Pepe A, Andria G, Sebastio G. Alstrom syndrome: intrafamilial phenotypic variability in sibs with a novel nonsense mutation of the ALMS1 gene. Clin Genet 2004;65:156-7.
  • Van den Abeele K, Craen M, Schuil J, Meire FM. Ophthalmologic and systemic features of the Alstrom syndrome: report of 9 cases. Bull Soc Belge Opthalmol 2001;281:67-72.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 26/05/2005

 

Дивіться також:

Вживання алкоголю під час вагітності

(Alcogol Use During Pregnancy)

Інформація для батьків

Ірина Євгеніївна Харитонова 
Координатор Українського Альянсу
із запобігання вродженим вадам розвитку

        Вживання алкоголю під час вагітності може призвести до виникнення фізичних вад розвитку та розумової затримки. Кожного року більше 50 тисяч немовлят народжується з різними проявами уражень, що пов’язані з вживанням алкоголю. Однак багато жінок, які усвідомлюють, що вживання спиртних напоїв у значній кількості під час вагітності може призвести до виникнення вроджених вад, не уявляють собі, що помірне чи навіть випадкове вживання спиртних напоїв також завдає шкоди плоду.
        До речі, не доведено існування такого рівня алкоголю, щоб був нешкідливим під час вагітності. Тому вагітним жінкам рекомендують утриматися від вживання алкоголю, включно пива, вина, шампанського, прохолодні напоїв, що містять алкоголь та лікери під час вагітності та всього періоду годування грудьми. До того ж, часто жінки протягом перших тижнів не знають, що вони вагітні. Жінки, які планують вагітність, повинні відмовитися від алкогольних напоїв.
        Недавні дослідження показали, що жінки, які очікують на вагітність, і продовжують вживати алкоголь навіть у малих кількостях, можуть знизити свою можливість завагітніти.
        Як відмічається у нещодавньому державному соціологічному опитуванні, у період між 1991 та 1995 роками відмічалося зростання вживання алкоголю вагітними жінками. У 1995 році кількість жінок, які часто вживали алкоголь, була в чотири рази більшою ніж у 1991 році. Частим вважається вживання алкоголю невеликими порціями кожного дня або близько п’яти порцій за один день у попередньому місяці. В опитуванні говориться, що у 1995 році приблизно 140 тисяч вагітних жінок (що становить десь 3,5%) вживали алкоголь постійно у порівнянні з 1991 роком коли відмічалось 32 тисячі жінок, що становило менше 1%. Жінки, які зловживають алкоголем, в багато разів збільшують ризик розвитку у своїх дітей алкоголь-залежних уражень. В опитуванні також говоритися, що у 1995 році кількість вагітних жінок, які хоч один раз вживали алкоголь попереднього місяця, становила 16% у порівнянні з 12% у 1991 році.
        Коли вагітна жінка вживає алкоголь, він без затримки проходить через плаценту безпосередньо до плода. В незрілому організмі ненародженої дитини алкоголь розкладається набагато повільніше, ніж у дорослої людини. В результаті чого рівень алкоголю в крові плода може бути навіть вищим і лишатися у підвищеному стані довше, ніж в крові матері, що може призвести до важких незворотніх змін різних органів та систем ще ненародженої дитини.

Чим небезпечне вживання алкоголю під час вагітності?

        За даними Інституту Медицини кожного року в США народжується від 2 до 12 тисяч дітей з Алкогольним синдромом плода (FAS) – поєднанням фізичних та розумових вад розвитку. До 40% дітей з Алкогольним синдромом плода народжується у жінок хворих на алкоголізм. Це жінки які постійно вживали алкоголь на протязі всієї вагітності або мали часто повторюванні випивки (п’ять чи більше порцій за один раз).
        Алкогольний синдром плода – найбільш поширена з відомих причин, що викликають розумову затримку і єдина причина, якої можна уникнути. Діти з класичним алкогольним синдромом плода народжуються із затримкою розвитку, і як правило з віком погано набирають вагу. Такі діти мають характерний вигляд: короткі очні щілини, короткий кирпатий ніс, збільшену відстань між носом і верхньою губою. Органи у них не формуються належним чином, особливо серце. У багатьох дітей з алкогольним синдромом плода головний мозок малий за розміром і ненормально сформований, більшість мають той чи інший ступінь розумової відсталості. У багатьох відмічається погана координація рухів і неможливість зосереджуватись, також існують складнощі у поведінці.
        Дія алкогольного синдрому плода триває протягом всього життя. Навіть, коли немає розумової відсталості, підлітки та дорослі з діагнозом “алкогольний синдром плода” мають різного ступеню психологічні та поведінкові труднощі, що часто ускладнює їм виконання роботи і можливість жити без сторонньої допомоги.
        В десять разів більше дітей народжується з неповним алкогольним синдромом плода, що мають не всі прояви алкоголь-залежних уражень. Цей стан деколи називають “Дія алкоголю на плід” (Fetal Аlcohol Effects – FAE). У таких дітей можуть бути деякі з фізичних чи розумових вроджених вад, що пов’язані з алкогольним синдром плода. Нещодавно Інститут Медицини запропонував нову особливу діагностичну категорію для “Дії алкоголю на плід” (FAE), відносити фізичні вроджені вади розвитку (такі як вади серця) до алкоголь-залежних вроджених вад, а затримки психічного розвитку та вади поведінки розцінювати як алкоголь-залежні розлади нервової системи.

Яка кількість алкоголю є надмірною під час вагітності?

        Не доведено, що існує нешкідливий рівень алкоголю в крові матері під час вагітності. Повна картина Алкогольного синдрому плода як правило проявляється у нащадків хронічних алкоголіків, дуже часто у жінок, які вживають по чотири, п’ять чи більше порцій алкоголю на день. Однак, це трапляється і у жінок, які п’ють меньше. “Дія алкоголю на плід” (FAE) може виникнути у дітей, народжених жінками, які під час вагітності вживають легкі алкогольні напої і не так часто.
        Порівняно з дітьми з алкогольним синдромом плода, менш відомі віддалені наслідки для дітей з FAE. Дослідження Др. Рональда Броуна та групи вчених з Emory University, Атланта, який спостерігав до 10-річного віку за групою дітей, що зазнали впливу алкоголю до народження, але не мали повного прояву алкогольного синдрому плода, показали, що коли ці діти виростають до шкільного віку, вони не тільки показують більш низькі показники інтелектуальних можливостей, але і проявляють гіперактивність (як це називають педагоги): агресивність, схильність до руйнування, неуважність та нервозність. В інших дослідженнях дітей шкільного віку, що зазнали впливу алкоголю, показано, що наряду з проблемами поведінки, у них існують труднощі з навчанням, особливо з математикою та запам’ятовуванням.
        Вчені пильно ставляться до незначної дії помірного вживання спиртних напоїв або вживання більш легких алкогольних напоїв під час вагітності. У дослідженнях, що були проведені в університетах Вашингтону та Сіетла, спостерігали за групою дітей шкільного віку (до 14 років), чиї матері вживали під час вагітності три або більше порцій алкогольних напоїв на день. При проходженні тестів на розумові здібності у віці 4-х років, ці діти показали рівень на п’ять пунктів нижчий за середній показник дітей контрольної групи. Так само дослідження, проведене у Франції, 1995 року, показало, що тести 4,5-річних дітей, народжених від матерів, які вживали принаймі три порції алкогольних напоїв на день, на сім пунктів нижчі за показникі інших дітей. Вчені з Сіетла також виявили зростаючу імовірність проблем у навчанні (включно проблеми з математикою) у 7-ми річному та 14-ти річному віці у дітей народжених від помірно вживаючих алкоголь матерів.

Якщо вагітна жінка прийняла одну чи дві порції алкогольних напоїв ще до того, як вона зрозуміла, що є вагітною, чи може це зашкодити плоду?

        Недоведено, що плід може зазнати шкоди від прийняття вагітною жінкою однієї чи двох порцій алкогольних напоїв ще до того, як вона зрозуміла, що є вагітною. Звичайно розвиток головного мозку плода та інших органів розпочинається на третьому тижні вагітності і є легко уразливим протягом перших трьох тижнів. Оскільки не існує нешкідливих доз алкоголю, жінка повинна припинити вживання алкоголю в той момент, коли вона тільки запідозрить, що може бути вагітною і утримуватись від вживання всіх видів алкогольних напоїв якщо вона очікує на вагітність.

Які ще проблеми пов’язані з вживанням алкоголю під час вагітності?

        Вживання алкоголю під час вагітності підвищує ризик викиднів, народжень дітей з низькою вагою, мертвонароджень та смерті дитини у періоді ранньої новонародженості. Ті, хто зловживають алкоголем, мають у 2-4 рази вищий ризик мати викидні у 4-6 місяців вагітності ніж ті, хто не вживає алкоголь. Вони також можуть вдвічі частіше втрачати дитину у перінатальний період – з 28-ого тижня вагітності до перших тижнів після народження.

Чи небезпечне вживання алкоголю під час годування грудьми?

        Алкоголь навіть у маленькій кількості потрапляє у грудне молоко і потім в організм дитини. В одному з досліджень було показано, що у дітей, які знаходились на природньому (грудному) годуванні жінками, що вживали одну-дві порції алкоголю на день, більш повільно розвивались рухові навички (такі як повзання та ходіння) у порівнянні з дітьми, які не зазнали впливу алкоголю. Більші дози алкоголю також можуть потрапляти через грудне молоко при годуванні. Тому всім жінкам рекомендують утримуватись від вживання алкоголю на весь період годування грудьми.

Чи може вживання батьком алкоголю у великій кількості призвести до виникнення алкогольного синдрому плода (FAS)?

        На сьогодні немає доказів того, що вживання алкоголю у великій кількості батьком може призвести до виникнення алкогольного синдрому плода. Але зростає кількість даних про те, що вживання алкоголю у великій кількості чоловіком може мати негативний вплив на перебіг вагітності та здоров’я дитини. Вживання алкоголю у великій кількості чоловіком може знизити рівень чоловічого гормону тестостерону, що призводить до зменшення кількості сперми, а іноді і до безпліддя.
        Щоб повністю з’ясувати, яким чином вживання чоловіком алкоголю може вплинути на результат вагітності, потрібно більше досліджень. Чоловік, який припинить вживати алкоголь на час вагітності своєї партнерки, також допоможе їй відмовитись від алкоголю.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

 

Дивіться також:

Алкогольний синдром плода

(Fetal Alcohol Syndrome)

Інформація для батьків

О.О. Михасюк 
Спеціаліст з інформаційного забезпечення
Українсько-Американської Програми
запобігання вродженим вадам розвитку

Наприкінці 60-х років ХХ сторіччя лікарі звернули увагу на специфічні порушення та вроджені вади у дітей, народжених жінками, що страждали на алкоголізм. Цей тип порушень отримав назву “алкогольний синдром плоду” (АСП) або “фетальний алкогольний синдром” (ФАС).
Як відомо, всмоктування етилового спирту найактивніше відбувається в шлунку, дванадцятипалій та тонкій кишках шляхом прямої дифузії. Переважна більшість спожитого алкоголю (90-95%) окислюється в організмі і лише 5-10% виділяється у зміненому вигляді нирками та легенями.
Вагітна жінка навіть при всьому своєму бажанні не може випити наодинці – компанію їй завжди складає плід. Достеменно відомо, що незалежно від терміну вагітності алкоголь швидко долає плацентарний бар’єр. При цьому його концентрація в крові плода відповідає такій в крові матері. Проникнувши в організм плода, алкоголь тривалий час циркулює в крові та тканинах ембріону і новонародженої дитини в незмінному вигляді, оскільки не відбувається його руйнування в печінці. Це зумовлено відсутністю або недостатньою кількістю відповідних ферментів, які починають вироблятися печінкою плоду лише в другій половині вагітності. Протягом перших років життя дитини цих ферментів виробляється теж мало.
Крім того, дослідження останніх років виявили алкоголь в амніотичній рідині. Таким чином, у вагітних жінок, що регулярно вживають алкоголь, він накопичується не стільки в крові, скільки в навколоплідних водах. Тобто організм плода перебуває в “резервуарі” з алкоголем, який і визначає тривалий негативний вплив на нього. Алкоголь, проникаючи в клітини ембріону, пригнічує в них синтез ДНК та РНК і, відповідно, синтез білка. Він також зумовлює дефіцит вітамінів та порушує обмін речовин.
Хронічний алкоголізм матері безумовно є одним з найпоширеніших тератогенних факторів. Механізм тератогенної дії залежить від стадії внутрішньоутробного розвитку, під час якої плід зазнав негативної дії алкоголю. Так, вживання спиртних напоїв вагітною жінкою в перші 4 тижні вагітності спричиняє цитотоксичний та мутагенний ефект, що значно підвищує ризик ранньої загибелі плоду. Найбільшу загрозу для плоду становить вживання алкоголю в перші 3-7 тижнів вагітності. Вплив етанолу в цей період викликає затримку росту клітин та структурну дезорганізацію центральної нервової системи (ЦНС). Характер наслідків алкогольного впливу на плід залежить від багатьох причин. Безумовно, важливу роль відіграє об’єм спожитих спиртних напоїв та частота їх вживання. Наукові дослідження свідчать, що щоденне вживання вагітною жінкою 30 грамів спирту (або інших алкогольних напоїв в перерахунку на спирт) значно підвищує ризик виникнення АСП. Слід зазначити, що інколи цей синдром зустрічається й у дітей тих жінок, які вживали 3-5 грамів спирту на добу. Не існує єдиної безпечної дози, оскільки шкідливість алкоголю також залежить від особливостей жіночого організму.

Таблиця спиртового еквіваленту

Спиртний напій
Кількість (гр.)
Спиртовий еквівалент (гр.)
Пиво
100
3,6
Вино столове
100
9,5
Вино міцне
100
15,3
Лікер
100
21
Горілка, віскі, ром
100
38-42
Джин-тонік
100
7,1

Особливе значення в патогенезі АСП мають різноманітні патологічні зміни в плаценті. Доведеним є той факт, що в умовах хронічної алкогольної інтоксикації відбувається зниження маси плаценти та плодо-плацентарного коефіцієнту, виникають білі інфаркти плаценти, утворюються тромби. Результатом цих деструктивних змін в плаценті є порушення її основних функцій, розвиток фетоплацентарної недостатності, гіпоксія та гіпотрофія плоду.

Клінічна картина алкогольного синдрому плода

        Більшість дослідників виділяє 3 основних ступеня АСП: важку, середню та легку. Відповідно до клінічних проявів усі симптоми АСП поділяють на наступні групи:

  • затримка росту;
  • дизморфії лицевого черепа та деформуючі вроджені вади;
  • порушення ЦНС.

Таким чином, головними клінічними ознаками АСП вважають невідповідність зросту та розвитку дітей до їх віку в поєднанні з черепно-мозковими аномаліями, дефектами кінцівок, серця й статевих органів. Існує чітка залежність між вагою тіла, довжиною тіла та окружністю голови дітей при народженні та впливом алкоголю в перші 2 місяці вагітності. При цьому пренатальна затримка більше стосується довжини тіла, ніж його маси. Середні показники маси та довжини тіла новонароджених з АСП складають 2260 г та 45-46 см, що на 1200 г та 5 см менше у порівнянні із здоровими дітьми. Затримка росту починається ще в період внутрішньоутробного життя і стає особливо помітною в перші місяці й роки по народженні.
Найтиповішими проявами черепно-лицевого дизморфізму є недорозвиненість підборіддя, подовження та асиметрія обличчя, низьке чоло, низько розташовані вуха, сплощена потилиця, тощо. Часто зустрічаються косоокість та птоз. У 12% дітей, народжених жінками, які хронічно вживали алкоголь, розмір голови є значно меншим за норму. Кожна друга-третя дитина, яка страждає на АСП, має вади серця (дефекти міжшлуночкової та міжпередсердної перегородок, незарощення артеріальної протоки, аплазія чи гіпоплазія легеневої артерії). В кожної другої дитини виявляються аномалії сечостатевої системи у вигляді гіпертрофії клітора, подвійної піхви, псевдогермафродитизму, крипторхізму та інші. Часто АСП поєднується з такими вродженими вадами, як гідронефроз, відсутність або гіпоплазія правої нирки, кісти ниркової чашки, подвоєння уретри, дивертикули сечового міхура. Приблизно 80-88% дітей з АСП мають дефекти ЦНС. Зазвичай в перші дні після народження в них спостерігається тремор, порушення сну, підвищена дратівливість, моторна дискоординація, м’язова гіпотонія. Деякі вчені трактують ці симптоми як неонатальний синдром відміни алкоголю. Протягом першої доби до зазначених симптомів приєднуються судомний синдром та дихальна недостатність. Численні симптоми ураження ЦНС зберігаються протягом багатьох років. Це виражається у вигляді церебральних паралічів, судомах, підвищеному збудженні. Діти з АСП є агресивними, часто хворіють на неврози, страждають на енурез.
Цікавим є той факт, що клінічна симптоматика АСП з віком зменшується, в той час як розумові та психічні порушення, навпаки, прогресують. У важких випадках АСП можливий розвиток епілептичних станів, порушень зору, слуху та мовлення. Коефіцієнт інтелекту у даної категорії людей є зниженим на 35% в порівнянні із здоровими дітьми.
Крім тератогенного впливу алкоголь має й фетотоксичний ефект, свідоцтвом чого є відставання у розвитку плода й новонародженого, порушення процесів адаптації новонароджених в ранньому неонатальному періоді, високий ступінь їх захворюваності. Перинатальна смертність дітей, чиї матері регулярно вживали алкоголь під час вагітності, може сягати 17-21%. Причинами перинатальної смертності при АСП в основному є гіпоксія плоду, асфіксія, гіпотрофія та функціональна незрілість, наявність вроджених вад розвитку, несумісних із життям.

Лікування та профілактика АСП

Лікування та профілактика алкогольного синдрому плода є актуальним питанням в сучасній медицині, оскільки тривалі дослідження не дали позитивної відповіді на питання, чим можна допомогти дитині, яка зазнала руйнівного впливу алкоголю ще в материнській утробі. Цілком зрозуміло, що розроблені принципи етапного лікування хронічного алкоголізму не можуть застосовуватися для лікування алкогольної інтоксикації у вагітних жінок.
Наведена вище таблиця спиртового еквіваленту свідчить, що навіть 100 грамів пива щодня, спожитих вагітною жінкою, вже становлять небезпеку для плоду. Тому рекомендації лікарів є категоричними – алкоголь під час вагітності необхідно цілковито виключити. А ще краще припинити вживання спиртних напоїв ще до початку вагітності.
Інші методи профілактики АСП у жінок, які страждають на хронічний алкоголізм, можуть скеровуватися лише на пошук лікарських засобів, які мають здатність до детоксикації й прискорення виведення алкоголю з організму матері.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 29/01/2003

 

Дивіться також:

Фетальний алкогольний синдром

(Алкогольна ембріофетопатія)
(Fetal Alcohol Syndrome)

Любов Степанівна Євтушок
Зав. медико-генетичною консультацією
Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру
Основні діагностичні критерії:
  • Дані про зловживання алкоголем матір’ю під час вагітності
  • Пренатальна і постнатальна затримка росту
  • Мікроцефалія
  • Помірна розумова відсталість
  • Короткі очні щілини
  • Гіпоплазія середньої третини обличчя
  • Аномалії розвитку життєво-важливих систем органів
Клінічна картина:

      Діти, уражені алкоголем внутрішньоутробно, часто народжуються передчасно із зменшеними відповідно до їх гестаційного віку окружністю голови і масою тіла.
      В постнатальному періоді відставання у фізичному розвитку утримується, з’являються неврологічні розлади, а саме: підвищена збудливість в неонатальному періоді, помірна розумова відсталість з підвищеною руховою активністю, затруднена концентрація уваги і затримка мовного розвитку.
      Особливості будови обличчя включають вузький лоб, короткі очні щілини, епікант, птоз, гіпоплазію середньої третини обличчя, короткий ніс, довгий і згладжений фільтр, тонку верхню губу, гіпоплазію нижньої щелепи.
      Клінічна картина фетального алкогольного синдрому (ФАС) може включати вроджені вади розвитку різних систем, але найчастіше зустрічаються такі грубі вади розвитку, як мікрофтальмія, розщелина піднебіння, дефекти серцевих перегородок, аномалії нирок, зрощення шийних хребців, гемангіоми і аномалії вуха (як кондуктивна, так і нейро-сенсорна глухота).
      В залежності від дози алкоголю і терміну вагітності, а також від індивідуальної чутливості до дії алкоголю ембріона і плода виникає будь яка субкомбінація перелічених вище вроджених вад розвитку.
      Клінічну картину фетального алкогольного синдрому можуть доповнювати голопрозенцефалія, косоокість, лійкоподібна деформація грудної клітки, гіпоплазія нігтів (особливо V-х пальців), гірсутизм від народження, дефекти діафрагми, особливості малюнка долонних складок і обмеження розгинання в метакарпально-фалангеальних суглобах (камптодактилія), гіпоплазія середніх фаланг, клинодактилія, а також редукційні вади верхніх кінцівок. Для дітей з фетальним алкогольним синдромом характерна схильність до бактеріальних ускладнень, знижена резистентність до малих інфекцій. Є вказівки на підвищену частоту лейкемії у дітей від матерів, які зловживали алкоголем під час вагітності.

Етіологія і патогенез:

        Алкоголь і його основний метаболіт ацетальдегід проникають через плацентарний бар’єр і спричиняють тератогенну дію, оскільки ензими, необхідні для їх біотрансформації, у ембріона відсутні. Алкоголь викликає багато змін в клітинному метаболізмі. Це призводить до затримки ембріофетального розвитку, недостатнього живлення, гіпотермії, дегідратації, дисфункції плаценти, зниження гормонального синтезу.
      Дія алкоголю впродовж критичних періодів розвитку плода спричиняє затримку розвитку мозку внаслідок обмеження росту клітин, гетеротопію нейроглії, полімікрогірію, аномалії мозолистого тіла, часто гіпоплазію мозочка. Доза алкоголю, яка може викликати ураження ембріона і плода в критичні періоди розвитку, не встановлена.

Співвідношення між статтю:  Ч1 : Ж1
Популяційна частота:

        Точних даних немає, однак приблизно встановлено, що 2 із 1000 дітей в США мають ФАС. Повторний ризик для сібсів і дітей пробанда залежить від вживання матір’ю алкоголю під час вагітності. У жінок, які зловживали алкоголем під час вагітності, 30-40% дітей народжуються з ФАС.

Вік маніфестації:

        При пренатальному ультразвуковому дослідженні виявляється синдром затримки розвитку плоду, а також вроджені вади розвитку важливих органів. Прогностичне значення також має рівень гама-глютамілтрансферази в материнській сироватці. Важкі випадки ФАС, як правило, діагностуються при народженні переважно у нащадків матерів з вираженим хронічним алкоголізмом. Менш виражені випадки ФАС можуть бути запідозрені пізніше під час постнатального розвитку дитини.

Генне картування і групи зчеплення генів:  невідомі.
Профілактика:

        Причинний зв’язок розумової відсталості у дитини і вживання матір’ю алкоголю під час вагітності встановлений. Відмова від алкоголю після закінчення першого триместру вагітності не може змінити ризику вроджених вад розвитку, але ймовірно зменшує кількість випадків дисфункції нервової системи.
Проникаючи в грудне молоко, етанол також негативно впливає на руховий розвиток дитини (але не викликає розумової відсталості). Тому його не слід вживати як під час вагітності, так і під час вигодовування дитини грудним молоком.

Лікування:  

Хірургічна корекція великих вроджених дефектів.

Прогноз:

        Тривалість життя знижена, затримка росту і розумова відсталість не піддаються корекції.

Діагностика носійства:  невідома.
Диференційний дігноз:

        Необхідно проводити з синдромами де Ланге, Нунан, Сміта-Лемлі-Опітца, трисомії 18, сімейного блефарофімозу, фетального гідантоїнового синдрому, фетальної фенілкетонурії, а також з фетальними ефектами бензодіазепіну.

Література:
  • Abel EL. Fetal alcohol effects: advise to the advisors. Alcohol and Alcoholism 1985;20:189-193.
  • Ayme S. Fetal alcohol syndrome. In: Buyse ML, ed. Birth Defects Encyclopedia. Dover: Center for Birth Defects Information Services, Inc., 1990:684-685.
  • Day NL, et al. Prenatal exposure to alcohol: effect on infant growth and morphologic characteristics. Pediatrics 1989;84:536-541.
  • Gorlin RJ, Cohen MM, Levin LS. Ethyl alcohol. In: Syndromes of the Head and Neck. 3d ed. Oxford: Oxford University Press, 1990:16-17.
  • Jones KL. Fetal alcohol syndrome. In: Smith’s Recognizable Patterns of Human Malformation. 5th ed. Philadelphia: W. B. Saunders Company, 1997:555-558.
  • Passaro KT, et al. Effect of paternal alcohol consumption before conception on infant birth weight. Teratology 1998;576:294-301.
  • Serdula M, et al. Trends in alcohol consumption by pregnant women: 1985 through 1988. JAMA 1991;265:876-879.
  • Warren KR, Bast RJ. Alcohol-related birth defects: an update. Public Health Reports 1988;103:638-642.
  • Werler MM, et al. Maternal alcohol use in relation to selected birth defects. American Journal of Epidemiology 1991;134:691-698.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 5/02/2002

 

Дивіться також:

Алкоголь та здоров’я

(Alcohol in Pregnancy)

Інформація для батьків

С.О. Ковальова
Інтерн кафедри педіатрії
Факультет післядипломної освіти
Львівський державний медичний університет

        Клінічні дослідження та експерименти, проведені протягом останніх 10 років підтвердили, що вживання вагітною жінкою алкоголю становить значну загрозу для ненародженої дитини. Ця загроза виливається в широкий спектр відхилень, починаючи від невиношування вагітності (передчасні пологи), смерті новонародженого, а також вроджених вад, які називають фетальним алкогольним синдромом (ФАС), і закінчуючи ненормальною поведінкою (наприклад, гіперактивністю), яка може бути без видимих фізичних вад.

Що таке “алкогольний синдром плода”?

        Вживання вагітною жінкою алкоголю може призвести до такої вродженої аномалії, як алкогольний синдром плода. Його характерні ознаки:

  • затримка росту плода;
  • характерні риси обличчя (маленький розмір голови, маленькі очі, короткий ніс і уплощене перенісся, а також уплощена вертикальна складка між ротом і носом);
  • порушення функцій центральної нервової системи (незвичайна поведінка новонародженого, затримка розумового розвитку тощо).
        Крім того дитина може мати інші вади розвитку: вади очей та вух, серцеві шуми, викликані дефектами перегородок між різними камерами серця, аномалії сечостатевих органів (наприклад, неопущені яєчка), гемангіоми (певний вид родимих плям), дефекти шкіри пальців та долонь, різні кили.
Як впливає алкоголь на перебіг вагітності?

      Внаслідок вживання вагітною жінкою алкоголю вдвічі збільшується ризик передчасного переривання вагітності (спонтанного аборту).
      Деякі дослідження показують значне збільшення народження мертвих дітей такими жінками.
      Вплив алкоголю на тривалість вагітності досі не зовсім ясний. Однак дослідження вказують на прямий зв’язок між вживанням алкоголю під час останніх 3-х місяців вагітності та передчасними пологами. Крім того доведено, що сильні дози алкоголю втричі збільшують ризик передчасних пологів.

Як алкоголь впливає на розвиток ненародженої дитини?

        Майже всі діти, матері яких вживали алкоголь під час вагітності, народилися з низькою масою тіла (2000 г і менше). Це не може не турбувати лікарів, оскільки низька вага тіла при народженні пов’язується з підвищеним ризиком смерті плода або новонародженого. Крім того у них спостерігається затримка розвитку центральної нервової системи та розумових здібностей.
        Чим більша доза вжитого алкоголю, тим серйозніша затримка внутрішньоутробного розвитку дитини, особливо якщо алкоголь вживався в останні 3 місяці вагітності.

Вплив алкоголю на центральну нервову систему дитини.

        Вроджені аномалії, навіть дуже серйозні, часто можна виправити хірургічним шляхом (наприклад, вади серця). Пошкодження ж мозку є довготривалі і досить часто незворотні.
      Прояви ураження центральної нервової системи можна розділити на три основні категорії:

  • незвичайна поведінка новонародженого (діти дуже неспокійні під час сну, сплять менше ніж інші діти; протягом 6 тижнів після народження у них фіксується підвищена електроенцефалографічна активність під час сну);
  • дитяча гіперактивність (діти весь час в русі, не відпочивають, вони не можуть зосередитися на чомусь одному, часто відволікаються);
  • затримка розумового розвитку (ці діти мають нижчий коефіцієнт розумового розвитку і, як результат цього, гірше вчаться і відстають від інших дітей).
Чи можна попередити алкогольний синдром плода?

        Доведено, що алкоголь впливає на всі органи і системи плода. Кількість випитого алкоголю, а також період вагітності, під час якого вживається алкоголь, визначають місце і ступінь ураження органів дитини.
        Єдиним методом попередження цих уражень є відмова матері вживати алкоголь під час вагітності.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

 

Дивіться також:

Алкаптонурія

(Alkaptonuria)

О.О. Трофімова 
Лікар-генетик
Донецького регіонального центру
охорони материнства та дитинства

        Алкаптонурія – це спадкове захворювання обміну, викликане генетично обумовленою недостатністю ферменту оксидази гомогентизинової кислоти (недостатність гомогентизат-1,2-діоксигенази) – проміжного продукту обміну фенілаланіну і тирозину.

Частота:   1 : 60000.
Етіологія та патогенез:

        Фермент оксидаза гомогентизинової кислоти каталізує розщеплення кільцевої структури тирозину, за яким іде утворення циклічної сполуки (малеїлацетооцтової кислоти). Перетворення в подальшому фумарілацетооцтової кислоти, яка розщепляється з утворенням фумарату і ацетоацетату, дозволяє йому включитися у цикл трикарбонових кислот.
      Таким чином, недостатність оксидази призводить до надходження гомогентизату з клітин у кров і його екскреції з сечею у великій кількості. Оскільки ферментативний дефект знаходиться нижче того рівня, на якому тирозин утилізується для синтезу білка і перетворюється у спеціалізовані сполуки, то недостатність оксидази не впливає швидко на обмін.

Основні діагностичні критерії:
  • Остеоартрит;
  • Охроноз;
  • Темне забарвлення сечі.
Клініка:

        Ознака недостатності ферменту спостерігається одразу після народження: сеча дитини забарвлює пелюшки в чорний колір, тому що гомогентизинова кислота на повітрі окислюється, а потім полімеризується в меланіноподібне сполучення. Екскреція гомогентизинової кислоти залежить від вмісту фенілаланіну і тирозину в їжі.
      В дитячому віці алкаптонурія – єдиний прояв дефекту, що клінічно не виявляється. Довготривале накопичення гомогентизинової кислоти призводить до охронозу – пігментації хрящів і сполучної тканини (вушні раковини, склери – у формі трикутника в ділянці очної щілини, шкіри носа, рук і шиї, артропатії). Дегенеративні зміни в пігментованому хрящі обумовлюють розвиток артриту у 50% хворих алкаптонурією у віці 30-40 років.
        Рентгенологічні порушення поперекового відділу хребта можна виявити тільки у дорослих хворих: міжхрящові диски дегенеровані, міжхрящовий простір звужений, а матеріал дисків, що залишився, кальцифікований.

Тип успадкування:

        Аутосомно-рецесивний, частіше хворіють особи чоловічої статі.

Вік маніфестації:

        У немовлят клінічних проявів немає, у дорослих – прояви охронозу, остеоартриту.

Лікування:

        Ефективні методи лікування охронозу, що розвивається внаслідок алкаптонурії, невідомі. Вважається, що, якщо з раннього віку зменшити накопичення гомогентизинової кислоти та її полімеризацію шляхом обмеження вмісту в їжі фенілаланіну і тирозину до 200-500 мг в день, розвитку охронозу можна запобігти.
        Призначають також великі дози аскорбінової кислоти.

Прогноз:

        Сприятливий для нормальної працездатності.

Профілактика:   не існує.
Номер з каталогу МІМ:

        203500  Alkaptonuria

Література:
  • Педиатрия. Руководство. Болезни плода и новорожденного, врожденные нарушения обмена веществ /Под ред. Р.Е. Бермана, В.К. Вогана. – М.: Медицина, 1991.- С. 108-109.
  • Bertran-Valero de Bernabe D, Granadino B, Chiarelli I, Porfirio B, Mayatepek E, Aquaron R, Moore MM, Festen JJM, Sanmarti R, Penalva MA, Rodrigues de Cordoba S. Mutation and polymorphism analysis of the human homogentisate 1,2-dioxygenase gene in alkaptonuria patients. Am J Hum Genet 1998;62:776-784. [Medline]
  • Fernandez-Canon JM, Granadino B, Bertran-Valero de Bernabe D, Renedo M, Fernandez-Ruiz E, Penalva MA, Rodrigues de Cordoba S. The molecular basis of alkaptonuria. Nature Genet 1996;14:19-24. [Medline]
  • Janocha S, Wolz W, Srsen S, Srsnova K, Montagutelli X, Guenet J-L, Grimm T, Kress W, Muller CR. The human gene for alkaptonuria (AKU) maps to chromosome 3q. Genomics 1994;19:5-8. [Medline]

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 17/01/2006

Синдром Алажиля

(Alagille syndrome)

Т.Б. Вінокурова 
Лікар-генетик
Кримського республіканського
медико-генетичного центру
 
Cиноніми:
  • Синдром Алажиля-Ватсона (AWS);
  • Артеріо-печінкова дисплазія;
  • Синдромна гіпоплазія печінкових ходів.
Основні діагностичні критерії:
  • хронічний внутрішньопечінковий холестаз;
  • характерні лицьові дизморфії – обличчя трикутної форми з широким випуклим чолом, глибоко посадженими очима, сплощеним носом та гострим підборіддям;
  • зміни скелета – вкорочені дистальні фаланги пальців, деформація тіл хребців у вигляді “метелика”;
  • зміни очей – пігментація сітківки, задній ембріотоксон;
  • патологія серцево-судинної системи – стеноз периферичних гілок легеневої артерії, дефект міжшлуночкової перетинки і/чи дефект міжпередсердної перетинки;
  • гістологічна картина – збільшення портально-біліарного співвідношення при біопсії печінки.
Клінічна картина:
  • Шлунково-кишковий тракт:
  • ознаки хронічного внутрішньопечінкового холестазу, що виникають з народження;
  • неперфорований анус;
  • синдром мальабсорбції;
  • цироз печінки;
  • портальна гіпертензія.
  • Шкіра:
  • неонатальна жовтяниця, за рахунок кон’югованої гіпербілірубінемії;
  • ксантоматоз;
  • свербіж шкіри, як прояв холестазу.
  • Обличчя:
  • трикутної форми із широким опуклим чолом, глибоко посадженими очима, сплощеним носом і гострим підборіддям.
  • Скелет:
  • ознаки рахіту;
  • вкорочення дистальних фаланг;
  • деформація тіл хребців у вигляді “метелика”;
  • короткі ліктьові кістки;
  • відставання росту.
  • Очі:
  • пігментна дегенерація сітківки;
  • задній ембріотоксон;
  • хоріоретинальна атрофія;
  • аномалія передньої камери ока.
  • Серцево-судинна система:
  • стеноз периферичних гілок легеневої артерії;
  • дефект міжшлуночкової перетинки і/чи дефект міжпередсердної перетинки;
  • тетрада Фалло.
  • Нервова система:
  • помірна розумова відсталість;
  • відсутність сухожильних рефлексів;
  • гіпоплазія мозолистого тіла.
  • Біопсія печінки:
  • кількість міждолькових жовчних проток зменшена аж до повної їх відсутності;
  • зменшена кількість портальних зон. У періоді новонародженості немає характерної зміни співвідношення портальних та біліарних зон, а гістологічна картина нагадує фетальний гепатит. Загалом, гіпоплазія біліарних проток спостерігається у 90% пацієнтів.

Діагностика синдрому Алажиля може викликати труднощі з огляду на високу варіабельність клінічних проявів.

Диференційний діагноз:
  • Цельвегера синдром (OMIM 214100);
  • Холестазу-лімфедеми синдром (OMIM 214900);
  • Хвороба Байлера (OMIM 211600);
  • Холестаз з аномаліями жовчних кислот (OMIM 214950).
Етіологія:

        Мутація в гені 1 JAG1 (601920), локалізованого на короткому плечі 20 хромосоми 20р12.

Тип спадкування:

        Аутосомно–домінантний: у 30-50% випадків – успадкована мутація, 50-70% – мутація de novo.

Співвідношення статей:   Ч:Ж = 1:1.
Популяційна частота:

        1:70000 народжених живими, однак ці дані, правдоподібно, є заниженими, оскільки базуються переважно на підставі виявлених у неонатальному періоді випадків.

Вік маніфестації:   з народження.
Обстеження:
  • Лабораторні:
  • функціональні печінкові проби;
  • визначення жовчних кислот сироватки, рівня жиророзчинних вітамінів;
  • ренальні проби.
  • Інструментальні:
  • ехокардіографія;
  • ультразвукове обстеження печінки, нирок;
  • сцинтиграфія з технецієм-99;
  • біопсія печінки;
  • Re-графія грудної клітки у фронтальній та латеральній проекціях для виявлення хребців у формі метелика;
  • офтальмологічні дослідження з метою ідентифікації характерних змін.
  • Молекулярно-генетичне дослідження:
  • сіквенс-аналіз JAG 1 гена (мутації в екзонах 1-6, 9, 12, 17, 20, 23, 24). Більшість мутацій в гені (нонсенс, місенс, зсув рамки зчитування, делеція, сплайсинг) приводять до передчасного припинення синтезу білка;
  • FISH: приблизно у 5-7% пацієнтів із синдромом Алажиля виявляють делеції JAG 1 гена із застосуванням цитогенетичних чи молекулярно-цитогенетичних методів (наприклад, флюоресцентнта гібридизація in situ (FISH) із специфічними зондами). Якщо при FISH виявлена делеція, то слід провести повне цитогенетичне обстеження для виключення хромосомних перебудов (транслокації, інверсії).
Пренатальна діагностика:
  • Пренатальна ДНК-діагностика можлива у сім’ях, де синдром Алажиля спричинений попередньо підтвердженою при молекулярно-генетичному чи молекулярно-цитогенетичному обстеженні мутацією у гені JAG 1:
  • 10-12 тижнів – ворсини хоріона;
  • 15-18 тижнів – фетальні клітини, отримані при амніоцентезі.

Наявність у плідному матеріалі мутації чи делеції гена JAG 1 не може, водночас, передбачити появу чи вираженість клінічної симптоматики.

  • При пренатальній УЗ-діагностиці можливе виявлення вроджених вад серця. Однак нормальна пренатальна ехокардіографія не виключає наявності синдрому Алажиля чи вроджених вад серця:
Лікування та нагляд:

        Мультисистемні ураження при синдромі Алажиля обумовлюють необхідність мультидисциплінарного підходу до пацієнтів з цим захворюванням, що передбачає співпрацю групи фахівців – медичного генетика, гастроентеролога, кардіолога, офтальмолога, нефролога, нутріціолога, тощо.
       З огляду на значну вираженість холестазу та свербіжу шкіри при синдромі Алажиля (особливо в дитячому віці), рекомендоване використання холеретиків (урсодеоксихолієва кислота) та інших препаратів (холестирамін, натрексон).
       Оптимізація харчування, вітамінозамісна терапія, ретельне стеження за рівнем жиророзчинних вітамінів плазми, контроль росто-вагових параметрів сприяють максимальному розвитку ростового потенціалу та попереджають затримку розвитку.
       Протипоказані контактні види спорту, вживання алкоголю.
       Лікування симптоматичне:

  • Внутрішньом’язове введення кожні 4 тижні:
  • вітамін А (50000 МЕ);
  • вітамін Д (50000 МЕ);
  • вітамін K – 5 мг.
  • Внутрішньом’язове введення кожні 2 тижні:
  • вітаміну Е – 10 мг/кг.
  • Холестирамін.
  • Урсодезоксихолієва кислота 10 мг/кг у 2 прийоми (після обіду і ввечері).
  • Для готування їжі використовують рослинну олію.
  • Кортикостероїди абсолютно протипоказані.
Ускладнення:
  • Головними ускладненнями є гіпоплазія жовчних проток або холестатична хвороба печінки, захворювання серця та нирок.
  • Печінковими ускладненнями є холестаз та цироз. У новонароджених іноді спостерігається неонатальна жовтяниця, яка або зникає до 2-річного віку або переходить у холестаз. Дефіцит жиророзчинних вітамінів (А, D, E, K) є причиною ряду захворювань (остеопенія, гемолітична анемія) та навіть смерті від внутрішньо-мозкових крововиливів. У деяких пацієнтів розвивається гепатоцелюлярна карцинома у молодому віці. У 15% пацієнтів із синдромом Алажиля ураження печінки прогресує до цирозу та печінкової недостатності, що, врешті, потребують трансплантації печінки. Однак передбачити такий перебіг у неонатальному періоді неможливо.
  • Структурні захворювання серця та гіперліпідемія або атеросклероз також є причиною важкого перебігу синдрому Алажиля та смертності. У близько 95% пацієнтів із даним синдромом спостерігаються шуми у серці. Структурні аномалії, пов’язані з синдромом Алажиля, представлені широким спектром вад – від стенозу гілок легеневої артерії до важкої тетради Фалло. Гіперліпідемія проявляється ксантомами.
  • Структурні захворювання нирок, гломерулосклероз та нефросклероз також описані у пацієнтів із синдромом Алажиля. Серед аномалій нирок – стеноз ренальних артерій, неповна ротація нирки, відсутність однієї нирки та подвоєння сечоводів. Розвиток гломерулосклерозу в пацієнтів із синдромом Алажиля відбувається за рахунок гіперхолестеролемії та дефіциту лецитин-холестеролацилтрансферази, а також стимуляції надлишкового синтезу екстрацелюлярного матриксу.
Прогноз:

        Захворювання серця та печінки можуть суттєво вплинути на тривалість життя пацієнтів із синдромом Алажиля. Гепатит також може змінювати прогноз щодо тривалості життя пацієнтів з даним синдромом.
        Пацієнти із вираженими аномаліями серцево-судинної системи (тетрада Фалло, ДМШП, ДМПП, відкрита боталова протока) потребують хірургічного втручання. Прогноз щодо 20-річної тривалості життя для осіб, що мають значні кардіальні ураження – 40%, а для осіб без таких уражень, рівень виживання складає 80%.

Номер з каталогу МІМ:

        118450  Alagille Syndrome; AGS.

Список літератури:
  • Алажиль Д., Одьевр М. Заболевания печени и желчных путей.- М.: Медицина, 1982.- 415 с.
  • Шерлок Ш., Дуги Дж. Заболевания печени и желчных путей.- М.: Медицина, 1999.- 436 с.
  • Elmslie FV, Vivian AJ, Gardiner H, Hall C, Mowat AP, Winter RM. Alagille syndrome: family studies. J Med Genet. 1995;32:264-268.
  • Hol FA, Hamel BCJ, Geurds MPA, Hansmann I, Nabben FAE, Daniels O, Mariman ECM. Localization of Alagille syndrome to 20p11.2-p12 by linkage analysis of a three-generation family. Hum Genet. 1995;95:687-690.
  • Krantz ID, Piccoli DA, Spinner NB. Alagille syndrome. J Med Genet. 1997;34:152-157.
  • Li L, Krantz ID, Deng Y, Genin A, Banta AB, Collins CC, Qi M, Trask BJ, Kuo WL, Cochran J, Costa T, Pierpont MEM, Rand EB, Piccoli DA, Hood L, Spinner NB. Alagille syndrome is caused by mutations in human Jagged1, which encodes a ligand for Notch1. Nature Genet. 1997;16:243-251.
  • Li PH, Shu SG, Yang CH, Lo FC, Wen MC, Chi CS. Alagille syndrome with interstitial 20p deletion derived from maternal ins(7;20). Am J Med Genet. 1996;63:537-541.
  • Martin SR, Garel L, Alvarez F. Alagille’s syndrome associated with cystic renal disease. Arch Dis Child. 1996;74:232-235.
  • Oda T, Elkahloun AG, Pike BL, Okajima K, Krantz ID, Genin A, Piccoli DA, Meltzer PS, Spinner NB, Collins FS, Chandrasekharappa SC. Mutations in the human Jagged1 gene are responsible for Alagille syndrome. Nature Genet. 1997;16:235-242.
Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 23/05/2005

Мезомелічні дисплазії

(Mesomelic Dysplasias)

Еріка Йосипівна Пацкун 
Завідуюча Закарпатським обласним
медико-генетичним кабінетом

        Мезомелічні дисплазії (MD) – це група порушень, для яких характерним є короткий зріст за рахунок мезомелічного вкорочення верхніх та нижніх кінцівок. До мезомелічних дисплазій відносяться наступні синдроми:

Клінічні ознаки, характерні для всіх синдромів:
  • Низький зріст;
  • Мезомелічне вкорочення верхніх та нижніх кінцівок;
  • Рентгенологічні зміни кісткової системи.
Прогноз: 

        Для життя сприятливий, крім синдрому Лангера.

Пренатальна діагностика:

        Ультразвукове дослідження – вкорочення кінцівок, крім дизхондроостеозу, зміни при якому виникають в більш пізньому віці.

Дизхондроостеоз

Синоніми:

        Синдром Лері-Вейла, мезомелічна карликовість та деформація Маделунга.

Етіологія: 

        Аутосомно-домінантний тип успадкування.

Клінічні ознаки:
  • Деформація Маделунга – зміщення кисті по відношенню до передпліччя;
  • Непостійні ознаки: деформація шийки стегна, плечової кістки, екзостози проксимальних відділів великої та малої гомілкових кісток, вальгусна деформація кульшових суглобів, остеоартрит великих суглобів;
  • Обмеження рухів зап’ястка;
  • Частіше зустрічається серед осіб жіночої статі;
  • Рентгенологічні зміни променевої та ліктьової кісток;
  • Затримка росту: нормальний ріст при народженні, затримка з 6-7 річного віку, формування деформації Маделунга. Ріст дорослого 137-157 см.
Номер з каталогу МІМ:

        127300 Leri-Weill Dyschondrosteosis; LWD.

Мезомелічна дисплазія, тип Лангера

Синоніми:

        Мезомелічна карликовість з гіпоплазією ліктьової, малої гомілкової кісток та нижньої щелепи.

Етіологія:

        Аутосомно-рецесивний тип успадкування. Є думка, що це результат гомозиготизації гену дизхондроостеозу.

Клінічні ознаки:
  • Обмеження розгинання в ліктьових суглобах;
  • Ульнарна девіація китиць;
  • Широкі кисті, брахідактилія;
  • Деформація Маделунга;
  • Поперековий гіперлордоз;
  • Гіпоплазія нижньої щелепи;
  • Рентгенологічні зміни: гіпоплазія дистальної частини ліктьової кістки; вкорочення, потовщення та викривлення променевої кістки; вкорочення та потовщення великої гомілкової кістки;
  • Затримка росту: з періоду новонародженості; зріст дорослого – 130 см.
Номер з каталогу МІМ:

        249700 Langer Mesomelic Dysplasia.

Мезомелічна дисплазія, тип Нівергельта.

Етіологія: 

        Аутосомно-домінантний тип успадкування з різною експресивністю.

Клінічні ознаки:
  • Кісткові виступи зі шкірними ямками на бічних поверхнях гомілок, інколи на передпліччях;
  • Обмеження розгинання в ліктьових суглобах та суглобах пальців;
  • Відхилення кисті медіальне;
  • Вальгусна деформація ліктьових суглобів;
  • Відведене еквіноварусне положення стоп;
  • Рентгенологічно: специфічна ромбовидна форма великої та малої гомілкових кісток; дислокація та синостоз проксимальної голівки променевої та ліктьової кісток; синостоз метатарзальних кісток;
  • Затримка росту: зріст дорослого 135-147 см.
Номер з каталогу МІМ:

        163400 Nievergelt Syndrome.

Мезомелічна дисплазія, тип Рейнхарта-Пфейфера.

Синоніми: 

        Гіпоплазія ліктьової та малої гомілкової кісток.

Етіологія: 

        Аутосомно-домінантний тип успадкування.

Клінічні ознаки:
  • Передпліччя вкорочені, викривлені латерально, обмежені пронація та супінація в ліктьових суглобах;
  • Рентгенологічно: вкорочення дистальної частини ліктя, викривлення променевої кістки та перекривання нею ліктьової, деформація променево-зап’ясткового суглобу;
  • Затримка росту: ріст дорослого 150-169 см.
Номер з каталогу МІМ:

        191400 Ulna and Fibula, Hypoplasia of.

Синдром Робінова

Синоніми: 

        Синдром “обличчя плода”.

Етіологія: 

        Аутосомно-домінантний та аутосомно-рецесивний типи успадкування.

Клінічні ознаки:
  • Черепно-лицьові дизморфії – “обличчя плода”:
  • макроцефалія;
  • виступаюче чоло;
  • широке перенісся;
  • короткий ніс з вивернутими вперед ніздрями;
  • широкий фільтр;
  • гіпертелоризм;
  • епікант;
  • гіпоплазія середньої частини обличчя;
  • рот трикутної форми;
  • гіперплазія ясен;
  • порушення прикусу;
  • порушення прорізування зубів.
  • Вкорочення передпліч;
  • Брахідактилія;
  • Вивих кульшових суглобів;
  • Аномалії хребців (напівхребці);
  • Виражена гіпоплазія статевого члена, статевих губ та клітора;
  • Можливі вади розвитку серця (дефект міжпередсердної перетинки), нирок (гідронефроз), аномалії ребер, пахові кили, судоми;
  • Затримка росту: пренатальна гіпоплазія, ріст дорослого 130-160 см.
Номер з каталогу МІМ:

        180700 Robinow Syndrome, Autosomal Dominant.

Акродизостоз

Етіологія: 

        Аутосомно-домінантний тип успадкування.

Клінічні ознаки:
  • Черепно-лицеві дизморфії:
  • брахіцефалія;
  • запале перенісся;
  • короткий маленький ніс з вивернутими вперед ніздрями;
  • гіпоплазія верхньої щелепи;
  • прогнатизм;
  • напіввідкритий рот;
  • можливі: гіпертелоризм, епікант, розщеплений кінчик носа, аномалії прикусу, гідроцефалія, гіперостози кісток черепа.
  • Розумова відсталість – 90%;
  • Кінцівки вкорочені за рахунок дистальних частин;
  • Деформації плечової, ліктьової, променевої кісток;
  • Широкі кисті, брахідактилія, зморшкувата шкіра на тильній поверхні кисті;
  • Гіпогеніталізм, гіпогонадизм;
  • Ускладнення: обмеження рухів променево-зап’ясткових, ліктьових суглобів та хребта;
  • Затримка росту: пренатальна гіпоплазія, ріст дорослого до 150 см.
Номер з каталогу МІМ:

        101800 Acrodysostosis.

Акромезомелічна дисплазія

Синоніми: 

        Акромезомелічна карликовість, Акромезомелічна дисплазія, тип Хантера-Томпсона.

Етіологія: 

        Аутосомно-рецесивний тип успадкування.

Клінічні ознаки:
  • Вкорочені передпліччя, кисті, ноги;
  • Короткі пальці;
  • Деформація Маделунга;
  • Рентгенологічно: вкорочення довгих кісток, короткі метакарпальні, метатарзальні кістки та фаланги, викривлена променева кістка;
  • Затримка росту: пренатальна гіпоплазія, зріст дорослого 125-137 см.
Номер з каталогу МІМ:

        201250 Acromesomelic Dysplasia, Hunter-Thompson Type.

Література:
  • Козлова С.И., Демикова Н.С., Семанова Е., Блинникова О.Е. Наследственные синдромы и медико-генетическое консультирование. М.: Практика, 1996.- C. 101-102, 151-152, 245.
  • Лазюк Г.И. Тератология человека.- М.: Медицина, 1979.- C. 164-166.
  • Anneren G. Syndromes characterized by postnatal growth retardation. Pharmacia AB, Sweden, 1993:28-30.
  • Buyse ML. Birth Defects Encyclopedia. Center for birth defects information services, Dover. 1990:1125-1126.
  • Jones KL. Smith Recognizable Patterns of Human Malformation.- Fourth edition. W. B. Saunders Company. 1988:388-389.
  • Warkany J. Congenital Malformations, notes and comments. Year book medical publishers, Chicago. 1971:790-791.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 19/10/2002 

Акроцефалосиндактилії

(Acrocephalosyndactyly)

Н. Фоменко 
Зав. медико-генетичною консультацією
Івано-Франківської обласної дитячої лікарні

        Акроцефалосиндактилії (ACS) – це група моногенно-детермінованих синдромів з аутосомно-домінантним типом успадкування, близьких за фенотипічними ознаками, основними з яких є специфічна форма черепа (акроцефальна – баштова) в поєднанні із синдактилією кистей і (або) стоп різного ступеню враженості.
        Більшістю авторів на даний час виділяють три типи (ACS):

  • ACS І типу – синдром Аперта (Apert syndrome);
  • ACS ІIІ типу – синдром Сетре-Чотзена (Saetre-Chotzen syndrome);
  • ACS V типу – синдром Пфейфера (Pfeifer syndrome).

        Близькими по клінічній картині та характеру ураження до ACS є синдроми акроцефалополісиндактилії (ACPS), але загальне враження від фенотипу даної групи хворих є зовсім іншим. Крім того, ця група синдромів відрізняється значною генетичною гетерогенністю і клінічним поліморфізмом. Серед (ACPS) також виділяють декілька типів:

  • ACPS І типу (синдром Ноака);
  • ACPS ІI типу (синдром Карпентера);
  • ACPS ІIІ типу (синдром Сакаті);
  • ACPS ІV типу (синдром Гурмана).

ЗАГАЛЬНА КЛІНІКО-ФЕНОТИПІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ACS.

Мінімальні діагностичні критерії ACS:

        Акроцефалія, синдактилія.

Клінічні прояви:

        У більшості випадків фенотип хворих є настільки характерним, що не викликає труднощів при встановленні діагнозу. Особливо специфічними є черепно-лицеві дизморфії: акроцефальна форма черепа – високе нависаюче чоло, зменшений передньо-задній розмір черепа, збільшене і зсунене до переду велике тім’ячко.
        Дана аномалія формується внаслідок порушення послідовності закриття швів черепа під час внутрішньоутробного розвитку плоду, особливо коронарного шва. Крім зовнішньої аномалії черепа в окремих випадках можуть бути аномалії розвитку лікворних систем, внаслідок чого формується вентрикуломегалія. Можливі ураження мозолистого тіла та лімбічних структур (Cohen and Kreibord, 1990).
        Лице квадратне, виражений антимонголоїдний розріз очних щілин, гіпертелоризм, гіпоплазія верхньої щелепи, короткий ніс, вузьке високе піднебіння, у деяких випадках наявне розщеплення його, може бути роздвоєння маленького язичка.
        Найбільш яскраво краніофаціальні дизморфії виражені при синдромах Аперта і Пфейфера, більш м’яко виражені при синдромі Сетре-Чотзена, але в останньому випадку обов’язковою є наявність асиметрії.
        Ступінь вираженості синдактилії є різним – від повного кістково-м’язево-шкірного зрощення 4-х пальців кистей і ступнів при синдромі Аперта до часткової шкірної синдактилії окремих пальців, частіше ІІ–ІІІ, при синдромі Сетре-Чотзена і синдром Пфейфера, в останньому випадку може бути розширення дистальної фаланги великих пальців кистей і (або) ступнів.

БІЛЬШ ДЕТАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ НОЗОЛОГІЧНИХ ФОРМ.

Синдром Аперта.

Історичні відомості:

        В 1894 році Weaton вперше описав клініку даного синдрому. В 1906 році Apert систематизував спостереження за 9 випадками даної аномалії, виділив клінічні прояви в окремий синдром, який в подальшому став носити його ім’я.
        В 1920 році Park і Powers опублікували інформацію відносно особливих випадків даного синдрому.
        В 1960 році Blank повідомив про 150 випадків синдрому Аперта, що до того часу були опубліковані в літературі.

Варіанти клінічних проявів:

        В синдромі Аперта можна виділити 2 підтипи.
        І підтип – класичний синдром Аперта, який характеризується типовою для даного синдрому акроцефалією і вираженою синдактилією, яка може бути порівняна з “ложкою”, коли зрощені всі пальці і “рукою-акушера”, коли великий палець вільний і протипоставлений зрощеним 4-м пальцям.
        ІІ підтип, який в літературі зустрічається під назвою синдрому Аперта-Крузона, є проміжною формою між класичними синдромами Аперта і Крузона, тобто при даному синдромі більш виражена гіпоплазія верхньої щелепи. В той же час явища синдактилії виражені менше, ніж при типовому синдромі Аперта, оскільки вільними є і великі пальці, і мізинці.
        Багатьма авторами вивчались особливості інтелектуального розвитку хворих з синдромом Аперта (Patton et al., 1988; Reiner et al., 1996). За їх даними близько 50% хворих мають нормальний або пограничний стан інтелекту (IQ 70); у 30% – легка ступінь інтелектуального дефекту (IQ 50–70); в 13% – помірний інтелектуальний дефект (IQ 35–49); в 7% – грубий інтелектуальний дефект (IQ 35 та нижче).
        За даними Cinalli et al. (1995), тільки в 4 випадках із 65 (»6%) хворі з синдромом Аперта мали прогресуючу гідроцефалію і вимагали операції шунтування шлуночків.
        За даними Kreiborg, 1992 у хворих з синдромом Аперта може бути синостоз між потиличною кісткою і шийним відділом хребта в 68%, дуже характерне зрощення в ділянці С5 і С6. При синдромі Крузона, відповідно, в 25%, а найбільш характерним є зрощення в ділянці С2 – С3.

Генетичне картування:

        Ген синдрому Аперта локалізований в десятій хромосомі (10 q 26).
        Більшість випадків спорадичні, має місце вплив підвищеного віку батька, як і для більшості аутосомно-домінантних мутацій.
        Але в літературі є повідомлення про 3 успадкованих випадки синдрому Аперта. Найбільш частими є 2 види мутацій, за даними Moloney et al., 1996:

  • S 252 W (934 C-G) у 74-х пацієнтів із 118;
  • P 253 R (937 C-G) у 44-х пацієнтів із 118.
        Розщеплення піднебіння, як правило, відмічалось у хворих із 1-м типом мутацій, але більша вираженість синдактилій була у хворих з 2-м типом мутацій.
        Популяційна частота синдрома Аперта від 1:100000 до 1:160000.
Особистий досвід автора:

        В Популяції Прикарпаття частота синдрому Аперта, яка вивчалась за період 1988–1998 рр., є значно вищою, а саме, 4 випадки на 219235 новонароджених, що складає 1:55 тис. Також в 1-му випадку було діагностовано синдром Пфейфера.
        Всі випадки синдрому Аперта були спорадичними. Вік батька, за нашими даними, був до 28 років. У випадку синдрому Пфейфера відмічалось успадкування синдрому від бабусі по батьковій лінії, яка має повну клінічну картину даного захворювання. В той же час її син, батько пробанда, не мав жодної ознаки синдрому.
        Отже, маємо аутосомно-домінантне успадкування з неповною пенетрантністю патологічного гена.
        Частота мутацій de novo при синдромі Аперта в Прикарпатті, яку розраховано прямим методом, дорівнює 0,8х10-5; в Англії за даними Blank – 0,3х10-5; в ФРН за даними Tiinte et Lenz – 0,4х10-5 (приводяться по Ф. Фогель і А. Мотульськи, 1989).
        У всіх 4-х випадках клінічна картина була абсолютно характерною. Двоє дітей з даним синдромом померли: одна дитина мала прогресуючу вентрикуломегалію, померла у віці 2,5 міс; друга дитина померла у віці 1р. 1міс. від важкої пневмонії на фоні діагностованого комбінованого імунодефіциту. Обидвоє дітей, що померли, крім облігатних, найбільш поширених симптомів, мали розщеплення піднебіння. Отже, клініко-фенотипічна картина відповідала високій експресивності патологічного гену. Двоє дітей в даний час живі, одна з них досягла віку 7 років, друга – 3-х років.
        В першому випадку діагностована розумова відсталість, що відповідає ступеню дебільності, в другому – інтелект дитини відповідає віковій нормі.

Медико-генетичне консультування:

        Не викликає труднощів. Виходячи з аутосомно-домінантного успадкування, в спорадичних випадках ризик для сібсів є невисоким і наближається до загально – популяційного.

Пренатальна діагностика:

        При якісному УЗД даний синдром може бути успішно діагностований як при масовому, так і селективному скринінгу вагітних.

ACS III-типу – синдром Сетре-Чотзена.

Особливості клінічних проявів:

        Для даного синдрому характерні більш м’які прояви акроцефалії: значно легший ступінь краніосиностозу, зазвичай, в ділянці коронарного або сфенобазилярного швів. Але обов’язковою ознакою є різні ступені асиметрії обличчя та черепа.

Поєднані симптоми:

        Низький ріст волосся на чолі, широке чоло, птоз, асиметричний розріз очних щілин, дзьобоподібний ніс, гіпоплазія середньої частини обличчя роблять лице характерним. Може бути страбізм, сльозотечія внаслідок стенозу слізно-носового каналу.
        У більшості хворих наявне викривлення носової перетинки, високе піднебіння, в поодиноких випадках може бути його розщеплення. Вушні раковини диспластичні, зміщені дозаду і донизу. В незначному відсотку може бути втрата слуху. У більшості випадків може бути часткова синдактилія ступнів, між 2–3 пальцями.
        Великі пальці ніг можуть бути широкими.
        Характерна своєрідна дерматогліфіка тенару і гіпотенару. Більшість хворих мають нормальний інтелект, але в окремих випадках інтелект може бути зниженим.

Ускладнення:

        Як наслідок раннього закриття швів – атрофія зорових нервів і хронічні інфекції очей у зв’язку з стенозом сльозно-носового каналу.
        Можливі інші ураження: епілепсія, крипторхізм, аномалії нирок, атрезія ануса, збільшення турецького сідла і вроджені вади серця.

Генетика синдрому:

        А/д успадкування з варіабельною експресивністю і високою пенетрантністю, припускається вплив віку батька. Патогенез чітко не встановлений. Співвідношення між статтю Ч1:Ж1.

Прогноз:

        В більшості випадків сприятливий, в окремих випадках проводиться краніотомія. Значна частина хворих вимагає лікування з приводу хронічних інфекцій очей внаслідок стенозу слізно-носового каналу і аномалій носової перегородки.

Синдром Пфейфера (ACS – V типу).

Мінімальні діагностичні критерії:

        Такі ж як і для всієї групи, обов’язковою є акроцефалія, синдактилія може бути зовсім незначною, частіше ІІ–ІІІ пальців стоп.

Клініко-фенотипічні ознаки:

        Виражена акроцефалія, загальне враження від черепно-лицевих дизморфій абсолютно ідентичне такому від синдрому Аперта.
        Приводимо фотографії дитини з синдромом Пфейфера з особистої картотеки, які наочно ілюструють схожість даних синдромів.

A child with Pfeifer Syndrome

        Синдактилія, як правило, невиражена, часто поєднується з розширеними великими пальцями рук і ніг.
        В дану нозологічну групу ряд авторів відносять синдром Ноака, при якому крім перерахованих ознак входить рудиментарний шостий палець з преаксилярної сторони.

Ускладнення:

        В ряді випадків виникає вентрикуломегалія з тенденцією до прогресування.

Поєднані симптоми:

        В окремих випадках може бути аномалія хрящів гортані, що може серйозно порушувати дихальну функцію. У більшості пацієнтів відзначається помірне зниження слухової функції внаслідок порушення слухопровідного апарату.

Тип успадкування:

        А/д тип передачі, більшість випадків спорадичні, хоча є і успадковані випадки.
        Приведений випадок з власного архіву є успадкованим: абсолютно ідентичну клінічну картину має бабуся по батьковій лінії, у батька дитини ознак синдрому немає. Таким чином, можна говорити про неповну пенетрантність патологічного гену.

Популяційна частота: 

Даного синдрому в літературі не наведена.

Патогенез: 

Чітко не встановлений, хоча в основі його лежить порушення послідовності закриття швів черепа.

Принципи медико-генетичного консультування:

        Є звичайними для А/д успадкування.

Пренатальна діагностика:

        Базується на УЗД краніофаціальних особливостей.

Прогноз:

        При відсутності прогресуючої гідроцефалії сприятливий. Інтелект в більшості випадків збережений.

Генне картування:

        Ген синдрому локалізований або в 8, або в 10 хромосомах.

Список літератури:
  • Buyse ML. Birth Defects Encyclopedia. Center for birth defects information services. 1990:35–40.
  • Gorlin RJ, Cohen MM, Levin LS. Syndromes of the Head and Neck. Oxford university press. 1990:520–525.
  • Jones KL. Smith’s Recognizable Patterns of Human Malformation. W.B. Saunders company. 1988:372–374.
  • Moloney DM, Slaney SF, Oldridge M, Wall SA, Sahlin P, Stenman G, Wilkie AO. Exclusive paternal origin of new mutation in Apert syndrome. Nature Genet 1996;13:48–53.
  • Reiner D, Arnaud E, Cinalli G, Sebag G, Zerah M, Marchac D. Prognosis for mental function in Apert’s syndrome. J Neurosurg 1996;85:66–72.
  • Warkany J. Congenital Malformations: Notes and Comments. Year book medical publishers. 1971:899–902.
Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002
1 … 10 11 12 13 14


Будь ласка, дайте відповідь на ці чотири питання:


Хто Ви?

Результати

Loading ... Loading ...

Ваша оцінка нашого сайту ІБІС:

Результати

Loading ... Loading ...

Для чого Вам потрібна інформація?

Результати

Loading ... Loading ...

Чи Ви ще повернетесь на наш сайт?

Результати

Loading ... Loading ...




Всього статей

500

Найновіші статті
Help Me!