Програма тренувань для волонтерів, залучених до проекту запобігання розумовій відсталості у дітей-сиріт

Кетрін Уоткінс
Волонтер Українського Альянсу із запобігання
вродженим вадам розвитку

К. Уоткінс більше 22 років досліджувала різні аспекти навчання дітей з особливими потребами. За цей час вона працювала академічним директором Паризької спеціальної освітньої школи у Франції, викладала в ліцеї м. Нью-Йорка, навчала підлітків з сильним розумовим відставанням у школі району Санта-Барбара (Каліфорнія), а також заснувала франко-американську школу в м. Нью-Йорку. Діти із спеціальними потребами є пристрастю усього її життя. В цій статті вона щиро ділиться своїм досвідом.

Українсько-Американська Програма запобігання вродженим вадам розвитку (УАПЗВВР) використовує цей навчальний посібник в ході виконання Проекту ранньої стимуляції дітей-сиріт. Цей пілотний проект реалізується в м. Рівному за участю Рівненського центру УАПЗВВР, Рівненського Дитячого Будинку та Рівненського державного гуманітарного університету. В 2002 році перша група студентів-волонтерів університету закінчила тренування і приступила до роботи з малюками.

Вступ

Перед тим, як волонтери розпочнуть будь-яку роботу з дітьми-сиротами, необхідно провести для них спеціальний навчальний курс з питань нормального розвитку дитини та найпоширеніших вроджених вад розвитку (ВВР), з якими вони можуть зіткнутися під час роботи в будинку дитини. Вони повинні розуміти можливості розвитку неповноцінних дітей, прояви їхніх вад та ті спеціальні потреби, що виникають внаслідок ураження. По закінченні курсу волонтери мають знати подану нижче інформацію.

Роль волонтерів полягає в надані відповідної допомоги в емоційному та фізичному розвитку дитини, сприяти розвитку органів чуття й стимулювати розумовий розвиток дитини.

Нижче поданий опис основних етапів розвитку дитини, на яких підтримка дорослих опікунів буде максимально ефективною. Я сподіваюсь, що студенти-волонтери зможуть внести зміни на краще в життя дітей-сиріт шляхом стимулювання їхнього розвитку та надання відповідної допомоги.

Деякі етапи розвитку дитини

Емоційне здоров’я

Діти повинні відчувати, що їх люблять і що вони не є одинокими, а належать до певної групи.

Волонтери мають бути надійними. Діти мають відчувати добробут. Посміхайтесь до них, вітайте їх разом та кожного окремо. Найдрібніша річ, яку вони навчились робити самотужки, має позитивно відзначатися. Люди докладають більше зусиль за умови позитивного стимулювання, а не негативного.

Дисципліна має бути суворою, логічною, зрозумілою та збалансованою. Дитину не можна бити або кричати на неї. Дитина, яка відмовляється припинити крик, має бути ізольованою від інших (закрита кімната, або відокремлена її частина) до тих пір, доки сама не перестане плакати. Мотивація таких дій вихователя має бути чітко роз’яснена дитині. Та дитина, що б’є інших або забирає в них іграшки, також має бути ізольованою в іншу частину ігрової кімнати. Ідея таких дій полягає в наступному: доки дитина не зможе правильно гратися в колективі, вона не зможе бути частиною цього колективу. Проте, незважаючи на сувору дисципліну, дитина, яка завинила має відчувати, що її люблять. Слід пам’ятати, що в дисциплінарних заходах немає нічого спільного з любов’ю.

Волонтери мають бути чутливими, дружніми та люблячими. Вони мають залишати свої власні проблеми перед дверима дитячого притулку. Вони приходять туди для того, щоб дати дітям додаткову увагу та стимулювання, тому волонтери мають бути позитивно налаштованими та спокійними. Лише в люблячому оточенні індивід може навчитися любити інших навколо себе, намагатися виправити себе та набути позитивного світосприйняття. Ця істина є однаково вірною і для новонароджених, і для дорослих.

Волонтери мають з розумінням ставитися до своїх дітей. В процесі свого розвитку діти часто “відкочуються” назад, мають емоційні зриви, стають дратівливими. Це може проявлятися криком, грубою поведінкою, відмовою від їжі тощо. Волонтери не повинні проявляти власних емоцій, проте залишатися спокійними, сприятливими та турботливими, весь час пам’ятаючи про суворість.

Волонтери мають бути врівноваженими. Діти повинні знати, що кожний з волонтерів завжди є спокійним та турботливим. Діти мають розраховувати на певний тип поведінки дорослих та відповідну реакцію з їхнього боку.

Фізична рухливість

Усі люди повинні вміти користуватися своїми великими м’язами. Без цього людина є надзвичайно обмеженою.

В дітей та підлітків має бути достатньо часу для тренування їх ніг, рук, шиї та ступнів. Дитина має вміти рухати ногами, діставати необхідні їй речі, кидати речі, бити їх, тримати. Більш дорослі діти мають вчитися спочатку сидіти, потім повзати, а згодом і стояти. Після того, як дитина навчилась стояти, вона має вчитися бити по м’ячу ногами, тримати, штовхати, підбирати, хапати, переносити речі. Якщо ж внаслідок своєї вади дитина не може повзати або стояти, волонтери мають допомогти їй навчитися сидіти так, щоб дитина могла вільно використовувати свої руки для діставання об’єктів, їх перекладання, кидання тощо.

Розвиток малих м’язів є таким же важливим, як і розвиток великих. Дитина повинна мати можливість дотягуватись до об’єктів, які вона бачить, триматися за палець волонтера, брати речі. Більш дорослі діти починають поєднувати різноманітні об’єкти, користуються кольоровими олівцями, малюють на папері, ловлять, кидають та б’ють великий резиновий м’яч, граються з частинами великих головоломок, переливають воду з одного контейнера в інший.

Розвиток органів чуття

СЛУХ. Постійно говоріть з дитиною. Співайте самі або включайте для неї музику. Імітуйте звуки, що робить дитина. Читайте дитині невеличкі віршики, які мають гарну риму та музичні інтонації. Кожного разу, як волонтер підходить до дитини, він повинен називати своє ім’я. Крім того, волонтер має звертатися до самого себе за власним ім’ям для того, щоб дитина могла ідентифікувати особу не лише візуально, але й за звуком. Також якомога частіше слід вживати власне ім’я дитини.

ЗІР. Вчіть дитину розглядати об’єкти на сторінках книжок: слоник, півник, собака тощо. Використовуйте свій звичайний одяг для демонстрації різних кольорів. Грайте в ручні ігри. Робіть цікаві рухи руками в повітрі так, щоб дитина могла спостерігати за вашими руками. Коли дитина рухається, знайдіть який-небудь об’єкт, назвіть його та попросіть дитину описати його. Постійно називайте об’єкти навколо вас, кольори та малюнки в книжках.

МОВЛЕННЯ. Волонтери мають постійно розмовляти з дитиною та позитивно відповідати на усі звуки, що вимовляє дитина. Коли мова стає чіткішою, усі звуки, що нагадують нормальні українські слова, мають схвально сприйматися вихователем та повторюватись. Волонтер має постійно ставити дитині прості питання, навіть якщо дитина ще не в змозі на них відповісти. Потім волонтер має задавати ті самі питання самому собі та давати на них відповідь. Цей метод сприяє розвитку мовного спілкування.

ДОТИК. Дитину треба вчити розрізняти м’які, гладкі, круглі об’єкти. Коли дитина торкається предметів з різною поверхнею та структурою, волонтер має пояснювати, що це і з чого вони зроблені. Це допомагає розвинути тактильну чутливість та розширює словник дитини.

Стимуляція розумового розвитку

Діти потребують стимуляції їхнього розумового розвитку від самого моменту народження, незважаючи на майбутній довготривалий процес пізнання.

Це означає, що дітей треба вчити якомога більшій кількості різноманітних речей відповідно до рівня їхнього розвитку. Волонтер має постійно розмовляти з дитиною, ставити їй питання навіть ще до того, як дитина буде здатною повністю зрозуміти питання та дати на нього відповідь. Книжки слід читати раніше, ніж дитина навчиться розрізняти різні малюнки на сторінці. Таке читання збільшує словниковий запас дитини, стимулює зір, закладає першу основу в подальшому розумінні концепції книги (на першому етапі під терміном “читання” розуміється називання об’єктів, кольорів та малюнків на сторінці з подальшим розпитуванням дитини, що й де знаходиться на сторінці). Крім того, читання сприяє розвитку мовлення. У віці одного року або біля того, звичайно за умови, що дитина готова до цього, волонтер може поступово вводити літери та цифри. Дуже важливим є рахування вголос для дитини.

Дітей треба водити на прогулянки та показувати різноманітні нові місця. Їх треба просити дивитися на об’єкти та спостерігати за ними. Цим об’єктам треба давати імена.

Далі подається спеціальна інформація та рекомендації щодо дій волонтерів, спрямованих на розвиток дитини по чотирьох основних етапах, поданих вище. Робота над усіма чотирма етапами проводиться одночасно. Успіх в чомусь одному сприяє успішному просуванню в іншому. Розвиток дитини складається з багатьох маленьких кроків. Роль волонтерів полягає в тому, щоб допомогти дитині розвинутися якомога повніше. Під час занять волонтер не повинен залишати дитину без нагляду. Це є перше правило, яке завжди треба пам’ятати.

Дитина лежить на спині

Коли волонтер починає гратися з дитиною або робити вправи, скеровані на її стимуляцію, він має перевернути дитину на спину або взяти її на руки. Коли дитині виповнюється кілька місяців, вона вже може гратися зі своїми пальчиками на ногах, спостерігати за власними руками та пальцями, намагатися дотягнутися до об’єктів, що висять над нею. Також, лежачи на спині, дитина може бачити та спілкуватися з волонтером – а це є надзвичайно важливим.

Волонтер має сприяти дитині в її іграх з власними ручками та ніжками. В залежності від того, яку вроджену ваду має дитина, вона може потребувати подушки або валика, покладених під її спину. Це дозволить дещо підняти її торс таким чином, щоб дитина могла бачити власні руки.

Коли дитина лежить на спині, дайте їй м’яке кільце, брязкальце, невеличку іграшку – так, щоб дитина могла тримати та роздивлятися їх. Тримайте іграшки над дитиною, але достатньо близько, щоб дитина могла їх торкатися й розкачувати. Грайтеся в ладоньки та в інші двосторонні ігри на координацію. Допоможіть дитині навчитися хлопати в долоні. Говоріть з дитиною, називайте речі, співайте, смійтеся разом з дитиною, а головне – посміхайтеся. Волонтер має часто нахилятися до дитини так, щоб вона могла близько бачити його обличчя та намагатися торкнутися його.

В разі, якщо дитина є сліпою, використовуйте тактильну стимуляцію. Кладіть речі прямо їй в руки, тримайте об’єкти перед руками після того, як дитина зрозуміє, де є даний об’єкт та спробує дотягнутися до нього. Постійно говоріть з дитиною. Називайте об’єкти та речовину, з якої вони зроблені. Давайте дитині самі різноманітні об’єкти: м’які, гумові, гладкі, тверді тощо. Волонтер – це очі дитини, отож він має словами описувати усе, що дитина робить та чого торкається.

Дитина лежить на боку

Коли дитина лежить на боку, вона може більш вільно використовувати свої руки. Допоможіть дитині зручніше лягти на бік, підклавши подушку або валик так, щоб дитина не перекочувалась на спину. Покладіть іграшку на відстань витягнутої руки від дитини так, щоб вона могла до неї дотягнутися. Похваліть дитину, коли вона зробить це. В разі потреби – допоможіть.

Дитина лежить на животику

Покладіть дитину на животик для того, щоб зміцнити її м’язи рук, плечей та шиї. Коли дитина напружує м’язи шиї та плечей, намагаючись тримати голівку лежачи на животі, допоможіть їй в разі потреби. Для цього достатньо просунути свої руки під плечі дитини. Покладіть перед дитиною ляльку або будь-який інший яскравий об’єкт. Це має спонукати дитину піднятися на витягнутих руках для того, щоб краще роздивитися об’єкт або дотягнутися до нього. Якщо дитина лежить на животі і протягом певного часу може утримувати себе на витягнутих руках – вона вже в змозі протягнутися й взяти її. Але для того, щоб взяти який-небудь предмет, дитині необхідно перенести вагу тіла на одну руку. Інколи дитина надто різко переносить вагу і просто падає на спину. Якщо таке стається – просто покладіть дитину знову на животик. З часом вона навчиться переносити свою вагу на одну руку, не падаючи при цьому, і дотягуватися до предметів, що її зацікавили. Ці рухи є надзвичайно важливими для подальшого навчання повзати. Постійно підтримуйте й хваліть дитину. Вона намагатиметься робити речі краще, якщо зрозуміє, що це вам подобається. Але не треба тиснути на дитину, яка ще не досягла певного етапу розвитку. Якщо дитина не проявляє ніякої зацікавленості або здатності підтримувати запропоновану вами діяльність – облиште це і поверніться до попередньої стадії.

Перекачування з живота на спину зазвичай проявляється перед перевертанням. Такі вправи допомагають дитині використовувати по черзі обидві руки. Перекачування з живота на спину випереджує перевертання зі спини на живіт.

Якщо дитина може простягнути одну руку за іграшкою, спираючись на іншу руку, – вона готова перевертатися з живота навколо себе. Для того, щоб взяти іграшку, дитині треба по черзі перенести вагу з однієї руки на іншу та зробити круговий рух тілом. Таким чином, перевертання зміцнює м’язи рук та плечей.

Дитина сидить

Коли дитина відчуває себе достатньо готовою, вона намагається сидіти. Допоможіть їй, використовуючи спеціальне дитяче сидіння. Якщо внаслідок фізичної неповноцінності в дитини виникають труднощі з сидінням, спробуйте усадити дитину, підклавши їй під спину та голову подушки. Під час сидіння руки дитини є вільними і вона може тягнутися до предметів, які її зацікавили. Для нормального розвитку основних моторних функцій необхідна двостороння координація. Це важливо для ефективного використання обох рук. Сидіння є важливим для подальшого розвитку координації рухів руками. Крім того, в сидячому положенні волонтерові набагато легше займатися вправами для розумового розвитку дитини та стимуляції її органів чуття. Якщо руки в дитини вільні, їй легше вчитися брати та піднімати речі, тримати та кидати їх. Сядьте навпроти дитини та давайте їй іграшки або поставте перед нею невеличкий столик та розставте іграшки на ньому. Дайте дитині в руку який-небудь музичний інструмент, кубики або інші невеличкі предмети, які добре поєднуються разом. Чудовим розвиваючим інструментом є іграшки, в яких знімається верх, або які можна розібрати на окремі деталі. Мета таких дій – навчити дитину використовувати обидві руки для того, щоб скласти або розібрати щось, взяти предмет, кинути його та підняти знову. Хлопання по іграшкам сприяє розвитку м’язів та координації рухів, а в майбутньому стане на пригоді для ефективного використання обох рук та пальців. Також волонтер може посадити дитину собі на коліна, сперши її на свій живіт. В такому положенні руки дитини також залишаються вільними і вона може гратися з оточуючими предметами або власними пальцями. Крім того, така позиції – ідеальний час для читання.

Дитина повзає

Дитина може почати повзати після того, як ви покладете її на живіт. Вона підтягує коліна та утримує себе, спираючись на руки та коліна. Якщо логічний наступний крок затримується, спробуйте допомогти дитині, підтримуючи її за стегна. Мало помалу дитина, стоячи в такому положенні, відчує себе достатньо сильною і впевненою для того, щоб підняти одну руку та взяти іграшку. Після цього вона почне рухатися вперед. Волонтер може допомогти дитині, надихаючи її на продовження руху, тримаючи іграшку прямо перед нею так, щоб дитині залишалось тільки зробити крок і взяти її. Після того, як дитина взяла іграшку, її обов’язково треба похвалити та дати погратися з іграшкою.

Дитина стоїть

Дітей треба спонукати до стояння. З більшістю дітей цей процес проходить доволі природно, але наявність вроджених вад може затримати це. Тренування дитини для переходу від сидіння до стояння полягає в наступному: посадіть її на низький стільчик так, щоб ноги дитини торкались підлоги. Простягніть дитині руки, щоб допомогти їй встати. Або поставте перед нею інший стілець так, щоб вона могла встати самотужки, тримаючись за нього. Коли дитина навчилась впевнено стояти, вона може використовувати свої м’язи для того, щоб штовхати та кидати предмети. Дозволяйте їй відкривати та закривати дверці серванту, возити іграшку на колесах, штовхати коробку по підлозі. Такі вправи сприятимуть постійному розвитку спритності та контролю за м’язами. Така діяльність, як пересипання піску або переливання води з одного контейнера в інший, непогано стимулює розвиток дитини. Для виконання такого ж завдання дитина може використовувати велику ложку або ж лопатку. Дитині треба дозволяти ходити вверх та вниз сходами, бігати, плигати й стрибати. Всі ці вправи повинні виконуватися під наглядом волонтерів.

Інші види стимулюючої діяльності

Читайте дитині простенькі вірші та співайте пісні. Це є надзвичайно сприятливим для розвитку мовлення та розпізнавання звуків.
Кладіть іграшки в коробку і дозволяйте дитині витягати їх звідти. Опишіть ці іграшки простими словами. Якщо дитина вже досить доросла, попросіть її саму описати іграшки, які вона бачить. Під час гри використовуйте іграшки та предмети з різних матеріалів та різною будовою.
Дайте дитині іграшки, що можна складати одну на одну. Така гра навчить дитину співвідносити розміри та форму і покращить моторні функції.
Грайте в ігри на відгадування: сховайте за спиною улюблену іграшку дитини та попросіть її відгадати, яку саме іграшку ви ховаєте. В разі потреби волонтер може давати дитині певні підказки. Мета подібних ігор полягає в тому, щоб змусити дитину вголос висловлювати свої думки та бажання й навчити її розуміти те, що іграшка нікуди не ділась, навіть, якщо дитина її не бачить.
Читайте дитині книжки. Вказуйте на малюнки на сторінках книг, називайте намальовані предмети, кольори, дії. Просіть дитину саму вказувати на певні об’єкти. Збільшуйте словниковий запас шляхом постійного повторення слів, що найчастіше зустрічаються.

Але найважливішим є те, що ви маєте постійно розмовляти з дитиною. Називайте її ім’я. Називайте себе на ім’я. Повторюйте звуки, що вимовляє дитина. Повторюйте разом з нею прості слова. Використовуйте знакову заміну мови під час роботи з дітьми, які мають порушення слуху. З такими дітьми можете спробувати наступне: візьміть руку дитини та піднесіть до свого рота під час розмови. Потім візьміть цю ж руку і піднесіть її до рота дитини продовжуючи в цей час говорити. Попросіть дитину повторити. Коли дитина стане дорослішою, цю вправу можна ускладнити: покладіть одну її руку собі на шию, іншу на рота – і говоріть. При цьому дитина повинна дивитися на вас. Потім перекладіть руки на саму дитину і попросіть, щоб вона повторила сказане вами. При роботі зі сліпими дітьми використовуйте тактильну чутливість та голос для озвучення своїх дій.

Пам’ятайте, що завдання волонтерів полягає в наданні емоційної допомоги та сприянні фізичному розвитку дитини, стимуляції її органів чуття й попередження розумового відставання.

Приклади виготовлення іграшок для дітей з дитячого будинку

Якщо фінансування для закупівлі книжок, іграшок та іншого обладнання бракує, найнеобхідніші в процесі навчання речі можна зробити самотужки.

Книжки: виріжте з журналів великі, але не згруповані малюнки та наклейте їх на картон.

Геометричні іграшки: можна використовувати паперові або пластикові стаканчики різних розмірів.

Ляльки: візьміть шкарпетку та наповніть її ватою або будь-яким іншим м’яким матеріалом. Зробіть їй талію перетягнувши мотузкою. З інших частин шкарпетки зробіть руки й ноги. Замість очей і рота нашийте ґудзики.

Матеріал для ліплення: замість пластиліну або глини можна використовувати саморобну суміш: 1 склянка борошна, 1 склянка води, ½ склянки солі, 1 чайна ложка олії, будь-який барвник. Все це розмішати й поставити на великий вогонь. Готувати постійно помішуючи, доки маса не набуде однорідної клеєподібної структури. Дайте їй охолонути. Отриману масу можна зберігати кілька тижнів в пластиковому контейнері або посуді, що щільно закривається.

Брязкальце: візьміть будь-який невеличкий порожній предмет, що щільно закривається або, принаймні, має отвір. Насипте всередину горох і закрийте або заклейте отвір скотчем.

Ігри в переливання: візьміть сухий пісок, горох або рис, столову ложку та кілька контейнерів і дайте все це дитині.

Розклад праці волонтерів

Волонтери мають відвідувати своїх підлеглих кожного дня з понеділка по п’ятницю. На мою думку, найефективніший розклад праці волонтерів передбачає дво- або тригодинне заняття з трьома-чотирма дітьми зранку та принаймні одну годину після обіду.

В ідеалі волонтери могли б залишатися з дітьми протягом всього академічного року. В разі необхідності заміни опікуна у певної дитини, я сподіваюсь, що кожен з волонтерів залишатиметься з дитиною принаймні протягом шести місяців. Для полегшення адаптації необхідно, щоб протягом двох тижнів обидва волонтери одночасно займались з дитиною. Така процедура полегшить процес розставання і дитині і волонтерові. За ці два тижні новий волонтер має навчитися всьому, що робив його попередник, запам’ятати, що вже пройдено з дитиною, а що ще ні, та, головне, що дитині подобається, а що ні, і в чому полягає її вада (в разі наявності). Треба докласти максимум зусиль, щоб дитина звикла до нового опікуна і не так важко перенесла їх зміну.