Атаксія – телеангіектазія

(Ataxia – Telangiectasia)

Інформація для батьків

Т.В. Краснопера
Спеціаліст з інформаційного забезпечення Хмельницького Центру
Українсько-Американської Програми запобігання вродженим вадам розвитку

Що таке атаксія-телеангіектазія?

Атаксія-телеангіектазія (А-Т) – це рідкісне прогресуюче нейро-дегенеративне захворювання дитячого віку, що впливає на нервову та інші системи організму. Перші ознаки хвороби, до яких належать порушення рівноваги та невиразне мовлення, зазвичай, виявляються протягом перших 10 років життя.
Ознаками А-Т є:

атаксія (недостатність м’язового контролю) та телеангіектазія (розширення дрібних судин);
підвищена схильність до лейкемії, лімфоми та впливу радіації;
ослаблена імунна система, що робить їх особливо вразливими до рецидивуючих легеневих інфекцій.

Яка дослідницька робота проводиться?

Лікарі, які займаються діагностикою та лікуванням А-Т, нещодавно виявили ген, пошкодження якого, ймовірно, і є причиною захворювання. Вивчення гену А-Т допоможе більш точно діагностувати хворобу та розробити ефективне лікування.

Які симптоми захворювання?

Атаксія–телеангіектазія вражає надзвичайно велику кількість систем організму. Перші ознаки хвороби, зазвичай, виявляються на другому році життя. Цими першими ознаками є, як правило, порушення рівноваги, “хитка” хода та нечітка вимова, що зумовлене “атаксією”, тобто ураженням м’язового контролю.
Атаксія. Поява ознак атаксії є початком прогресуючої дегенерації частини мозку, відомої як мозочок, що поступово веде до загальної відсутності м’язового контролю і врешті-решт приковує хворого до інвалідного візка. У зв’язку з подальшим погіршенням стану, викликаним атаксією, діти з А-Т втрачають здатність писати, їх мова також уповільнюється та стає невиразною. Навіть читання стає неможливим, оскільки хворому важко контролювати рухи очей.
Телеангіектазія. Незабаром після появи ознак атаксії, у хворого на А-Т виявляються інші клінічні ознаки захворювання: “телеангіектазія” або сітка розширених судин, які з’являються у кутиках очей чи на поверхні вух чи щік, відкритих сонячним променям. Хоча ця телеангіектазія сама по собі нешкідлива, її виняткова поява разом з атаксією і дала назву хворобі “Атаксія–Телеангіектазія”.
Проблеми з імунною системою. У більшості дітей (70%), хворих на А-Т, є ще одна клінічна ознака: імунодефіцит, який часто призводить до повторних респіраторних інфекцій. Ці інфекції можуть загрожувати життю багатьох пацієнтів. У зв’язку з низьким рівнем імуноглобулінів А та Е, які є природними антиінфекційними речовинами крові, діти, хворі на А-Т, сприйнятливі до легеневих інфекцій, погано реагують на традиційне лікування антибіотиками. Поєднання ослабленої імунної системи та прогресуючої атаксії може призвести до запалення легенів з фатальним кінцем.
Схильність до ракових захворювань. Діти, хворі на А-Т, мають у 1000 разів більший ризик розвитку злоякісних утворень крові. Лімфома та лейкемія зустрічаються особливо часто, хоча також збільшується кількість випадків інших видів раку. Надзвичайна чутливість до радіації не дозволяє пацієнтам з А-Т переносити радіотерапію, яку призначають в таких випадках онкологічним хворим.

Які інші риси А-Т?

Атаксія–телеангіектазія може поєднуватись з цукровим діабетом, передчасним посивінням, утрудненим ковтанням, що викликає задуху та/або витікання слини, а також затримкою зросту. Хоча А-Т і є мультисистемним розладом, діти, уражені цією хворобою, мають і зберігають нормальний або навіть вищий рівень інтелекту. Їхня поведінка, здається, залишається врівноваженою і допомагає зберегти здорове сприйняття життя, незважаючи на прогресуючу слабкість.

Як часто зустрічається А-Т?

Атаксія–телеангіектазія не визнає расових, економічних, географічних чи освітніх бар’єрів. Однаково часто вражаються чоловіки і жінки. Епідеміологи визначають частоту А-Т як 1 на 40 000 новонароджених. Проте вважається, що більшості дітей з А-Т, особливо тим, хто помер у ранньому віці, так і не було поставлено правильний діагноз. Таким чином, може виявитись, що ця хвороба не така вже рідкісна.

Який прогноз захворювання?

Несприятливий. На даний час А-Т не лікується і стан хворих не можна полегшити. Якщо не розвивається рак, то більшість дітей з А-Т до 10 років потрапляють на інвалідні візки, але не тому, що їх м’язи слабкі, а тому, що вони не можуть їх контролювати. Пізніше пацієнти з А-Т, як правило, помирають від дихальної недостатності чи раку ще до повноліття. Випадки, коли пацієнти з А-Т дожили до сорока років, трапляються, але надзвичайно рідко.

Які способи лікування А-Т існують?

Ліків від А-Т немає, і на даний час не існує засобу уповільнення прогресування хвороби. На сьогодні лікарські препарати використовуються для часткового полегшення певних симптомів, коли вони проявляються. Через те, що А-Т рідкісне захворювання, фармацевтичні дослідження недостатні, щоб допомогти дітям з А-Т. Фізіотерапія, трудотерапія та логопедичні заняття використовуються для підтримки еластичності, ін’єкції гамаглобуліну допомагають підтримати імунну систему хворих на А-Т, незначний ефект досягається також великими дозами вітамінів.

Чи є зв’язок А-Т з іншими хворобами?

Вчені погоджуються, що дослідження проблеми А-Т на молекулярному та клітинному рівнях має велике значення для громадськості, оскільки висвітлює причини розвитку раку, неврологічних та імунних дефектів. Таким чином, фінансування досліджень по А-Т приносить користь значній кількості людей, а не лише хворим на А-Т дітям.
Наприклад, нещодавно вчені виявили, що АТМ-протеїн взаємодіє з генетичним продуктом гена “p53”, який є дефективним у більшості ракових пухлин. Біологи, що вивчають пухлини, таким чином розглядають А-Т як одну з моделей для вивчення спадкової схильності до онкологічних захворювань. Виявилося, що ген А-Т також взаємодіє з геном “ВРКА 1”, що відповідає за сімейне накопичення раку молочної залози. Подібно до цього, хромосомна нестабільність у соматичних клітинах дітей, хворих на А-Т, проливає світло на механізм виникнення мутації, а внаслідок цього і розвитку лейкемії, лімфом та інших видів раку. Мутація у гені А-Т порушує нормальний розвиток вилочкової залози – основного органу імунної системи. Розуміння того, як розвивається імунодефіцит у людей з А-Т, може мати відношення до інших імунодефіцитів, можливо, включно з СНІД.
Доктор Елена Бодер, лікар і відомий дослідник, яка у 1957 році й дала назву А-Т, сказала про комплексну природу захворювання так: “А-Т це не просто рідкісне захворювання. Воно потрапило в центр міжнародних досліджень, оскільки має риси, які є головною турботою медицини на сьогодні: схильність до раку, імунодефіцит, прогресуюче неврологічне погіршення та передчасне старіння. Можливо, А-Т зможе виявити, як вони пов’язані”.
Багато дослідницьких технологій, розроблених і використовуваних дослідниками А-Т, можуть бути перенесені на вивчення інших хвороб. Наприклад, нові генетичні “маркери”, виявлені на 11 хромосомі під час пошуку А-Т, тепер допоможуть генетикам знайти дорогу до генів інших хвороб.
Іншим прикладом може бути те, що клітини мозку, які відмирають у хворих на А-Т, відмирають і в хворих на інші неврологічні розлади, такі, як хвороба Альцгеймера. Таким чином, прогрес, досягнутий дослідниками А-Т у вивченні відмирання мозкових клітин, матиме значення для дослідження інших хвороб. Нещодавно вчені виявили, що у мозку мишей, хворих на А-Т, нейрони, що виробляють допамін, відмирають так само, як і при хворобі Паркінсона.

Як успадковується А-Т?

Організм кожної людини складається з дрібних частинок, які називають клітинами. Кожна клітина має повний набір інструкцій про те, що робити і як змусити працювати людський організм. Ці інструкції називають генами, які утворені з хімічної речовини, що називається ДНК. Гени зазвичай парні і саме вони визначають всі ознаки нашого організму. Наприклад, певні гени визначають колір наших очей, тоді як інші – тип крові.
Гени часто називають одиницями спадковості, оскільки містять інформацію, яка передається від одного покоління іншому. Кожен з нас успадковує один з пари генів від матері, а інший – від батька. Тому наш організм працює з комбінацією інструкцій, успадкованих від обох батьків. Батьки не можуть контролювати процес передачі генів дітям.
А-Т називають рецесивною генетичною хворобою, оскільки у батьків її симптоми не виявляються, але кожен з них є носієм рецесивного гена, який і може викликати захворювання на А-Т у їх нащадків. Отже, неможливо передбачити генетичний шлях А-Т, і найчастіше дитина із А-Т стає шоком для батьків. Рецесивний ген може “мовчати”, не проявляючись, в багатьох поколіннях. У носіїв гена А-Т існує шанс 1:4 (ризик 25%) мати потомство з А-Т. А кожна здорова дитина таких батьків з вірогідністю 2:3 (ризик 66%) буде носієм гена А-Т, як і її батьки.

Як діагностується А-Т?

Для лікаря, що має досвід лікування пацієнтів з А-Т цілком реально встановити діагноз на основі клінічних проявів та огляду. Але, оскільки більшість лікарів ніколи не зустрічалися з хворобою, існує дуже велика вірогідність помилок.
Можливо в зв’язку з назвою хвороби лікарі, що оглядають дітей з атаксією, дуже часто виключають можливість А-Т, якщо відсутня телеангіектазія. Між тим телеангіектазія часто не виявляється до шестирічного віку, а іноді ще пізніше. Подібно до цього, підозри на А-Т зростають при наявності повторних легеневих інфекцій, але у близько 30% випадків проблем з імунітетом немає.
Найбільш розповсюджений помилковий ранній діагноз – статична енцефалопатія (або так званий атактичний церебральний параліч). Навіть якщо атаксія та порушення ходи – симптом, який практично завжди виявляється при А-Т – повільно і неухильно прогресує, це може компенсуватися нормальним розвитком моторних навичок у віці від 2 до 5 років, таким чином маскується розвиток атаксії і складається враження покращення стану хворого. В результаті цього, поки прогресування хвороби не стане явним, клінічний діагноз буде неправильним і непевним, якщо тільки у хворого не буде брата чи сестри з А-Т.
Як тільки прогресування хвороби стане явним, найбільш розповсюдженим хибним діагнозом буде атаксія Фрідрейха. Хоча атаксія Фрідрейха зазвичай має пізніші прояви, а також характерними є кіфосколіоз. Спінальні симптоми, включно з ураженням задніх рогів спинного мозку разом з вираженим симптомом Ромберга, відрізняють цей тип спінальної атаксії від первинної мозочкової атаксії при А-Т.

Які лабораторні маркери А-Т існують?

На щастя, будь які труднощі з диференціальною діагностикою можуть бути легко розв’язані при звертанні до лабораторії. Найбільш стійким лабораторним маркером А-Т є підвищений вміст альфафетопротеїну в сироватці крові після 2-річного віку. Підтвердженням діагнозу також можуть бути низькі рівні гемоглобіну А, G та/або Е у сироватці крові.
Наявність спонтанних хромосомних розривів та перегрупувань у лімфоцитах в штучних умовах та у культивованих шкірних фібробластах клітинах шкіри, хоч і не обов’язково присутня, але також є важливим лабораторним маркером А-Т. І, нарешті, знижений рівень виживання лімфоцитних та фібробластних культур, після впливу на них іонізуючої радіації, підтвердить діагноз А-Т, хоча ця, переважно, дослідницька технологія поки не застосовується в широкій лікарській практиці.

Чи є генетичні тести для підтвердження діагнозу?

Оскільки на сьогодні мутований А-Т ген (АТМ) вже визначений науковцями, науково можливо підтвердити діагноз шляхом скринінгу ДНК пацієнта на предмет мутацій. На жаль, лише обмежена кількість лабораторій може надати подібну послугу.

Можливі симптоми А-Т:

прогресуюча мозочкова атаксія (хоча у віці від 2 до 5 років атаксія може здаватися статичною);
прогресуюча телеангіектазія на шкірі та склерах, що розвивається до 6-річного віку;
схильність до розвитку раку;
характерне гіпотонічне обличчя;
прогресуюче порушення рухів очей;
відсутність чи дисплазія вилочкової залози;
хореоатетоз;
затримка зросту;
мозочкова дизартрія та слинотеча;
стійка поведінка;
ендокринні відхилення;
схильність до інсулінорезистентного діабету в підлітковому віці;
прогеричні (старечі) зміни волосся, шкіри, судин;

Можливі маркери А-Т:

підвищений вміст альфафетопротеїну в сироватці крові після 2-річного віку;
підвищений рівень онкофетального антигену в плазмі крові;
низькі рівні інсуліну А, Г та/або Е у сироватці крові;
наявність спонтанних хромосомних розривів та перегрупувань у лімфоцитах в штучних умовах та в культивованих шкірних фібробластах шкіри;
знижений рівень виживання лімфоцитних та фібробластних культур, після впливу на них іонізуючої радіації.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 8/05/2003

Дивіться також: