Синдром Цельвегера

(Церебро-гепато-ренальний синдром, Zellweger Syndrome)

Н. О. Зимак
Зав. медико-генетичною консультацією
м. Хмельницький

Основні діагностичні критерії:

• порушення моторики, затримка розумового розвитку, судоми, м’язова гіпотонія;
• фіброз печінки;
• кістоз нирок;
• характерні черепно-лицьові аномалії;
• відсутність або різке зменшення числа пероксисом у печінці чи інших тканинах організму;
• зниження активності ферментів синтезу плазмалогенів, деградації жовчних кислот, піпеколінової кислоти, окислення фітанової та жирних кислот;
• підвищений рівень розгалужених жирних кислот у плазмі, фібробластах та амніоцитах.

Клінічна картина:

Виражена затримка фізичного та нервово-психічного розвитку: м’язова гіпотонія, арефлексія, кардіоміопатія, розумова відсталість, судоми; тривала гіпербілірубінемія, ознаки адреналової недостатності; атрофія зорового нерва, помутніння кришталика та рогівки, глаукома. Характерні черепно-лицьові аномалії – високе чоло, широкі відкриті тім’ячка, гіпоплазія надбрівних дуг, епікантус, мікрогнатія.

Мікрокісти та кісти великих розмірів у гломерулах та ниркових канальцях.

Цироз чи фіброз печінки, ознаки холестазу.

Приблизно у половини дітей із синдромом Цельвегера спостерігаються зміни скелету (точкова кальцифікація надколінника) та вроджені вади серцево-судиної системи (дефекти міжшлуночкової перетинки, аномалії аорти).

Етіологія:

Фенотипові прояви синдрому Цельвегера спричиняються мутаціями у генах, причетних до пероксисомного біогенезу, такими як peroxin-5 (PEX5; 600414), peroxin-2 (PEX2; 170993), peroxin-6 (PEX6; 601498), and peroxin-12 (PEX12; 601758), які картовані на хромосомах 12 (PEX5), 8 (PEX2), та 6 (PEX6). Мутації у гені PEX1 (602136), який картований на 7q21-q22, ідентифіковані у випадках синдрому Цельвегера, група 1.

Патогенез:

Зменшення кількості пероксисом, зниження активності їх ферментів зумовлює пошкодження їх комплексної метаболічної функції (“пероксисомне дихання”, участь у метаболізмі жирних кислот, синтезі плазмалогенів). Ураження внутрішніх органів та систем характеризуються вираженою різноманітністю та ступенем важкості. Зміни у ЦНС зумовлені порушенням міграції нейронів на 3 місяці вагітності, що призводить до порушення цитоархітектоніки мозку, спостерігається затримка мієлінізації нейронів, накопичення ліпідів. У тканинах збільшується кількість жирних кислот з довгим вуглецевим ланцюгом (С24-30). Вміст плазмалогенів знижений.

Популяційна частота:

Коливається в межах від 1:25000 до 1:10000.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.

Вік маніфестації: з народження.

Успадкування:

Aутосомно-рецесивний тип успадкування.

Рекуррентний ризик: для сібсів пробанда 25%.

Лікування:

Малоефективне. Пошук найбільш оптимальних способів лікування ведеться у багатьох напрямках, виходячи з патогенезу: нормалізація рівня плазмалогенів крові ефірами ліпідів, дієтотерапія, плазмаферез.

Прогноз:

Несприятливий. Тривалість життя обмежується декількома місяцями.

Профілактика:

Вийнятково важливим є медико-генетичне консультування та інвазивна пренатальна діагностика з проведенням біохімічних тестів у біоптаті хоріона, культурі амніотичних клітин, фібробластах.

Диференційний діагноз:

Проводиться з іншими пероксисомними захворюваннями (псевдо-Цельвегера синдром, неонатальна адренолейкодистрофія, інфантильна форма хвороби Рефсума), точковою хондродисплазією.

Номер з каталогу МІМ:

170993 Peroxisomal Membrane Protein 3; PXMP3
214100 Zellweger Syndrome; ZS
603360 Peroxisome Biogenesis Factor 16; PEX16
170995 ATP-Binding Cassette, Subfamily D, Member 3; ABCD3
214110 Peroxisome Biogenesis Disorder 2A (Zellweger); PBD2A

Список літератури:

• Brul S, Westerveld A, Strijland A. et al. Genetic heterogeneity in the cerebrohepatorenal (Zellweger) syndrome and other inherited disorders with a generalized impairment of peroxisomal functions: a study using complementation analysis. J. Clin. Invest. 1988;81:1710-1715.
• Kase BF, Pedersen JI, Strandvik B, Bjorkhem I. In vivo and in vitro studies on formation of bile acids in patients with Zellweger syndrome: evidence that peroxisomes are of importance in the normal biosynthesis of both cholic and chenodeoxycholic acid. J. Clin. Invest. 1985;76:2393-2402.
• Lazarow PB, Moser HW. Disorders of peroxisome biogenesis. In: Scriver CR, Beaudet AL, Sly WS, Valle D. The Metabolic Basis of Inherited Disease. New York: McGraw-Hill (pub.) (6th ed.): 1989. Pp. 1479-1509.
• Mayatepek E, Lehmann W-D, Fauler J. et al. Impaired degradation of leukotrienes in patients with peroxisome deficiency disorders. J. Clin. Invest. 1993;91:881-888.
• Moser AB, Rasmussen M, Naidu S. et al. Phenotype of patients with peroxisomal disorders subdivided into sixteen complementation groups. J. Pediat. 1995;127:13-22.
• Poulos A, Singh H, Paton B, Sharp P, Derwas N. Accumulation and defective beta-oxidation of very long chain fatty acids in Zellweger’s syndrome, adrenoleukodystrophy and Refsum’s disease variants. Clin. Genet. 1986;29:397-408.
• Zellweger syndrome; ZS. OMIM; 214100.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002