Синдром Лоуренса-Муна-Бідля (Л-М-Б)

(Laurence-Moon-Biedl Syndrome)

Н.В. Невзгода

Кандидат медичних наук
Зав. міжобласним медико-генетичним центром
м. Львів

Включення:

Синдром Барде-Бідля, тип ІІ.

Основні критерії діагностики:

Ожиріння, пігментний ретиніт, гіпогеніталізм, полідактилія, відставання у розумовому розвитку.

Клінічні особливості:

Синдром Лоуренса-Муна-Бідля є прикладом генетично детермінованого захворювання, при якому ожиріння поєднується з пігментним ретинітом, гіпогеніталізмом, полідактилією та відставанням у розумовому розвитку.
Синдром чи гени, які відповідають за нього, включає тератологічні, онкологічні чи ендокринні зміни, що можуть бути летальними при народженні чи у більш пізньому віці.
У 1937 році, коли було вперше описано 87 випадків цього синдрому у літературі, виявлено, що лише 24 (понад 28%) з них мали 5 основних рис; решта 63 (72%) були “неповними”.
Назва синдрому походить від прізвищ авторів, які вперше описали його у своїх пацієнтів з наявністю п’яти кардинальних симптомів (пентади): ожиріння, гіпогеніталізм, розумова відсталість, полідактилія, пігментний ретиніт. Деякі автори наводять приклади пацієнтів, які описані в літературі з додатковими “випадковими” рисами, такими, як дварфізм (карликовість), атрофія зорового нерва без пігментного ретиніту, ністагм, страбізм, глухота, вроджена вада серця і деформація черепа.
Незважаючи на варіабельність синдрому, було рекомендовано називати його як “Лоуренса-Муна-Бідля”, цей термін вкоренився в літературі і використовується для медико-генетичного консультування.
У 1958 році Белл зібрав групу з 273 пацієнтів, 160 чоловіків і 113 жінок для аналізу симптомів і успадкування. Пентада спостерігалася в 47,5% чоловіків і лише в 37% жінок. Знову простежувалась варіабельність синдрому. Белл вважав, що приглухуватість та пігментний ретиніт, асоціація А-Д типу успадкування, яка репрезентує синдром, не пов’язаний із синдромом Л-М-Б.
Очні симптоми можуть змінюватись від норми до анофтальму. Хоча пігментний ретиніт є типовою аномалією у синдромі, зміни сітківки і ретиніт без пігментації теж зустрічаються. Мікрофтальмію можна побачити у комбінації з адіпозогенітальною дистрофією та повним синдромом. Анофтальмія, адіпозогенітальна дистрофія та розумова відсталість спостерігались в пацієнта – нащадка кровноспорідненого шлюбу, який належав родині, в якій спостерігались у чотирьох поколіннях уражені різними аномаліями очей, від колобоми райдужної оболонки до білатеральної анофтальмії. Здається, що кровна спорідненість має додатковий ефект у цій родині з аномаліями очей. Катаракти неодноразово спостерігались при ураженні очей, а також міопія і зовнішня офтальмоплегія. Пігментний ретиніт – типова очна аномалія синдрому Л-М-Б. Вона гістологічно характеризується зменшенням кількості колбочок, паличок і гангліїв клітин та зовнішнього шару ядра. У шарі клітин ганглію пігмент акумулюється довкола ретинальних судин. Важливе те, що ожиріння у віці після 8 років рідко спостерігається у дітей з юнацьким доброякісним ожирінням. Якщо виражене ожиріння спостерігається до 8 років, то не виключаються бульш серйозні порушення. Видимі порушення чи полідактилія можуть наводити на більш раннє діагностування синдрому Л-М-Б. Ожиріння більш виражене на тулубі, животі, стегнах, у ділянці тазу, інколи на обличчі. З ростом дитини ожиріння стає більш помітним і наростає після пубертату. На відміну від доброякісного ожиріння періоду статевого дозрівання, поєднується з дефіцитом росту.
Припускається, що недостатній розвиток гіпоталамусу у таких дітей призводить до вторинного ураження гіпофізу, що в свою чергу призводить до гіпогонадизму. Доведено, що при синдромі Л-М-Б спостерігається генітальна дистрофія і гіпопітуітаризм.
Кейфер писав, що у жінок з ознаками синдрому, аплазією чи гіпоплазією яєчників і гіпофізарною недостатністю овуляція є рідкістю. Є деякі повідомлення про жінок з трьома чи більше основними симптомами захворювання, що народили дітей.
У чоловіків спостерігається варіабельність розвитку вторинних статевих ознак. У деяких пацієнтів спостерігалися нормальні яєчка з нормальним сперматогенезом. В інших сперматогенез був недостатнім, навіть при нормальному ембріональному епітелії. У 19-річного чоловіка з синдромом Л-М-Б була діагностована вроджена ембріональна аплазія. Гіпофізарна функція була нормальною, про що свідчить наявність зрілих клітин Лейдига і Сертолі та нормальним виділенням з сечею ФСГ і 17-КС. Вважається, що докази того, що гіпопітуітаризм є причиною гіпогонадизму при синдромі Л-М-Б, недостатні. Припускається, що ембріональна аплазія є первинним дефектом, а не вторинним при гіпофізарній недостатності. Часте виникнення неопущених і атрофічних яєчок пояснюється скоріше як гормональна неспроможність, ніж як наслідок гіпофізарних і гіпоталамічних дефектів. Прутень часто малих розмірів; може бути гіпоспадія чи вади простатичної частини уретри поєднані з хворобами нирок. Такі вади сечовивідного тракту свідчать на користь гіпогеніталізму, який поєднується з такими аномаліями, як вади ануса, серця, матки і піхви та незалежністю гіпофізарно-гіпоталамічного апарату.
Заключення аутопсії щодо задіяння гіпофізу чи гіпоталамусу є суперечливі. Відмічається переважання базофільних клітин у передній частині гіпофізу, але базофілія не викликає генітальних змін; скоріш – ниркові порушення у деяких пацієнтів.
Полідактилія є важливою, оскільки якщо вона присутня – то це видима вада при народженні, на відміну від інших симптомів захворювання, які можна помітити тільки через роки після народження. Полідактилія і інші ознаки демонструють те, що ознаки плейотропного гену проявляються у різний час і в різних ділянках окремо один від одного. Чинник, який викликає такі гетерогенні аномалії, як полідактилія, ожиріння і пігментний ретиніт, поки що невідомий. Хоча вроджена вада пальців кисті чи ступні і є єдиним кардинальним скелетним симптомом пентади, інші частини скелету також можуть уражатися. Деформації черепа включають мікроцефалію і акроцефалію.
Зустрічаються такі серцеві аномалії: дефекти міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок, незарощення артеріальної протоки, легеневий стеноз, гіпоплазія аорти, транспозиція ведиких судин, одинарний шлуночок, декстрапозиція серця.
Вроджені вади сечовивідної системи є частиною синдрому. Вада прутня – аномалія уретри, що призводить до ниркових порушень. Відмічається стеноз уретри і гідронефроз. У більшості випадків відмічаються такі термінальні захворювання, як уремія і хронічний нефрит.
Вроджені вади шлунково-кишкового тракту рідко згадуються, хоча у деяких випадках може бути атрезія ануса. Деколи атрезія ануса поєднується з полідактилією.
Очні прояви синдрому: оптична атрофія без пігментного ретиніту, колобома рогівки, колобома сітківки, анірідія, мікрофтальм, анофтальм, зовнішня офтальмоплегія.
Великий інтерес представляють випадки, коли у пацієнта із синдромом Л-М-Б виникає пухлина:

• пухлини гіпофіза у двох братів з гексадактилією і адипозогенітальною дистрофією;
• жінка з ожирінням, мікроцефалією, пігментним ретинітом і полідактилією з клінічними і рентгенологічними симптомами пухлини турецького сідла;
• сестра пацієнта, який помер від пухлини мозку невизначеного походження, мала ознаки “гіпофізарного інфантилізму і полідактилії”.

Етіологія:

Синдром Л-М-Б звичайно зумовлений гомозиготністю одного аутосомно-рецесивного гену з плейотропними проявами. Комплекс пентади і споріднених симптомів генетично детерміновані аутосомно-рецесивними генами, що має велике значення для генетичного консультування і прогнозування. Терапевт повинен знати, що комбінація симптомів може передбачати очні, ендокринні і розумові порушення у пацієнта і можливо, також, у деяких його сибсів.

Частота та поширеність:

Цей синдром зустрічається рідко. Наприклад, в Швейцарії, де частота його вважається високою у зв’язку з наявністю ізолятів у популяції, захворювання спостерігається 1 на 175000 населення. Проте знання про синдром є важливим для лікарів у зв’язку з різноманітністю та складністю проявів, які стосуються багатьох спеціалістів. Проявами захворювання можуть бути різні вроджені вади розвитку або функціональні розлади без значних патологічних змін.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.

Лікування:

Лікування комплексне симптоматичне, яке включає субкалорійну дієту, психостимуляцію, гонадотропіни тощо.

Диференційний діагноз:

Синдром Альстрема, синдром Прадера-Віллі, синдром Ушера, синдром акроцефалосиндактилії.

Номер з каталогу МІМ:

245800 Laurence-Moon Syndrome
209900 Bardet-Biedl Syndrome; BBS

Література:

• Беникова Е.А., Бужиевская Т.И., Сильванская Е.М. Генетика эндокринных заболеваний.- Киев: Наукова Думка,1993.- C.301-302.
• Маринчева Г.С., Гаврилов В.И. Умственная осталость при наследственных болезнях.- М: Медицина, 1988.- C.80-82.
• Jones KL. Smith’s Recognizable Patterns of Human Malformations. 5th ed. William-Saunders Company. 1997:590.

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 5/02/2002