Генетичне консультування, реабілітація і запобігання вродженим аномаліям, генетичним порушенням і порушенням розвитку

Синдром Вільямса

(Williams Syndrome)

Любов Степанівна Євтушок
Зав. медико-генетичною консультацією
Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру

Включення:

Синдром ідіопатичної інфантильної гіперкальціємії, синдром “обличчя ельфа”.

Діагностичні критерії:
  • Дизморфії обличчя: “ельфоподібне” обличчя;
  • Серцево-судинні аномалії в 70% випадків (найчастіше надклапанний аортальний стеноз (НАС) або легеневий периферичний стеноз);
  • Гіперкальціємія;
  • Розлади поведінки (гіперчутливість до шуму або музики, гіпертрофована соціальність);
  • Мала маса тіла при народженні;
  • Затримка росту, низький зріст;
  • Мальформації та порушення функції нирок;
  • Дрібні, рідко розміщені зуби;
  • Мікроделеція 7q11.23.
Клінічна характеристика:

Черепно-лицеві дизморфії: великий лоб, збільшені надбрівні дуги, косоокість, райдужка ока блакитна з світлими вкрапленнями (“зірчаста”), короткі очні щілини, епікант, повні щоки, широка верхня щелепа, товста нижня губа і довгий фільтр, мала нижня щелепа, великий відкритий рот, кирпатий ніс.

Найпоширенішим серцевим порушенням є надклапанний аортальний стеноз та легеневий периферичний стеноз, в 50% спостерігаються дефекти перегородок серця. Може бути стеноз ниркової артерії з гіпертензією.

Наявність таких рис у дитини має змусити лікаря продовжити дослідження на наявність синдрому Вільямса. Діти з синдромом Вільямса мають низький зріст, малу масу тіла при народженні. Постнатальний ріст відповідає 75% від нормального. Помірна мікроцефалія.

Відставання у розумовому розвитку помірне (IQ в 55-60). У когнітивному плані діти з синдромом Вільямса є дуже особливими, що виражається у невідповідності між дещо уповільненим розвитком мовлення та затримкою розвитку здатності орієнтуватись у просторі, що стає помітним з перших років життя дитини. Діти віком старше 3 років мають знижену здатність до адаптації, часто мають поганий настрій, не вміють концентрувати увагу. Це в свою чергу відображається на навчанні дітей в дошкільних виховних закладах. Ось чому діагноз у більшості випадків встановлюється на 3-6 році життя малюка. Такі діти мають навчатись у спеціалізованих закладах чи за спеціальними програмами. Хворі на синдром Вільямса гіперчутливі до шуму і звуку. Характерні для них надмірна балакучість і любов до музики.

У приблизно 10% випадків пацієнти мають ідіопатичну неонатальну гіперкальціємію, що є причиною блювання, закрепів, анорексії, поліурії, полідипсії, а також, якщо це продовжується до дорослого віку, і нефрокальцинозу. Діти можуть мати порушення розвитку зубів (гіпоплазія емалі, часткова адонтія), кифосколіоз, довгу шию, пахові або пупкові кили, вальгусну деформацію першого пальця стопи. У деяких випадках діти мають хриплий голос, косоокість, підвищений рівень холестерину, гіпопластичні нігті.

У дорослому віці пацієнти також не можуть бути повністю самостійними. Для них характерні артеріальна гіпертензія, рекурентні інфекції сечовивідних шляхів, ожиріння, хронічні закрепи, жовчнокам’яна хвороба. Для багатьох з них в деяких країнах створено центри допомоги, де вони проводять свій вільний час та працюють.

У 95% випадків діагноз підтверджується наявністю мікроделеції 7q11.23.

Ускладнення:

Ускладненням при синдромі Вільямса може бути раптова смерть при загальній анестезії. Головними її причинами вважається стеноз коронарних артерій та важка форма обструктивного бівентрикулярного порушення відтоку крові.

Методи діагностики:

Діагностика ґрунтується на виявленні мікроделеції 7q11.23 за допомогою флуоресцентної гібридизації in-situ (FISH).

Пренатальна діагностика:

Якщо в ураженого батька (матері) була виявлена мікроделеція, то можливе проведення інвазивних методів пренатальної діагностики. Цей метод також можна порадити у випадках, коли батьки вже мали дитину, уражену синдромом.

Диференційна діагностика:

Діагностування синдрому Вільямса не є складним за умови наявності всіх ознак синдрому, особливо кардіопатії. У випадку відсутності вад серця діагноз можна встановити, проаналізувавши наявність черепно-лицевих дизморфій, розумового відставання та розладів поведінки, а також провівши дослідження на мікроделецію. Наявність ізольованого надклапанного аортального стенозу ще не дозволяє встановити діагноз синдрому Вільямса, тому що існують декілька споріднених типів надклапанного аортального стенозу з аутосомно-домінантним типом успадкування.

Диференційний діагноз слід проводити з ідіопатичною інфантильною гіперкальціємією без лицевих і серцевих аномалій, підклапанним аортальним стенозом.

Етіологія:

Більшість випадків синдрому Вільямса були спорадичними. Але в світовій літературі задокументовані і випадки передачі синдрому від батьків дітям. Нещодавні дослідження показали, що і спорадичні випадки, і успадковані є результатом делецій одного з алелів еластину, що розміщений в хромосомній ділянці 7q11.23.

Частота виникнення:  біля 1 випадку на 20000-25000 новонароджених.
Співвідношення статі:  Ч1 : Ж1.
Нагляд та лікування:

Єдиним чисто медичним підходом є лікування вад серця. Іноді доводиться втручатися хірургам. Щодо іншого, то у дитини потрібно розвивати психомоторику, ортофонію та соціальні здібності.

При необхідності застосування загальної анестезії необхідно провести превентивні заходи, спрямовані на запобігання артеріальній обструкції, підвищенню артеріального тиску, порушенню функції нирок та кальцієвого гомеостазу і його впливу на міокард.

Генетичне консультування:

Ризик виникнення синдрому у дитини батьків, що вже мали нащадка з синдромом Вільямса, є дуже невеликим. Але він зростає, якщо хоча б один з батьків має це захворювання. За останній час було описано декілька випадків виникнення синдрому Вільямса з аутосомно-домінантним типом успадкування. У таких випадках ризик мати дитину з синдромом Вільямса дорівнює 50%.

Невирішені питання та коментарі:

Лабораторне підтвердження не є повністю досконалим, але воно покращиться з покращенням техніки виявлення мікроделецій. Нещодавно були виявлені нові форми синдрому, діагностика яких є значно складнішою. Вважається, що вони є наслідками менших делецій. На даний час відомі, принаймні, два гени, що відповідають за виникнення цього синдрому: ELN (еластин) та LIMK1 (лімкіназа). Ведеться робота над визначенням інших генів.

Номер з каталогу МІМ:

194050  Williams-Beuren Syndrome; WBS.

Література:
  • Козлова С.И., Демикова Н.С., Семанова Е., Блинникова О.Е. Наследственные синдромы и медико-генетическое консультирование.- М.: Практика, 1996.- С. 54-55.
  • Маринчева Г.С., Гаврилов В.И. Умственная отсталость при наследственных болезнях.– М.: Медицина, 1988.- С. 15-28.
  • Jones KL. Smith’s Recognizable Patterns of Human Malformation. W.B. Saunders Company, Philadelphia 1997:117-118.
  • Williams-Beuren Syndrome; WBS. OMIM # 194050.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 19/05/2003

 

Дивіться також:
18/10/2019



Будь ласка, дайте відповідь на ці чотири питання:


Опитування
Хто Ви?
Лікар
Середній медпрацівник
Студент (інтерн)
Пацієнт
Батьки хворого
Зацікавлена особа
Працівник освіти


Подивитись результати

Опитування
Ваша оцінка нашого сайту ІБІС:
Відмінно
Добре
Задовільно
Погано


Подивитись результати

Опитування
Для чого Вам потрібна інформація?
Для роботи
Для навчання
Для догляду за хворим
З цікавості
Інше


Подивитись результати

Опитування
Чи Ви ще повернетесь на наш сайт?
Повернусь і буду рекомендувати сайт знайомим
Повернусь, бо потрібна інформація
Зайшов на сайт випадково
Не повернусь, бо не цікаво


Подивитись результати



Всього статей

500