Генетичне консультування, реабілітація і запобігання вродженим аномаліям, генетичним порушенням і порушенням розвитку

Ірина Гогоша

Аномалія Денді-Уокера

(Dandy-Walker Malformation)

Любов Степанівна Євтушок
Зав. медико-генетичною консультацією
Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру

Основні діагностичні критерії – тріада симптомів:
  • Гіпоплазія або відсутність хробака мозочка
  • Зміщення догори серпа мозку, латеральних синусів і torcular
  • Велика тонкостінна киста ззаду від мозочка, з’єднана з четвертим шлуночком (киста задньої черепної ямки)
Клінічна картина:

При аномалії Денді-Уокера (АДУ) спостерігається макрокранія з виступаючою потилицею. Гідроцефалія не завжди представлена при народженні і вважається частим вторинним ускладненням, яке з’являється впродовж перших трьох місяців після народження. Розміри кисти задньої черепної ямки не корелюють з наявністю, відсутністю чи вираженістю гідроцефалії.
Підвищення внутрішньочерепного тиску призводить до гіпотонії, летаргії, нудоти, блювоти і головного болю. Рідше бувають симптоми істинної дисфункції мозочка і порушення функції черепних нервів.
Для діагностики АДУ найчастіше викориcтовується комп’ютерна томографія, радіонуклідне сканування і сонографія. При дослідженнях виявляються більш виражені ураження нижньої частини хробака з частковою його агенезією і значне звуження щілини між диспластичними мозочковими гемісферами. На рентгенограмах виявляється розміщений вище, ніж в нормі поперечний синус і тонша потилична випуклість.

Етіологія:

АДУ етіологічно різноманітна і описана при багатьох менделюючих, тератогенних і хромосомним синдромах (таблиця № 1). В деяких випадках збіг може бути випадковим. Повторення ізольованої АДУ в сім’ях спостерігається рідко. Вважають, що рекуррентний ризик в таких випадках не перевищує 5%. Це споріднює АДУ з вродженими вадами розвитку мультифакторіальної етіології.

Патогенез:

Є кілька теорій патогенезу аномалії АДУ. Вважається первинним дефектом порушення розвитку чи обструкція отвору Мажанді і Люшка, яке призводить до подальшого розвитку гідроцефалії і вторинних змін хробака.

Поєднані симптоми:

Аномалії центральної нервової системи та екстракраніальні вроджені вади розвитку. Найчастіше поєднується з вродженими вадами серця, розщелинами губи і піднебіння, аномалією Кліппеля-Фейля, дефектами невральної трубки.

Співвідношення статі: М 1 : Ж 1.
Популяційна частота:

АДУ зустрічається в 3-4% випадків гідроцефалії. Оскільки частота гідроцефалії в популяції становить 1-1,5%, АДУ зустрічається з частотою від 1:2500 до 1:3500 новонароджених.

Рекуррентний ризик для сібсів:

Повторення ізольованої АДУ для сібсів не перевищує 5%.

Вік маніфестації: з народження.
Профілактика:

Профілактика АДУ безпосередньо полягає в уникненні негативного впливу запідозрених тератогенів, проведенні оцінки діагностичних тестів і медико-генетичного консультування. Пренатальна діагностика з ультразвуковим дослідженням дозволяє виявити поєднані аномалії, провести в таких випадках каріотипування плода.

Лікування:

Важливим є контроль за гідроцефалією. При персистуючому підвищенні внутрішньочерепного тиску показане нейрохірургічне втручання.

Прогноз:

Для хворих з АДУ прогноз переважно залежить від асоційованих з нею вроджених вад розвитку чи синдромів. Важливою є своєчасність лікування. Серед 27% описаних випадків спостерігалась смертність. Тільки 49% серед тих, що вижили, мали IQ понад 80.
Ті ж фактори визначають прогноз і у випадках, діагностованих пренатально при ультразвуковому дослідженні.

Пренатальна діагностика:

АДУ можна діагностувати пренатально з допомогою ультразвукового дослідження плоду. При цьому необхідно вести пошук поєднаних аномалій.

Таблиця 1. Синдроми, при яких спостерігається АДУ.

Синдром
Інші симптоми
Етіологія
Аазе-Сміта
(Aase-Smith)
Виступаюче чоло, уплощений ніс, розщелина піднебіння, контрактури суглобів, щільна натягнута шкіра на видовжених пальцях, відсутність міжфалангових суглобів, відсутність шкірних складок, камптодактилія
АД
Айкарді (Aicardi)
Агенезія мозолистого тіла, лакуни на сітківці, аномалії хребта, різноманітні аномалії мозку (включаючи гетеротопію), міоклонії
Х-зч. Д, летальний для чоловічої статі
Аткіна (Atkin): очно-м’язовий
Великі тім’ячка, мікрофтальмія, помутніння рогівки, аномальні гелікси, розщелина губи, коротка шия з надлишком шкіри, типова двобічна ектродактилія рук, гіпоспадія
Х-зч. Р
Боуена-Конраді
(Bowen-Conradi)
СЗРП, мікродоліхоцефалія, мікрогнатія, виступаючий ніс, обмеження рухів в суглобах, ступня-качалка, летальність
АР
Bunniens: розумова відсталість – брахітелефалангія
Виражена розумова відсталість, гідроцефалія, густі брови, атрофія оптичного нерва, ністагм, широкий ніс, короткий фільтр, спастика, судоми
АР
Уокера-Варбурга (Walker-Warburg): мозково-очно-м’язовий
ІІ тип ліссенцефалії, гіпотонія, судоми, потиличне цефалоцеле, аномалії сітківки і передньої камери, вроджена м’язева дистрофія
АР
Хромосомні аберації
Дуплікації: 5р, 8р, 8q, 17q; трисомії 9, 13, 18; триплоїдія; делеція 6р
Хромосомний дизбаланс
Коффіна-Сіріса (Coffin-Siris)
Постанатальне відставання у зрості, підвищене розгинання суглобів, грубі риси обличчя, рідке волосся, гіпоплазія або відсутність нігтів особливо 5-их пальців, гіпертрихоз, виражена розумова відсталість
АР?
Криптофтальм
Часті аномалії очей, ріст волосся на бокових ділянках чола, чашеподібні вуха, уплощене перенісся, шкірна синдактилія, аномалії зовнішніх статевих органів, аномалії гортані, агенезія нирок
АР
Цитомегаловірус
СЗРП, мікроцефалія, мозкові кальцинати, глухота, хоріоретініт, розумова відсталість, тромбоцитопенічна пурпура
Пренатальна інфекція
Киста Денді-Уокера – кардіоваскулярні аномалії
Виступаюче чоло, гіпертелоризм, опущені вниз очні щілини, уплощене перенісся, гіпоплазія крил носа, низький зріст, парієтальні отвори, аномалії серця, імунодефіцит гуморальний
АР
Де-Ланге
(De-Lange)
СЗРП, постнатальне відставання у рості, мікробрахіцефалія, синофриз, гірсутизм, виступ по середній лінії верхньої губи, малий задертий доверху ніс, коротка шия, мікромелія, редукційні вади верхніх кінцівок, розумова відсталість
Можливо нова АД мутація
Діабет, материнський
Великий плід, постнатальна гіпоглікемія, висока частота аномалій серця, невральної трубки, верхніх кінцівок, рота, каудальна регресія
Порушення метаболізму інсуліну/глюкози
Мікрофтальмія Едвардса
Мікроцефалія, атрезія хоан, агенезія мозолистого тіла у дітей, у яких мати і баба мали обличчя подібне до синдрому Халлерманна-Штрейфа, анірідію, катаракту
Невідома; можливо АД
Елліса-Ван Кревельда
(Ellis-Van Creveld)
Брахідактилія, постаксіальна гексадактилія, гіпоплазія нігтів, непропорційна будова тіла, короткий зріст, зовнішньоротова вуздечка, кардіальний дефект
АР
Фронтоназальна дисплазія
Широке чоло, закрита розщелина черепа, широкий ніс з подвоєним кінчиком, розщелина по середній лінії (часом латеральна), гіпертелоризм, агенезія мозолистого тіла, краніосиностоз
Більшість спорадичні, деякі АД
Фронтоназальна дисплазія- полідактилія
Збідьшені розміри тім’ячка, гіпертелоризм, широкий кінчик носа з виїмкою по середній лінії, “зазубрена” верхня губа, високе/розщеплене піднебіння, коротка шия, крипторхізм, короткі кінцівки, пре- або постаксіальна полідактилія рук і ніг
Невідома
Фрінса (Fryns)
Полігідрамніон, грубі риси обличчя, широкий і уплощений ніс, великий рот, помутніння рогівок, брахітелефалангія, аномалії діафрагми, кишечника і нирок; летальний
АР
Гольденхара (Goldenhar)
Асиметрія нижньої частини обличчя, особливо гіпоплазія нижньої щелепи; мікротія, преаурикулярні вирости і ямки, макростомія, аномалії верхньої частини хребта, епібульбарні дермоїди, рідко дефекти центральної нервової системи
Спорадичний,часом АД
Гідролетальний
Гідроцефалія, полідактилія, розщелина губи/піднебіння, мікрогнатія, трахеобронхіальні і легеневі аномалії, аномалії серця, відсутність мозолистого тіла
АР
Ізотретіноїновий
Мікротія/анотія, низьке і скошене чоло, U-подібна розщелина піднебіння, аномалії серця, мікроцефалія, гідроцефалія, ураження клітин кори мозку
Пренатальне вживання ретиноїдів
Джоунса (Jones): краніосиностоз
Вінцевий або/ та сагітальний синостоз
АД
Калльманна (Kallmann)
Гіпогонадотропний гіпогонадизм, аносмія, діабет, аномалії нирок
Більшість АР; часом АД,
Х-зч. Р
Меккеля-Грубера (Meckel-Gruber)
Потиличне енцефалоцеле, пов’язане з четвертим шлуночком; кистозна дисплазія нирок, розщелина піднебіння, мікрофтальмія, постаксіальна полідактилія, аномалії статевих органів
АР
Моермана (Moerman): летальна дисплазія
Зовнішній вигляд нагадує ахондрогенез, розщелина піднебіння, дисплазія нирок, аномалії серця, тетрамікромелія, спондилокостальний дизостоз, агенезія мозолистого тіла
Невідома
Мора (Mohr): оро-фаціо-дігітальний ІІ
Широкий назальний кінчик, гіпертелоризм, вузлики язика, аномалії вуздечки рота, преаксіальна полідактилія, провідна глухота
АР
Дисплазія нирок, підшлункової залози, печінки
Диспластична тріада з АДУ
АР
Краснухи,
фетальний
СЗРП, мікроцефалія, катаракта, хоріоретінопатія, сенсоневральна глухота, кардіоваскулярні аномалії, затримка розвитку, поява симптомів залежить від гестаційного віку
Пренатальна краснушна інфекція
Рубінштейна-Тейбі (Rubinstein-Taybi)
Розумова відсталість, короткий зріст, опущені донизу очні щілини, клювовидний ніс, виступаюча нижче крил носова перегородка, викривлені під кутом до промененвої кістки широкі великі пальці, широкий перший палець ступні
Невідома; можливо нові мутації
Ruvalcaba
СЗРП, різноманітні ступені відставання в розвитку, мікроцефалія, малий рот, тонкі губи, малий і вузький ніс, короткі метакарпальні і тарзальні кістки. Двоюрідні сестри матерів з такими ознаками мають АДУ
Х-зч. напівД
Варфариновий, фетальний
Зустрічається в поєднанні з АДУ, але при цьому не було відмічено точкової хондродисплазії
Пренатальне застосування варфарину
Список скорочень:

АД – аутосомно-домінантний тип успадкування
АР – аутосомно-рецесивний тип успадкування
Х-зч.Р – Х-зчеплений рецесивний тип успадкування
Х-зч.Д – Х-зчеплений домінантний тип успадкування
Х-зч.напівД – Х-зчеплений напівдомінантний тип успадкування
СЗРП – синдром затримки розвитку плоду

Номер з каталогу МІМ:

220200 Dandy-Walker Syndrome; DWS

Список літератури:
  • Hunter AGW. Cystic Malformations. In: Stevenson RE, Hall JG, Goodman RM, eds. Human Malformations and Related Anomalies. V. 2. New York: Oxford University Press, 1993:89-96.
  • Murray JC, Johnson JA, Bird TD. Dandy-Walker malformation: Etiologic heterogeneity and empiric recurrence risk. Clinical Genetics 1985;28:272-283.
  • Pettigrew AL, Jackson LG, Ledbetter DH. New X-linked mental retardation disorder with Dandy-Walker malformation, basal ganglia disease, and seizures. American Journal of Medical Genetics 1991;38:200-207.
  • Zangwill KM, Boal DKB, Ladda RL. Dandy-Walker malformation in Ellis-van Creveld syndrome. American Journal of Medical Genetics 1988;31:123-129.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

Синдром Цельвегера

(Церебро-гепато-ренальний синдром, Zellweger Syndrome)

Н. О. Зимак
Зав. медико-генетичною консультацією
м. Хмельницький

Основні діагностичні критерії:
  • порушення моторики, затримка розумового розвитку, судоми, м’язова гіпотонія;
  • фіброз печінки;
  • кістоз нирок;
  • характерні черепно-лицьові аномалії;
  • відсутність або різке зменшення числа пероксисом у печінці чи інших тканинах організму;
  • зниження активності ферментів синтезу плазмалогенів, деградації жовчних кислот, піпеколінової кислоти, окислення фітанової та жирних кислот;
  • підвищений рівень розгалужених жирних кислот у плазмі, фібробластах та амніоцитах.
Клінічна картина:

Виражена затримка фізичного та нервово-психічного розвитку: м’язова гіпотонія, арефлексія, кардіоміопатія, розумова відсталість, судоми; тривала гіпербілірубінемія, ознаки адреналової недостатності; атрофія зорового нерва, помутніння кришталика та рогівки, глаукома. Характерні черепно-лицьові аномалії – високе чоло, широкі відкриті тім’ячка, гіпоплазія надбрівних дуг, епікантус, мікрогнатія.

Мікрокісти та кісти великих розмірів у гломерулах та ниркових канальцях.

Цироз чи фіброз печінки, ознаки холестазу.

Приблизно у половини дітей із синдромом Цельвегера спостерігаються зміни скелету (точкова кальцифікація надколінника) та вроджені вади серцево-судиної системи (дефекти міжшлуночкової перетинки, аномалії аорти).

Етіологія:

Фенотипові прояви синдрому Цельвегера спричиняються мутаціями у генах, причетних до пероксисомного біогенезу, такими як peroxin-5 (PEX5; 600414), peroxin-2 (PEX2; 170993), peroxin-6 (PEX6; 601498), and peroxin-12 (PEX12; 601758), які картовані на хромосомах 12 (PEX5), 8 (PEX2), та 6 (PEX6). Мутації у гені PEX1 (602136), який картований на 7q21-q22, ідентифіковані у випадках синдрому Цельвегера, група 1.

Патогенез:

Зменшення кількості пероксисом, зниження активності їх ферментів зумовлює пошкодження їх комплексної метаболічної функції (“пероксисомне дихання”, участь у метаболізмі жирних кислот, синтезі плазмалогенів). Ураження внутрішніх органів та систем характеризуються вираженою різноманітністю та ступенем важкості. Зміни у ЦНС зумовлені порушенням міграції нейронів на 3 місяці вагітності, що призводить до порушення цитоархітектоніки мозку, спостерігається затримка мієлінізації нейронів, накопичення ліпідів. У тканинах збільшується кількість жирних кислот з довгим вуглецевим ланцюгом (С24-30). Вміст плазмалогенів знижений.

Популяційна частота:

Коливається в межах від 1:25000 до 1:10000.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.
Вік маніфестації: з народження.
Успадкування:

Aутосомно-рецесивний тип успадкування.

Рекуррентний ризик: для сібсів пробанда 25%.
Лікування:

Малоефективне. Пошук найбільш оптимальних способів лікування ведеться у багатьох напрямках, виходячи з патогенезу: нормалізація рівня плазмалогенів крові ефірами ліпідів, дієтотерапія, плазмаферез.

Прогноз:

Несприятливий. Тривалість життя обмежується декількома місяцями.

Профілактика:

Вийнятково важливим є медико-генетичне консультування та інвазивна пренатальна діагностика з проведенням біохімічних тестів у біоптаті хоріона, культурі амніотичних клітин, фібробластах.

Диференційний діагноз:

Проводиться з іншими пероксисомними захворюваннями (псевдо-Цельвегера синдром, неонатальна адренолейкодистрофія, інфантильна форма хвороби Рефсума), точковою хондродисплазією.

Номер з каталогу МІМ:

170993 Peroxisomal Membrane Protein 3; PXMP3
214100 Zellweger Syndrome; ZS
603360 Peroxisome Biogenesis Factor 16; PEX16
170995 ATP-Binding Cassette, Subfamily D, Member 3; ABCD3
214110 Peroxisome Biogenesis Disorder 2A (Zellweger); PBD2A

Список літератури:
  • Brul S, Westerveld A, Strijland A. et al. Genetic heterogeneity in the cerebrohepatorenal (Zellweger) syndrome and other inherited disorders with a generalized impairment of peroxisomal functions: a study using complementation analysis. J. Clin. Invest. 1988;81:1710-1715.
  • Kase BF, Pedersen JI, Strandvik B, Bjorkhem I. In vivo and in vitro studies on formation of bile acids in patients with Zellweger syndrome: evidence that peroxisomes are of importance in the normal biosynthesis of both cholic and chenodeoxycholic acid. J. Clin. Invest. 1985;76:2393-2402.
  • Lazarow PB, Moser HW. Disorders of peroxisome biogenesis. In: Scriver CR, Beaudet AL, Sly WS, Valle D. The Metabolic Basis of Inherited Disease. New York: McGraw-Hill (pub.) (6th ed.): 1989. Pp. 1479-1509.
  • Mayatepek E, Lehmann W-D, Fauler J. et al. Impaired degradation of leukotrienes in patients with peroxisome deficiency disorders. J. Clin. Invest. 1993;91:881-888.
  • Moser AB, Rasmussen M, Naidu S. et al. Phenotype of patients with peroxisomal disorders subdivided into sixteen complementation groups. J. Pediat. 1995;127:13-22.
  • Poulos A, Singh H, Paton B, Sharp P, Derwas N. Accumulation and defective beta-oxidation of very long chain fatty acids in Zellweger’s syndrome, adrenoleukodystrophy and Refsum’s disease variants. Clin. Genet. 1986;29:397-408.
  • Zellweger syndrome; ZS. OMIM; 214100.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

Діабетична фетопатія

(Diabetic Fetopathy)

Інформація для батьків

Л.С. Євтушок
лікар-генетик
Зав. медико-генетичною консультацією
Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру

О.О. Михасюк
Спеціаліст з інформаційного забезпечення
Українсько-Американської Програми запобігання вродженим вадам розвитку

Діабетична фетопатія – порушення нормального розвитку ембріона внаслідок тривалого впливу на плід материнської крові із підвищеним рівнем глюкози. Ця досить поширена медична проблема часто стає причиною дитячої смертності. Частота виникнення діабетичних фето- та ембріопатій при материнському цукровому діабеті становить 3,5-8%.

Що таке діабетична фетопатія?

Діабетична фетопатія характеризується типовими порушеннями гормонального балансу та обміну речовин. Вона розвивається у більш пізньому періоді гестації і зумовлена порушенням гормонального співвідношення в системі мати-плацента-плід у поєднанні з хронічною гіпоксією. Це порушення спостерігається в дітей, чиї матері хворіють на цукровий діабет. Діти з діабетичною фетопатією народжуються з надлишковою вагою тіла, проте зменшеними мозком та вилочковою залозою. В них часто спостерігається кардіо-, гепато-, і спленомегалія, затримка у формуванні скелета. Такі діти народжуються функціонально незрілими та, незалежно від маси тіла, поводять себе як недоношені. Одразу після народження в дітей з підозрою на діабетичну фетопатію слід перевірити рівень цукру в крові та контролювати його протягом певного часу, оскільки в них завжди є загроза розвитку важкої гіпоглікемії. Переважна більшість їх має серцеву недостатність.

Механізм дії:

При недостатньо компенсованому або латентному діабеті глюкоза з крові матері трансплацентарно поступає до плоду, викликаючи гіперплазію В-клітин підшлункової залози та гіперінсулінізм, сприяючи таким чином збільшенню внутрішніх органів та надлишкової маси тіла. Значно зменшується швидкість міграції та диференціації клітин, наступають дегенеративні зміни в нервових та гліальних клітинах.

Як це впливає на плід?

При діабетичній фетопатії виникають порушення розвитку центральної нервової системи. Ураження зазнають також стовбур і кора головного мозку. Оскільки в новонароджених з діабетичною фетопатією спостерігаються такі ж морфологічні зміни, що й в підлітків з цукровим діабетом, можна впевнено казати, що механізм дії “солодкої крові” на мозок та судини дорослої людини є ідентичним до впливу, що зазнає мозок ембріона від материнської крові з високим вмістом глюкози.

Що викликає діабетичну фетопатію?

Діабетична фетопатія розвивається внаслідок впливу тривалої гіперінсулінемії на плід. Проте, її можна запобігти, якщо протягом усього терміну вагітності підтримувати баланс інсуліну, вчасно проводити ін’єкції та проходити періодичні обстеження в лікаря-ендокринолога та генетика.

Шляхи діагностики діабетичної фетопатії:

Жінки, що відносяться до групи ризику (цукровий діабет, різні форми ацидозу) мають проходити різноманітні обстеження, починаючи з ранніх термінів вагітності. Ультразвукові обстеження плода краще починати з 16-18 тижнів вагітності. Це дозволяє виявити аномалії розвитку плода і, за необхідності, вчасно виконати штучне переривання вагітності. Повторні обстеження проводять щомісяця.
Першими ознаками діабетичної фетопатії у терміні гестації 22-24 тижнів є збільшення швидкості щотижневого приросту середнього діаметра живота до 3,6 мм та середнього діаметра грудної клітки до 3,4 мм, підвищення погодинної екскреції сечі плодом до 7,6 мл. Пізніше з’являються характерні для діабетичної фетопатії подвійний контур голівки та тулуба плода, багатовіддя.
Діагностичне значення має визначення індексу дихальних рухів – відношення кількості дихальних рухів плода до загальної тривалості дослідження, виражене у відсотках. Його зниження до 25%, поєднання задишки з тривалими (понад 100 секунд) періодами апное або наявність “гикавкоподібних” рухів у плода ускладнює встановлення чіткого діагнозу. При цьому збільшення індексу дихальних рухів після 35 тижнів вагітності є позитивним показником, оскільки частота респіраторних розладів у таких новонароджених є нижчою.
Особливе значення для оцінки стану плода у вагітних з цукровим діабетом має індекс рухової активності – відношення тривалості ізольованих рухів плода до загальної тривалості дослідження, виражене у відсотках. Зниження його до 10% і менше свідчить про критичний стан плода і вимагає прийняття термінових заходів.
Загальними допологовими УЗ-критеріями діабетичної фетопатії є: макросомія, універсальний набряк плода (клітковини). Слід зазначити, що в таких випадках не буває полісерозиту, збільшення печінки, багатовіддя.
Вагітним жінкам з лабільним перебігом діабету доцільно пройти обстеження у кардіолога в терміні вагітності 26-28 тижнів. Якщо діабет є стабільним або гестагенним, то це обстеження можна робити і на більш пізньому терміні гестації, але не пізніше 33 тижнів.
Небезпечними ознаками є наявність базальної брадикардії та ареактивного типу кардіотокограми. На загрозу життю плода вказує “німий” або синусоїдний ритм на фоні базальної тахікардії при наявності спонтанних делерацій великої амплітуди або пізніх подовжених делерацій.
Визначення рівня гормонів фето-плацентарного комплексу для оцінки стану плода у жінок з цукровим діабетом має значно менше значення, оскільки вміст у крові хоріонічного соматомамотропіну та прогестерону значною мірою залежить від маси плаценти, розміри якої при діабеті у більшості випадків перевищують нормальні. Більшу діагностичну цінність мають періодичні дослідження екскреції естріолу з сечею, що дає змогу встановити коливання його вмісту і дозволяє орієнтуватися у змінах стану плода.
Для оцінки зрілості легень у плода в 35-37 тижнів вагітності проводять дослідження навколоплідних вод, які одержують за допомогою трансабдомінального амніоцентезу. Визначають наявність фосфатидилгліцерину, кількісний вміст лецитину, сфінгомієліну, пальмітинової та стеаринової кислот.
Якщо в навколоплідних водах виявляється фосфатидилгліцерин, а співвідношення лецитин/сфінгомієлін становить 2:1 і більше, ймовірність виникнення синдрому дихальних розладів у новонародженого є невеликою. Про це ж свідчить співвідношення кислот пальмітинової та стеаринової більше 4,5:1.

Ускладнення під час вагітності та ВВР у плода:

Останнім часом кількість дітей, народжених жінками, хворими на цукровий діабет, значно збільшилась. Поширеність діабету серед жінок дітородного віку становить 0,3%. Вагітні з передгестаційним діабетом складають 0,2-0,3% від усіх вагітних. Крім того, в 2-12% випадків вагітність ускладнюється гестагенним діабетом. Контингент вагітних, хворих на цукровий діабет, є досить тяжким, оскільки дитячий та юнацький діабет (а саме ці форми захворювання переважають у вагітних) вкрай негативно впливають на становлення репродуктивної функції жінки, нерідко супроводжуються значними судинними ускладненнями. Під час вагітності такі жінки мають підвищений ризик викидня та розвитку вроджених вад у плода.
В новонароджених з діабетичною фетопатією найчастіше зустрічаються такі вроджені вади розвитку, як аномалії скелету (37%), аномалії кардіоваскулярної системи (24%), аномалії нервової системи (14%). Ці порушення можуть відрізнятися за ступенем вираженості, проте порушення кісткової системи спостерігаються в переважної більшості хворих (вони можуть бути поодинокими і не асоціюватися з іншими ВВР). Порушення, викликані діабетичною фетопатією, формуються протягом останнього триместру вагітності. Слід також зазначити, що наявність в дитини діабетичної фетопатії зовсім не означає, що в неї буде і цукровий діабет.
У випадках, коли діабетична фетопатія ускладнюється цукровим діабетом, недостатність інсуліну викликається деплецією інсулярного апарату. Така форма вродженого діабету характеризується загальною мікроангіопатією, у формуванні якої провідну роль відіграє гіперкортицизм.
Кожна четверта дитина з діабетичною фетопатією страждає на кардіомегалію та порушення серцевого ритму. Ці порушення виникають через надмірний вміст глікогену в клітинах серцевого м’язу при патологічному збільшенні внутрішніх органів (спланхномегалії). Симптоми порушення серцевого ритму зазвичай зникають через 12 годин після народження. Симптоми спланхномегалії серця та печінки зникають протягом першого тижня життя.
Гіпертрофічна кардіоміопатія в хворих немовлят може спричинятися різними причинами – внутрішньоутробними або вродженими інфекціями, порушеннями обміну речовин, неврологічними порушеннями, певними синдромами тощо.
Протягом перших днів життя у дітей спостерігається реактивна гіперінсулінемія та коливання глюкози у крові від 10,5 до 1,38 ммоль/л. відмічається збільшення загального об’єму сечі. В новонароджених з діабетичною фетопатією може бути легка форма набряків (але не поліурії), яка спричинена надмірним виділенням рідини з тканин тіла.
Як вже зазначалося, такі діти страждають на макросомію, ацидоз, гіпоглікемію, порушення електролітного балансу та синдром дихальних розладів через недорозвиненість легенів. Одразу після пологів можуть виникати неонатальні кровотечі та неонатальна тромбоемболія. Рівень перинатальної смертності в таких випадках становить 26%.

Література:
  • Krusteva M, Makinova M. The anthropometric indices, morbidity and mortality of newborn infants with diabetic fetopathy. Sofia: Akusherstvo & Ginekologia. 2000;39(1):14-17.
  • Reiher H, Fuhrmann K, Hanh HJ. Fetal hyperinsulinism in early pregnancy – a cause of diabetic fetopathy. Zentalbl Gynakol. 1983;105(14):889-893.
  • Williams A, Foreman G. Diabetic pregnancy – complications and management. NY: Spaut. 1997:356.
  • Гулькевич Ю.В., Минькович Б.М. Диабетическая фето- та эмбриопатия.- Москва: Медицина, 1975.- С. 3-13.
  • Солонець М.І. Цукровий діабет у вагітних.- Лікування та Діагностика.- 1998.- № 3.- C. 34-45.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 15/02/2002

 

Дивіться також:

Синдром Сміта-Лемлі-Опітца

(Smith-Lemli-Opitz Syndrome)

В.Б. Долгов
Лікар-генетик
Хмельницької медико-генетичної консультації

Синоніми:

SLOS, SLO-синдром, RSH-синдром (акронім із перших літер прізвищ трьох перших пацієнтів).
Вперше синдром був описаний у 1964 році Девідом Смітом, педіатром з Бельгії, Люком Лемлі та Джоном Опітцем у повідомленні про трьох пацієнтів з подібними та характерними лицьовими проявами: мікроцефалією, широким альвеолярним відростком верхньої щелепи, гіпоспадією, незвичною дерматогліфікою, вираженими ознаками порушеного харчування та психомоторного розвитку. Більш детальний опис хвороби Smith-Lemli-Opitz Syndrome (SLOS) був представлений у 1969 році як “RSH syndrome” (акронім з перших літер прізвищ трьох перших пацієнтів). Протягом наступних 20 років стали відомими багато симптомів цього захворювання.

Виділяють 2 типи SLOS:
  • І тип – МВВР, сумісні з життям;
  • ІІ тип – з раннім летальним кінцем.
Основні діагностичні критерії:
  • виражена розумова відсталість;
  • постнатальна затримка зросту;
  • мікроцефалія, високе чоло;
  • птоз, катаракта, вивернуті ніздрі, незрощене піднебіння, незвичайні вушні раковини, вроджені вади головного мозку (гідроцефалія, гіпоплазія мозолистого тіла);
  • вроджені вади серця (тетрада Фалло, септальні дефекти);
  • пілоростеноз, порушення лобуляції легень, агангліоз товстого кишківника;
  • аномалії нирок (стеноз уретри, гідронефроз), аномалії статевих органів (гіпоспадія, крипторхізм, чоловічий гермафродитизм);
  • полідактилія китиць рук та/або ступнів, синдактилія 2-3 пальців ступнів.
Клінічна картина:

В неонатальному періоді та на першому році життя спостерігається мляве смоктання, ускладнене ковтання, блювота, відмова від їжі. Більша половина хворих потребують харчування через зонд, а потім через гастростому. Крім того у хворих виникає алергія на білки молока та сої, що може зумовлювати розвиток шлунково-стравохідного рефлюксу. При ранньому виявленні причин рефлюксу та блювоти рекомендується проведення фундоплікації. На протязі першого року життя практично завжди відмічається виражена м’язова гіпотонія змішаного типу. М’язова сила та тонус покращуються на другому році життя. В препубертатному віці може розвинутися гіпертонус, що може призводити до виникнення контрактур суглобів.
У постнатальному періоді в більшості дітей формується груба затримка психомоторного розвитку. Моторний розвиток затримується, більшість дітей починає ходити між 2 та 4 роками життя. В подальшому спостерігається невиразність мовлення, гіперактивність, але при цьому діти соціально адаптовані. У багатьох хворих можуть бути агресивність поведінки, тактильна гіперчутливість шкіри ступнів та китиць рук, можливе виникнення аутичної поведінки.
Частіше має місце одно/двобічна постаксіальна полідактилія китиць рук (частіше) та/або ступнів. Перший палець, звичайно, короткий та проксимально зміщений з характерною гіпоплазією метакарпальної кістки та тенара. Крім цього, можливі такі вади, як ектродактилія, монодактилія, олігодактилія, агенезія променевої кістки, брахідактилія, відсутність середньої фаланги другого пальця, радіальна або ульнарна девіація пальців, клинодактилія, камптодактилія та різні синдактилії. Спостерігається різо- та мезомелічне вкорочення кісток, рідше з рентгенологічною картиною точкової хондродисплазії, однак істинної хондродистрофії немає. Ступні із віялоподібною полісиндактилією, вальгусною або варусною деформацією, короткими першими пальцями, “Y”-подібною синдактилією ІІ-ІІІ. Часто зустрічається дислокація стегна.
Черепно-лицеві дизморфії. У більшості хворих мають місце характерні риси обличчя та черепа: мікроцефалія, однобічний птоз, короткий ніс із вивернутими ніздрями, мікрогнатія. Крім цього зустрічаються гіпертелоризм, епікант, відсутність сльозної точки, екзофтальм, довгі вії, катаракта, страбізм, ністагм, склероз рогівки, гетерохромія райдужних оболонок, колобома райдужки, глаукома, гіперпігментація сітківки, атрофія зорових нервів та офтальмоплегія. На носовій перетинці часто зустрічається капілярна гемангіома. Можуть мати місце звуження та атрезія хоан, звуження слухових каналів, нейросенсорна глухота та аномалії розвитку внутрішнього вуха. З боку ротової порожнини зустрічаються дефекти губи та піднебіння, високе піднебіння, широкі альвеолярні краї, маленький язик з під’язичними кістами, подвоєння язика, зуби тісно посаджені або з великим міжзубними проміжками, оліго- та полідонтія, гіпоплазія емалі.
Шия може бути вкороченою з надлишком шкіри та комірцевим набряком.
Центральна нервова система. Окрім мікроцефалії, часто виявляються структурні зміни головного мозку: розширення шлуночків, гіпоплазія та агенезія мозолистого тіла, гіпоплазія лобних долей, ліпома гіпофіза, гіпоплазія мозочка з гіпоплазією хробака, голопрозенцефалія. При гістологічному дослідженні тканин мозку виявляється порушення міграції нейронів, розповсюджений гліоз, ектопія клітин Пуркіньє.
Статева система. В осіб чоловічої статі статеві органи можуть бути як нормальної будови, так і значно змінені. Гіпоспадія варіює від вінцевої до промежинної. Звичайно має місце крипторхізм, може бути розщеплення калитки.
В осіб жіночої статі (каріотип 46, ХХ) спостерігається гіпоплазія статевих губ, пізнє менархе та дисменорея. Гонади можуть бути як нормальними, так і у вигляді овотестіс або навіть бути повністю відсутніми.
Серцево-судинна система. Приблизно половина хворих із SLOS мають вроджені дефекти серця. Частіше зустрічаються атріовентрикулярний канал, первинний дефект міжпередсердної перетинки, відкрита артеріальна протока, мембранозний дефект міжшлуночкової перетинки.
Вади розвитку нирок та наднирників. Близько чверті хворих на SLOS мають вади нирок, такі як гіпоплазія та аплазія нирок, кісти коркового шару, гідронефроз, ектопія нирок, подвоєння сечоводів, ембріональна дольчатість нирок, вторинна гіпоплазія сечового міхура та сечоводів. В хворих на SLOS зустрічається як гіпоплазія, так і гіперплазія наднирників на фоні нормальної їх будови.
Дихальна система. Найбільш характерні вади при SLOS – це гіпоплазія та порушення лобуляції легень. При аплазії нирок гіпоплазія легень може мати вторинний характер. Часто виявляються аномалії розвитку хрящів гортані та трахеї. Ці зміни можуть бути причиною обструктивних апное під час сну, та ускладнювати проведення інтубації.
Шлунково-кишковий тракт. Найбільш розповсюдженим дефектом є пілоростеноз. Можуть мати місце агангліоз кишківника, дисплазія або аплазія жовчного міхура, жовчнокам’яна хвороба дитячого віку. Рідше зустрічаються: незавершений поворот кишківника, відсутність діафрагми або діафрагмальна кила, полі- та аспленія, атрезія чи стеноз ануса, дивертикул Меккеля.

Етіологія:

SLOS – перший із синдромів множинних вроджених вад розвитку, для яких встановлений біохімічний дефект. SLOS викликається мутаціями в гені, що кодує фермент 7-дегідрохолестеринредуктазу (7 DHCR). Ген картований в 11q 12-13. Цей ген має довжину 2957 н. п., має 9 екзонів та кодує білок масою 54,5 кДа. Найбільше розповсюдження в європейській популяції мають мутації: IVS 8-1 g<c (29 %), R 404 С (11 %), V 326 L (7 %), W 151 X (8 %), Т 93 М (8 %). Важкі форми СЛО-синдрому є компаундами по нульовому алелю та алелю з місенс-мутацією. Хворі з легкою формою СЛОС є компаундами за двома унікальними чи рідкісними мутаціями.

Патогенез:

Фермент 7-дегідрохолестеринредуктаза (7 DHRC) за даними біохімічних досліджень приймає активну участь в метаболізмі холестерину. Холестерин є 27-вуглеводним циклічним спиртом, що синтезується в ендотеліальному ретикулумі з ланостерину. Холестерин безпосередньо входить, як структурний елемент, до складу клітинних мембран. Холестерин приймає активну участь в синтезі жирних кислот та стероїдних гормонів. Але найбільш важливим є те, що холестерин входить до складу ембріональних сигнальних білків hedgehog, які забезпечують нормальну закладку органів та систем в процесі ембріогенезу. Висловлюється припущення про те, що холестериновий дефект білків hedgehog є однією з ланок патогенезу синдрому Сміта-Лемлі-Опіца, або ж дефіцит холестерину у складі мембран внаслідок порушення міжклітинних взаємодій зумовлює порушення морфогенезу. Важкість хвороби корелює з рівнем холестерину та 7-дегідрохолестерину (7DНС). У хворих з важкими проявами SLOS рівень загальних стеринів значно знижений, а співвідношення між 7DНС та стеринами збільшене. Спочатку допустимим для виживання хворих із SLOS рівнем холестерину вважали 10 мг/дл, потім було встановлено, що хворі з рівнем меншим за 10 мг/дл нерідко виживають, а летальність, найвірогідніше, обумовлена важкістю вад розвитку. Молекулярно- генетичні дослідження підтвердили стійку залежність між характером мутації та важкістю клінічних проявів.

Популяційна частота:

Коливається в межах від 1 : 10000 до 1 : 40000 новонароджених.

Співвідношення між статтю: Ч1 : Ж1.
Вік маніфестації: з народження.
Успадкування:

Aутосомно-рецесивний тип успадкування.

Рекуррентний ризик:

25% для сібсів пробанда в цій сім’ї.

Лікування:

Знання етіології синдрому Сміта-Лемлі-Опіца змінило підхід до лікування хворих. Додаткове введення холестерину дозволяє знизити рівень 7-дегідрохолестерину (7DНС) за рахунок зворотнього зв’язку. Рекомендується прийом холестерину із розрахунку 30-40 мг/кг/день для дітей та 10 мг/кг/день для дорослих. Але екзогенний холестерин досягає не всіх тканин, зокрема, він неспроможний подолати гематоенцефалічний бар’єр. Холестерин можна вводити в натуральному вигляді (яйця, вершки, печінка, м’ясо), або у вигляді очищеного харчового холестерину. При хірургічних втручаннях, або наданні невідкладної допомоги хворим SLOS, холестерин може бути введений ентерально у вигляді свіжезамороженої плазми крові. При лікуванні холестерином поступово нормалізується рівень 7-дегідрохолестерину крові, збільшуються темпи росту, нормалізується сон, зникає подразливість. В дітей старшого віку зникають симптоми аутизму. Між 1 та 3 роками життя може розвинутися ідіопатичний гіперметаболізм (гаряча шкіра, тахікардія). Для підтримання ваги енергетична потреба такої дитини складає 200 ккал/кг/день. В хворих SLOS не виявлено ознак дефіциту жиророзчинних вітамінів та стероїдних гормонів, незважаючи на виражений дефіцит жовчних кислот. При гострому інфекційному захворюванні гормональний стрес може супроводжуватися дефіцитом синтезу альдостерону, про що може свідчити гіпонатріємія та гіперкаліємія, а також зміни концентрації глюкокортикоїдів.

Прогноз:

Прогноз для життя при І типі сприятливий, при ІІ типі несприятливий. Прогноз щодо виздоровлення несприятливий.

Профілактика:

Необхідні медико-генетичне консультування та рання пренатальна діагностика. SLOS може бути діагностований пренатально за допомогою УЗО (збільшення комірцевого простору, мікроцефалія, щілина піднебіння, полідактилія, полікістоз нирок), біохімічних тестів (ранньою ознакою синдрому є низький рівень некон’югованого естріолу сироватки крові матері; можливе визначення рівня 7DCH в амніотичній рідині, аналіз стеролів у ворсинах хоріона на 10 тижні гестації), ДНК-діагностики.

Диференційний діагноз:

Акродисгенітальний синдром, Gardner-Silengo-Wachtel syndrome (ОМІМ 231060), синдром псевдотрисомії 13 (ОМІМ 264480), синдром Меккеля (ОМІМ 249000), гідролетальний синдром (ОМІМ 236680), Pallister-Hall syndrome (ОМІМ 146510), оро-фаціо-дигітальний синдром 5 типу (ОМІМ 277170).

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА

ДНК-діагностика:

ДНК-діагностика – пошук відомих мутацій в гені DНСR7. Важкі форми SLOS асоціюються з гомозиготними або компаундним станом мутацій, що призводять до значного зниження активності DНСR 7. Більшість хворих з І типом SLOS є кампаундами по нульовому алелю та алелю з міссенс-мутацією. Хворі з легкою формою SLOS є компаундами за двома унікальними або рідкісними мутаціями.

Біохімічна діагностика:

Визначення холестерину в крові не є достовірним методом скринінгу, оскільки приблизно у 10% хворих рівень цього метаболіту в плазмі відповідає нормі. Більш цінним діагностичним методом є визначення попередників холестерину – 7DНС і 8DНС та їхнє співвідношення з холестерином. В сумнівних випадках потрібно провести або пошук мутацій в гені DHCR 7, або аналіз ферменту 7 дегідрохолестеринредуктази (7-DHCR), або аналіз біосинтезу стерину в культурі клітин. Ретроспективно біохімічну діагностику можна провести із використанням архівного матеріалу: замороженої плазми, сироватки, амніотичної рідини, плям крові теста Гатрі, заморожених чи фіксованих парафіном патологоанатомічних зразків.

Номер з каталогу МІМ:

270400 Smith-Lemli-Opitz Syndrome; SLOS

Література:
  • Caruso PA, Poussaint TY, Tzika AA, Zurakowski D, Astrakas LG, Elias ER, Bay C, Irons MB. MRI and 1H MRS findings in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Neuroradiology 2004 Jan;46(1):3-14.
  • Fine RN, Gwinn JL, Young EF. Smith-Lemli-Opitz syndrome. Radiologic and postmortem findings. Am J Dis Child 1968;115:483-8./li>
  • Finley SC, Finley WH, Monsky DB. Cataracts in a girl with features of the Smith-Lemli-Opitz syndrome. J Pediatr 1969;75:706-7.
  • Ginat S, Battaile KP, Battaile BC, Maslen C, Gibson KM, Steiner RD. Lowered DHCR7 activity measured by ergosterol conversion in multiple cell types in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Mol Genet Metab 2004 Sep-Oct;83(1-2):175-83.
  • Kaufman R, Alcala H, Sly H, Hartmann A. Brain malformations in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Hum Genet 1974;26: 47 A.
  • Krajewska-Walasek M, Gradowska W, Ryzko J, et al. Further delineation of the classical Smith-Lemli-Opitz syndrome phenotype at different patient ages: clinical and biochemical studies. Clin Dysmorphol 1999;8:29-40.
  • Kelley RI, Hennekam RCM. J Med Genet 2000;37:321-335.
  • Langius FA, Waterham HR, Romeijn GJ, Oostheim W, de Barse MM, Dorland L, Duran M, Beemer FA, Wanders RJ, Poll-The BT. Identification of three patients with a very mild form of Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Med Genet A 2003 Sep 15;122(1):24-9.
  • Marcos J, Guo LW, Wilson WK, Porter FD, Shackleton C. The implications of 7-dehydrosterol-7-reductase deficiency (Smith-Lemli-Opitz syndrome) to neurosteroid production. Steroids 2004 Jan;69(1):51-60.
  • Mueller C, Patel S, Irons M, Antshel K, Salen G, Tint GS, Bay C. Normal cognition and behavior in a Smith-Lemli-Opitz syndrome patient who presented with Hirschsprung disease. Am J Med Genet A 2003 Nov 15;123(1):100-6.
  • Nowaczyk MJ, Martin-Garcia D, Aquino-Perna A, Rodriguez-Vazquez M, McCaugheyD, Eng B, Nakamura LM, Waye JS. Founder effect for the T93M DHCR7 mutation in Smith-Lemli-Opitz syndrome. Am J Med Genet A 2004 Mar 1;125(2):173-6.
  • Nowaczyk MJ, Zeesman S, Waye JS, Douketis JD. Incidence of Smith-Lemli-Opitz syndrome in Canada: results of three-year population surveillance. J Pediatr 2004 Oct;145(4):530-5.
  • Opitz JM: The RSH syndrome: paradigmatic metabolic malformation syndrome. In: New M, ed. Diagnosis and Treatment of the Unborn Child. 1999:43-55.
  • Opitz JM: RSH (so-called Smith-Lemli-Opitz) syndrome. Curr Opin Pediatr 1999 Aug;11(4):353-62.
  • Opitz JM, Zeilweger H, Shannon WR, Placek LJ. The RSH syndrome. Birth Defects 1969;V(2):43-52.
  • Scalco FB, Cruzes VM, Vendramini RC, Brunetti IL, Moretti-Ferreira D. Diagnosis of Smith-Lemli-Opitz syndrome by ultraviolet spectrophotometry. Braz J Med Biol Res 2003 Oct;36(10):1327-322.
  • Sikora DM, Ruggiero M, Petit-Kekel K, Merkens LS, Connor WE, Steiner RD. Cholesterol supplementation does not improve developmental progress in Smith-Lemli-Opitz syndrome. J Pediatr 2004 Jun;144(6):783-91.
  • Smith DW, Lemli L, Opitz JM. A newly recognized syndrome of multiple congenitalanomalies. J Pediatr 1964;64:210-17.
  • Smith-Lemli-Opitz Syndrome by GeneReviews.
  • Smith-Lemli-Opitz Syndrome by www.emedicine.com.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 26/05/2005

Синдром Ді Джорджі

(DiGeorge Syndrome)

Жанна Іванівна Мартинюк
Лікар-неонатолог
Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання

Синоніми:
  • Гіпоплазія тимуса і паращитовидної залози
  • Синдром 3 і 4 зяберних дуг
  • Takao VCF syndrome
  • Catch 22
  • Conotruncal anomaly face syndrome
  • DiGeorge syndrome chromosome region.
Мінімальні діагностичні ознаки:
  • Вроджений гіпопаратиреоз
  • Відсутність тимусу
  • Пoрушення клітинного імунітету
  • Вроджені вади серця
  • Краніофаціальні аномалії
Частота:

13 : 100000 народжених живими. Ді Джорджі в 1965 році першим привернув увагу до поєднання відсутності тимусу з аплазією паращитовидних залоз і описав цей синдром.

Патогенез:

Виникає як наслідок ураження в ембріогенезі 3-4 зяберних карманів на 4-7 тижні гестації і проявляється аномаліями зі сторони серця, обличчя, тимусу та паращитовидних залоз.

Клініка:

Кардіоваскулярні аномалії – тільки 5% пацієнтів мають здорове серце. При синдромі Ді Джорджі вроджені вади серця займають друге місце після синдрому Дауна.

  • Тетрада Фалло – 22%;
  • Дефект міжшлуночкової перегородки – 13%;
  • Персистуючий артеріальний стовбур – 7%;
  • Дефект міжшлуночкової перегородки та дефект міжпередсердної перегородки – 4%;
  • Дефект міжпередсердної перегородки – 3%;
  • Аномалія дуги аорти – 3%.

Краніофаціальні аномалії – 60%.

  • Мікрогнатія;
  • Деформація, низьке розміщення вух;
  • Антимонголоїдний розріз очних щілин;
  • Гіпертелоризм;
  • Короткий фільтр;
  • Риб’ячий рот;
  • Високе піднебіння;
  • Розщілини губи та піднебіння;
  • Роздвоєння язичка.

Ендокринні аномалії. Гіпоплазія або відсутність паращитовидних залоз та тимусу, або тимусу в нехарактерному місці (над веною, на шиї).

Інші аномалії.

  • Трахеоезофагальна нориця;
  • Атрезія стравоходу;
  • Аномалія мімічної мускулатури;
  • Дефект діафрагми;
  • Дивертикул Меккеля;
  • Патологічна ротація кишківника;
  • Неперфорований анус;
  • Гідронефроз.
Асоційовані вади:
  • Аріненцефалія / Синдром Ді Джорджі;
  • СHARGE / Синдром Ді Джорджі;
  • Кардіофаціальні вади / Синдром Ді Джорджі.
Дані обстежень:
  • Гіпокальціємія
  • Зниження імуноглобулінів А, G
  • Підвищення імуноглобуліну Е
  • Зниження паратиреоідного гормону
  • Т-клітинний дефіцит
  • Рентгенографія грудної клітки – відсутність тіні тимусу
Генне картування:

Ген локалізований на 22q11, описані локуси на 10p13, 11p13, 4q21, але їх ролі остаточно не визначені.

Диференційний діагноз:
Етіологія:

Мікроделеція довгого плеча 22 хромосоми в ділянці q11 потребує рутинного хромосомного аналізу паралельно з FISH-діагностикою, тому що малий відсоток пацієнтів з клінічними ознаками делеції 22q11 мають хромосомні перебудови, такі як транслокації між 22 хромосомою і іншими хромосомами. Синдром є етіологічно гетерогенним і може траплятись як частина інших аномалій.

Тип наслідування:

Більшість випадків спорадичні, але вертикальна та горизонтальна передача описані.

Співвідношення статей: Ч 1 : Ж 1.
Вік прояву:

Неонатальний період – гіпокальціємія, вроджені вади серця, судоми, тетанія. Старший вік – вроджений імунодефіцит, який є причиною хронічних рецидивуючих уражень верхніх дихальних шляхів; кандидози; відставання у фізичному та психічному розвитку.

Прогноз:

Неблагоприємний, хворі гинуть від інтеркурентних інфекцій в ранньому віці, часто в періоді новонародженості.

Лікування:
  • Корекція гіпокальціємії
  • Вітамін Д
  • Хірургічна корекція вроджених вад розвитку
  • Пересадка тимусу та паращитовидної залози
Номер з каталогу МІМ:

188400 DiGeorge Syndrome; DGS

Література:
  • Ammann AJ, Wara DW, Cowan MJ, Barrett DJ, Stiehm ER. The DiGeorge syndrome and the fetal alcohol syndrome. Am J Dis Child. 1982 Oct;136(10):906-8.
  • Baldini A. Is the genetic basis of DiGeorge syndrome in HAND? Nat Genet. 1999 Mar;21(3):246-7.
  • Bockman DE, Kirby ML. Dependence of thymus development on derivatives of the neural crest. Science. 1984 Feb 3;223(4635):498-500.
  • Burgio GR, Ugazio AG. Errors of morphogenesis and inborn errors of immunity 20 years after the discovery of DiGeorge anomaly. Eur J Pediatr. 1985 May;144(1):9-12.
  • Carey AH, Kelly D, Halford S, Wadey R, Wilson D, Goodship J, Burn J, Paul T, Sharkey A, Dumanski J, et al. Molecular genetic study of the frequency of monosomy 22q11 in DiGeorge syndrome. Am J Hum Genet. 1992 Nov;51(5):964-70.
  • Carey JC. Spectrum of the DiGeorge “syndrome”. J Pediatr. 1980 May;96(5):955-6.
  • Dasouki M, Jurecic V, Phillips JA 3rd, Whitlock JA, Baldini A. DiGeorge anomaly and chromosome 10p deletions: one or two loci? Am J Med Genet. 1997 Nov 28;73(1):72-5.
  • Daw SC, Taylor C, Kraman M, Call K, Mao J, Schuffenhauer S, Meitinger T, Lipson T, Goodship J, Scambler P. A common region of 10p deleted in DiGeorge and velocardiofacial syndromes. Nat Genet. 1996 Aug;13(4):458-60.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 20/12/2002

 

Дивіться також:

Синдром CATCH – Серцеві дефекти, аномалії обличчя і гіпоплазія тимуса

(CATCH Syndrome)

Світлана Євгеніївна Оніщенко
Лікар-генетик
Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні

Включення:

Синдром Ді Джоржді, вело–кардіо-фаціальний синдром Schrintzen, синдром коно-трункальних вад та аномалій обличчя.

Визначення:

САТСН синдром (абревіатура латинських назв основних симптомів захворювання: Cardiac defects, Abnormal facies, Thymic hypoplasia, Cleft palate, Hypocalcemia, del 22) – група вроджених вад розвитку, пов’язаних із субмікроскопічною делецією району q11 22 хромосоми.

Клінічні прояви та діагностика:

Діагноз del 22 q11 встановлюється у пацієнтів з комбінаціями перечислених нижче станів: вроджені вади серця (зокрема коно-трункальні вади розвитку), аномалії піднебіння (особливо вело-фарингеальна недостатність – ВФН); гіпокальціємія, імунодефіцит, труднощі в навчанні, іноді характерні зміни обличчя.
Синдром Ді Джорджі – клінічно проявляється симптомами вродженого гіпопаратиреозу, дизморфією обличчя, недорозвитком тимусу, порушенням Т–клітинного імунітету.
До дизморфій обличчя відносяться: гіпертелоризм, антимонголоїдний розріз очей, короткий фільтр, низько посаджені вуха, мікрогенія.
Серед вроджених вад серця найчастіше зустрічаються:

  • тетрада Фалло – 22%;
  • перервана дуга аорти – 15%;
  • дефект міжшлуночкової перетинки – 13%;
  • загальний артеріальний стовбур – 7%;
  • судинне кільце (петля судин стравоходу) – 5%;
  • дефект міжпередсердної перетинки – 3%;
  • аномалія дуги аорти – 3%.

Для неонатального періоду характерна наявність у дітей гіпокальціємії, судом, частих інфекцій (пневмонія, риніти, септицемія тощо). Може бути синдром раптової смерті.
Найчастіше діти помирають від важких вроджених вад серця та від інфекцій. Діти часто відстають у фізичному і розумовому розвитку.
Вело–кардіо-фаціальний синдром вперше описано Shprintzen в 1978 р.
Він включає в себе: щілину піднебіння, характерні аномалії обличчя, вроджені вади серця та великих судин (дефект міжшлуночкової перегородки, тетрада Фалло, аберрантна ліва підключична артерія тощо).
Аномалії обличчя: виступаючий ніс з великим квадратним коренем і вузькою основою крил, довгий фільтр, відкритий рот, мікрогенія, асиметрія обличчя, маленькі вуха; характерно зниження масо-ростового показника, носовий відтінок голосу, труднощі у навчанні, розумова відсталість, часті гострі респіраторні захворювання. Серед аномалій піднебіння: вело-фарингеальна недостатність.
У 5% усіх дітей, які мають щілину піднебіння без щілини губи, виявляється мікроделеція q11 хромосоми 22.
Синдром конотрункальних вад та аномалій обличчя описано в 1976 р. А. Кinouchi в японській популяції, як синдром множинних вад розвитку. Він включає як вади серця, так і характерні аномалії обличчя. Серед вад серця: тетрада Фалло з атрезією легеневої артерії, загальний артеріальний стовбур, транспозиція великих судин, дефект міжшлуночкової перетинки.
Аномалії обличчя: гіпертелоризм, телекант, короткі очні щілини, монголоїдний розріз очей, маленький відкритий рот, пласке перенісся, низько поставлені відстовбурчені вуха з недостатньо сформованим завитком. Характерні носовий голос і помірна розумова відсталість.
Таким чином, del 22 з високою частотою призводить до аномалій серця, оскільки 5–10% дітей з вродженими вадами серця мають del хромосоми 22.
Серед патології піднебіння:

  • велофарингеальна недостатність складає 27%;
  • щілина підслизової піднебіння – 16%;
  • відкрита щілина піднебіння – 11%;
  • розщеплений язичок – 5%;
  • щілина губи і піднебіння – 2%;
  • прихована щілина підслизової оболонки піднебіння – 8%.

Тому новонароджених дітей, які мають труднощі з вигодовуванням та дисфагію, необхідно обстежити на del22. Для дітей з del22 характерний імунодефіцит. У 67% випадків відмічається порушення утворення Т-клітин, у 19% – порушення Т-клітинної функції, у 23% – гуморальні дефекти, у 13% – дефіцит IgA. Крім того, мають місце аномалії скелету (пре- та постаксіальна полідактилія, клишоногість, складчатість пальців ступні, синдактилія, зустрічаються також аномалії хребців і ребер). Серед інших вад відмічаються вади нирок (агенезія нирки, мультикістоз, подвоєна тощо).

Пренатальна діагностика:

Пренатальна і клінічна діагностика можлива шляхом флюоресцентної гібридизації in situ (FISН) з використанням ДНК-зондів. Пренатальне тестування необхідно проводити у плодів з 50% ризиком патології при позитивному сімейному анамнезі і в плодів, у яких сімейний анамнез не вказує на підвищену вірогідність del 22 q11, але ультразвукове дослідження виявило у них вроджену ваду серця чи щілину піднебіння.

Етіологія:

Етіологічним фактором розвитку синдрому САТСН є делеція району q11 хромосоми 22. Близько 94% пробандів мають делецію de novo, у 6% – успадковану. У випадках визначення батьківського походження del 22 встановлене переважання материнського походження делеції. Як гіпотеза для пояснення цього факту розглядається можливість більшого зниження фертильності у чоловіків, а також особливості хроматину саме материнських хромосом, що роблять їх більш схильними до делецій, зокрема при негомологічній рекомбінації або різній упаковці хроматину. У нащадків пробандів існує 50% вірогідність успадкування цієї патології.

Частота:

Частота коливається від 1:4000 до 1:6400.

Диференційний діагноз:

Диференційну діагностику необхідно проводити з такими синдромами, як:

Тактика в неонатальному періоді:

Усі діти з вродженими вадами серця, гіпокальціємією, судомами (неясного генезу), аномаліями обличчя, патологією піднебіння потребують консультації генетика і обстеження на del 22 q11.

Прогноз:

Прогноз залежить від ступеня вираженості вад.

Тактика обстеження та лікування:
  • Рекомендується багатопрофільне обстеження, яке включає наступних спеціалістів: генетика, кардіолога, хірурга, імунолога, ендокринолога, отоларинголога, невролога, логопеда тощо.
  • У неонатальному періоді бажано визначити рівень кальцію в крові, абсолютне число лімфоцитів.
  • Низький рівень Т–лімфоцитів вимагає оцінки Т та В клітинних підгруп, консультації імунолога. Немовлятам з порушенням Т- та В–ланок імунітету не слід вводити живі вакцини.
  • Діти потребують оцінки серцевої функції, у разі необхідності – оперативного лікування.
  • Внаслідок 30% вірогідності структурних ниркових аномалій, рекомендується УЗД нирок.
  • Діти з затримкою росту повинні проходити обстеження на гормон росту.
  • Починаючи з першого року життя, бажано проводити спеціальну мовну терапію (заняття з логопедом).
Профілактика:

Профілактика включає:

  • Пренатальну УЗД-діагностику серед груп ризику вагітних, дослідження каріотипу.
  • Медико-генетичне консультування подружжя, яке має в родоводі вроджені вади серця і патологію піднебіння.
Номер з каталогу МІМ:

188400 Digeorge Syndrome; DGS
192430 Velocardiofacial Syndrome
217095 Conotruncal Heart Malformations; CTHM

Література:
  • Российский вестник перинатологии и педиатрии.- 2000.- № 3.
  • Bassett AS, Hodgkinson K, Chow EW, Correia S, Scutt LE, Weksberg R. 22q11 deletion syndrome in adults with schizophrenia. Am J Med Genet 1998;81:328-37.
  • Bingham PM, Zimmerman RA, McDonald-McGinn D, Driscoll D, Emanuel BS, Zackai E. Enlarged Sylvian fissures in infants with interstitial deletion of chromosome 22q11. Am J Med Genet 1997;74:538-43.
  • Budarf ML, Konkle BA, Ludlow LB, Michaud D, Li M, Yamashiro DJ, McDonald-McGinn D, Zackai EH, Driscoll DA. Identification of a patient with Bernard-Soulier syndrome and a deletion in the DiGeorge/velo-cardio-facial chromosomal region in 22q11.2. Hum Mol Genet 1995;4:763-6.
  • Carey AH, Kelly D, Halford S, Wadey R, Wilson D, Goodship J, Burn J, Paul T, Sharkey A, Dumanski J, et al. Molecular genetic study of the frequency of monosomy 22q11 in DiGeorge syndrome. Am J Hum Genet 1992;51:964-70.
  • Cayler GG. Cardiofacial syndrome. Congenital heart disease and facial weakness, a hitherto unrecognized association. Arch Dis Child 1969;44:69-75.
  • Chow EW, Bassett AS, Weksberg R. Velo-cardio-facial syndrome and psychotic disorders: implications for psychiatric genetics. Am J Med Genet 1994;54:107-12.
  • Desmaze C, Scambler P, Prieur M, Halford S, Sidi D, Le Deist F, Aurias A. Routine diagnosis of DiGeorge syndrome by fluorescent in situ hybridization. Hum Genet 1993;90:663-5.
  • Devriendt K, Fryns JP, Mortier G, van Thienen MN, Keymolen K. The annual incidence of DiGeorge/velocardiofacial syndrome [letter] J Med Genet 1998;35:789-90.
  • Jones KL. Smith’s recognizable Patterns of Human Malformation. Philadelphia: W.B.Saunders Company 1997:266-268.
  • Warkany J. Congenital Malformations. Notes and Comments. Chicago: Year Book Publisher 1981:580-582.

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 10/04/2002

 

Дивіться також:

Синдром Крузона

(Crouzon Syndrome)

І.М. Дубчак
Лікар-генетик
Хмельницької медико-генетичної консультації

Синдром описаний в 1912 році Крузоном як один з видів черепно-лицьового дизостозу, що викликаний передчасним закриттям або осифікацією двох або більше швів черепа, найчастіше це коронарний та сагітальний шви. Залежно від того, закриття якого із черепних швів є передчасним, утворюються різні форми черепа: оксіцефалія, скафоцефалія, клиноподібний череп, скошена голова. Вірхов запропонував загальний термін для цих станів – краніостеноз. Синдром Крузона із оксіцефалією та синдром Апера із оксіцефалією та синдактилією (акроцефалосиндактилією) є найпоширенішими формами дизостозу. Acanthosis nigricans є основним дерматологічним проявом синдрома Крузона.

Синоніми:
  • Краніофаціальний дизостоз.
  • Акроцефалія Апера.
  • Синдром Апера.
  • Акросфеносиндактилія.
  • Акроцефалосиндактилія.
  • Синдром Крузона-Апера.
Етіологія та патогенез:

Синдром Крузона спричиняється мутаціями у гені, рецептора 2 до фактора росту фібропластів (FGFR2). Більш того, було виявлено мутацію у трансмембранному регіоні (FGFR3) при цьому захворюванні. Ген картований на 10q26.
Внаслідок вказаних мутацій порушується розвиток мезенхіми та ектодерми, що призводить до скелетних дисплазій (включаючи краніо-фаціальний дизостоз).

Основні діагностичні критерії:

Брахіцефалія, черепний синостоз, екзофтальм, гіпертелоризм, зовнішній страбізм, ністагм, дзьобовидний ніс, гіпопластична верхня щелепа і відносний прогнатизм нижньої щелепи, коротка верхня губа, готичне піднебіння. Інколи спостерігаються щілина піднебіння, рідкі зуби, великий язик, двобічна атрезія слухового проходу, синдактилія обох рук та ніг.

Клінічна картина:

Коронарний та сагітальний шви черепа зрощені (краніостеноз), а тім’ячка залишаються відкритими та довгий час пульсують. Це призводить до деформації черепа і може зумовлювати симптоми внутрішньочерепної гіпертензії: головні болі, блювоту, ністагм, запаморочення. Череп сплющений в передньо-задньому розмірі і має форму вежі та росте у вертикальному напрямі. Чоло високе та широке. Для хворих на синдром Крузона характерне викривлення носової перегородки, звужені або зрощені ніздрі, широкий та дзьобоподібний ніс. Спостерігається гіпертелоризм, косоокість, антимонголоїдний розріз очей, верхні повіки опущені. Прогресуюча атрофія оптичного нерва приводить до погіршення гостроти зору через внутрішньочерепну гіпертензію. Після 6-7 років є тенденція до стабілізації зору. Верхня губа вкорочена та іноді розщеплена. У пацієнтів коротка статура, але фізіологічне викривлення хребта не характерне. Іноді описуються випадки лійкоподібної грудної клітки. Шкіра, зазвичай, темна. При атрезії слухового проходу спостерігається кондуктивна глухота. Описуються випадки розумової відсталості.

Диференційний діагноз:
Популяційна частота: 1 : 25000.
Співвідношення статі: Ч1 : Ж1.
Вік маніфестації:

Деформації кісток обличчя можна спостерігати з народження. Інші ознаки синдрому з’являються з часом.

Тип успадкування:

Аутосомно-домінантний з повною пенетрантністю і різною експресивністю. 25% випадків зумовлені новою мутацією.

Пренатальна діагностика:

Медико-генетичне консультування, ультразвукова діагностика за неспецифічними маркерами: деформація черепа, синдактилія.

Лабораторні та інші дослідження:
  • Гістологічне дослідження шкіри, для виявлення acanthosis nigricans.
  • Рентгенографія черепа, хребта, кісток зап’ястя та пальців
    рук.
  • Електроенцефалограма.
  • Електрокардіографія.
  • Офтальмологічний огляд.
  • Ларингологічний огляд.
  • Огляд психіатра та психологічні тести.
  • Стоматологічний огляд.
Лікування:

Симптоматичне, спрямоване на зменшення внутрішньочерепної гіпертензії. Враховуючи порушення прикусу і деформацію зубів, рекомендована ортопедична допомога. Черепно-лицьові дизморфії корегуються щелепно-лицьовим хірургом з використанням пластичних операцій після остаточного формування лицьового черепа. Консультація і допомога окуліста необхідна при порушеннях зору. Внутрішньочерепна гіпертензія призводить до важких проблем із зором аж до потреби у хірургічному втручанні, хоча варто зазначити, що така операція є досить важкою та часто поетапною. При атрезії слухового проходу, що призводить до кондуктивної глухоти, хворі потребують нагляду сурдолога. При відставанні в психічному розвитку, хворі скеровуються до невропатолога, психолога, логопеда та перебувають під диспансерним наглядом.

Номер з каталогу МІМ:

123500 Crouzon Syndrome

Література:
  • Charnas L, Hofman K. Crouzon syndrome: evidence of incomplete penetrance (Abstract). Am J Hum Genet. 1989;45(suppll.):A43.
  • Cohen MM, Kreiborg S. Birth prevalence studies of the crouzon syndrome: comparison of direct and indirect methods. Clin Genet. 1992;41:12-15.
  • Dodge HW, Wood MW, Kennedy RLJ. Craniofacial dysostosis: Crouzon’s disease. Pediatrics 1959;23:98-106.
  • Readron W, Winter RM, Rutland P, Pullen LJ, Jones BM, Malkolm S. Mutations in the fibroplast growth factor receptor 2 gene cause Crouzon syndrome. Nature Genet. 1994;8:98-103.
  • Shiller JG. Craniofacial dysostosis of Crouzon: a case report and pedigree with emphasis on heredity. Pediatrics 1959;23:107-112.
  • Szybejko-Machaj G, Miklaszewska M. Crouzon Syndrome (www.emedicine.com/derm/topic734.htm).

 

Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.: 27/05/2005

Рецепти страв з високим вмістом фолатів

Салат з шпинату і цитрусових
(256 мкг фолієвої кислоти):

2 пучки свіжого шпинату
150 г грибів
1 огірок
100 г бекону
2 чайні ложки кукурудзяної крупи
1/2 чайною ложки апельсинової цедри
150 г апельсинового соку
1 зубок часнику
1/8 чайної ложки чорного перцю
3 апельсини
1/2 солодкої червоної перчини

У великому посуді змішати подрібнений шпинат, огірок і відварені гриби. Бекон обжарити до появи скоринки. В невеликому посуді змішати кукурудзяну крупу, порізані апельсини, часник і перець. Поставити на маленький вогонь і помішувати до загустіння. Після цього готувати ще 2 хвилини. Потім зняти з вогню, додати суміш шпинату і грибів, дрібно порізаний бекон. Перемішати і розкласти на тарілки.

Фруктовий салат з апельсинами та
арахісом (205 мкг фолієвої кислоти)
:

150 г апельсинового концентрату
50 г горіхової пасти
2 столові ложки води
1 столова ложка меду
3 пучки свіжого шпинату
3 апельсини
1/2 дині
200 грамів полуниць
1 китиця винограду
50 грамів арахісу

Фрукти подрібнити і викласти в глибокий посуд, додати арахіс. Змішати воду, апельсиновий концентрат, горіхову пасту і мед. Мішати до утворення однорідної маси. Залити овочі отриманою масою.

Фолієва кислота: бібліографія (алфавітний список англомовної літератури)

  • American Academy of Pediatrics, Committee on Genetics. Folic acid prevention of neural tube defects. Pediatrics 1999;104:325-327.
  • Agamanolis DP, Chester EM, Victor M, Kark JA, Hines, JD, Harris, JW. Neuropathology of experimental vitamin B12 deficiency in monkeys. Neurology 1976;26:905-914.
  • Bentley JR, Ferrini RL and Hill LL. American college of preventative medicine public policy statement: Folic acid fortification of grain products in the U. S. to prevent neural tube defects. Amer J Prev Med 1999; 16 (3):2б4-267.
  • Beresford SAA. How do we get enough folic acid to prevent some neural tube defects? Am J Public Health 1994;84:348-50.
  • Berry RJ, Li Z, Erickson JD, Li S, Moore CA, Wang H, Mulinare J, Zhao P, Wong L-Y C, Gindler J, Hong S-X, and Correa A for the China-U.S. Collaborative Project for Neural Tube Defect Prevention. Prevention of neural tube defects with folic acid in China. N Engl J Med 1999;341:1485-90.
  • Blount ВС, Mack MM, Wehr CM, MacGregor JT, Hiatt RA, Wang G, Wickramasinghe SN, Everson RB, Ames BN. Folate deficiency causes uracil misincorporation into human DNA and chromosome breakage: implications for cancer and neuronal damage. Proc Nati Acad Sci USA; Apr 97;Vol 94:3290-95.
  • Botto LD, Moore CA, Khoury MJ, and Erickson JD. Neural-tube defects. N Engl J Med 1999;341:1509-1519.
  • Bostom AG, Rosenberg Ш, Silbershatz H, Jacques PF, Selhub J, D’Agostino RB et al. Nonfasting plasma total homocysteine levels and stroke incidence in elderly persons: The Framingham Study. Ann Intern Med. 1999;131:352-355.
  • Bostom AG, Silbershatz H, Rosenberg IH, Selhub J, D’Agostino RB, Wolf PA; et al. Nonfasting plasma total homocysteine levels and all-cause and cardiovascular disease mortality in elderly Framingham men and women. Arch Intern Med. 1999; 159:1077-80.
  • Boushey CJ, Beresford SAA, Omenn GS, Motulsky AG. A quantitative assessment of plasma homocysteine as a risk factor for vascular disease. JAMA 1995;274:1049-57.
  • Brent RL, Oakley GP, Mattison DR. The unnecessary epidemic of folic acid-preventable spina bifida and anencephaly. Pediatrics. 2000; 106:825-827.
  • Brouwer DAJ, Welten HTME, Reijngoud D-J, van Doormaal and Muskiet FAJ. Plasma folic acid cutoff value, derived from its relationship with homocyst(e)ine. Clin Chem 1998;44:1545-1550.
  • Brown JE, Jacobs DR, Hartman TJ, Barosso GM, Stang JS, Gross MD, Zeuske MA. Predictors of red cell folate level in women attempting pregnancy. JAMA 1997:277:548-52.
  • Campbell MK, Demark-Wahnefried W, Symons M, Kalsbeek WD, Dodds J, Cowan A et al. Fruit and vegetable consumption and prevention of cancer: The Black Churches United for Better Health Project. Am J Public Health. 1999;89:1390-1396.
  • Centers for Disease Control and Prevention. Use of folic acid for prevention of spina bifida and other neural tube defects — 1983-1991. MMWR 1991;40:513-6.
  • Centers for Disease Control and Prevention. Recommendations for the use of folic acid to reduce the number of cases of spina bifida and other neural tube defects. MMWR 1992;41:1-7. (No. RR-14.)
  • Center for Disease Control and Prevention. Folate status in women of childbearing age – United States, 1999. MMWR 2000;49:962-965.
  • Czeizel AE, Dudas I. Prevention of the first occurrence of neural-tube defects by periconceptional vitamin supplementation. N Engl J Med 1992;327:1832-35.
  • Daly LE, Kirke PN, Molloy A, Weir DG, Scott JM. Folate levels and neural tube defects; implications for prevention. JAMA 1995;274:1698-1702.
  • Delpre G, Stark P, Niv Y. Sublingual therapy for cobalamin deficiency as an alternative to oral and parenteral cobalamin supplementation. Lancet. 1999;354:740-741.
  • Department of Health. Report of the Committee on Medical Aspects of Food and Nutrition Policy. Report on Health and Social Subjects. 50. Folic acid and the prevention of disease. London, Stationery Office, 2000.
  • Dickinson CJ. Does folic acid harm people with vitamin B-12 deficiency? Q J Med 1995;88:357-64.
  • Giovannucci E, Stampfer MJ, Colditz GA, Hunter DJ, Fuchs C, Rosner BA, Speizer FEW, and Willett WC. Multivitamin use, folate, and colon cancer in women in the nurses’ health study. Ann Intern Med. 1998;129:517-524.
  • Graham I. Homocysteine in health and disease. Ann Intern Med. 1999;131:387-388.
  • Graham IМ, Daly LE, Refsum HM, Robinson K, et al. Plasma homocysteine as a risk factor for vascular disease. JAMA 1997:277;1775-81.
  • Gunter EW, Bowman BA, Caudill SP, Twite DB, Adams MJ, Sampson EJ. Results of an international round robin for serum and whole-blood folate. Clin Chem. 1996;42:1689-1694.
  • Hathcock JN, Troendle GJ. Oral cobalamin for treatment of pernicious anemia? J Am Med Assoc 1991; 265:96-97.
  • Herbert V, Bigaouette J. Call for endorsement of a petition to the Food and Drug Administration to always add vitamin B-12 to any folate fortification or supplement. Am J Clin Nutr 1997;65:572-3.
  • Institute of Medicine. (1998). Dietary Reference Intake: Folate, other В vitamins and choline. Washington DC:National Academy Press.
  • Itikala PR, Ruuska SE, Oakley, GP, JR, Kloeblen-Tarver A, Klein L. Preconception intake of folic acid among low-income women. JAMA. 2000;283:3074.
  • Jacob RA, Wu MM, Henning SM, Swendseid ME. Homocysteine increases as folate decreases in plasma of healthy men during short-term dietary folate and methyl group restriction. J Nutr 1994; 124:1072-80.
  • Jacques PF, Selhub J, Bostom AG, Wilson PWF, Rosenberg IH. The effect of folic acid fortification on plasma folate and total homocysteine concentrations. N Engl J Med 1999;340:1449-54.
  • Johnston RB, Jr. Folic acid: New Dimensions of an Old Friendship. Advances in Pediatrics 1997;44:231-261.
  • Kang S-S, Wong PWK, Norusis M. Homocysteinemia due to folate deficiency. Metabolism 1987;36:458-62.
  • Kang S-S, Wong PWK, Bock H-GO, Horwitz A, Grix A. Intermediate hyperhomocysteinemia resulting from compound heterozygosity of methylenetetrahydrofolate reductase mutations. Am J Hum Genet 1991;48:546-51.
  • Kark, JD, Selhub J, Adier B, Gofin J, Abramson JH, Friedman G, Rosenberg IH. Nonfasting plasma total homocysteine level and mortality in middle-aged and elderly men and women in Jerusalem. Ann Intern Med. 1999;131:321-330.
  • Kittner SJ, Giles WH, Macko RF, Hebel JR, Wozniak MA, Wityk RJ et al. Homocyst(e)ine and risk of cerebral infarction in a biracial population. The Stroke Prevention in Young Women Study. Stroke. 1999;30:1554-1560.
  • Lawrence JM, Petitti DB, Watkins M, Umekubo MA. Trends in serum folate after food fortification. Lancet. 1999;354: 915-916.
  • Lewis CA, Pancharuniti N, Sauberlich HE. Plasma folate adequacy as determined by homocysteine level. Ann NY Acad Sci, 1992; 669:360-62.
  • Lewis CJ, Crane NT, Wilson BD, Yetley EA. Estimated folate intakes: data updated to reflect food fortification, increased bioavailability, and dietary supplement use. Amer J Clin Nutr 1999;70:198-207.
  • Lindenbaum J, Rosenberg IH, Wilson PWF, Stabler SP, Alien RH. Prevalence of cobalamin deficiency in the Framingham elderly population. Am J Clin Nutr 1994;60:2-11.
  • Ma J, Stampfer MJ, Giovannucci E, Artigas C, Hunter DJ, Fuchs C, Willett WC, Selhub J, Hennekens CH, Rozen R. Methylenetetrahydrofolate reductase polymorphism, dietary interactions, and risk of colorectal cancer. Cancer Research 57, March 15, 1997:1098-1102.
  • Malinow MR, Nieto FJ, Kruger WD, Duell PB, Hess DL, Gluckman RA, Block PC, Hoizgang CR, Anderson PH, Seltzer D, Upson B, Lin QR. The effects of folic acid supplementation on plasma total homocysteine are modulated by multivitamin use and methylenetetrahydrofolate reductase genotypes. Arteriosclerosis, Thrombosis, and Vascular Biology, Vol 17, No. 6, June 1997, pp. 1157-62.
  • Malinow MR, Duell PB, Hess DL, Anderson PH, Kruger WD, Phillipson BE, Gluckman RA, Block PC, Upson BM. Reduction of plasma homocyst(e)ine levels by breakfast cereal fortified with folic acid in patients with coronary heart disease. N Engl J Med. 1998 Apr 9;338:1009-15.
  • Mark SD, Wang W, Fraumeni Jr JF, Li J-Y, Taylor PR, Wang G-Q, Guo W, Dawsey SM, Li B, and Blot WJ. Lowered risks of hypertension and cerebrovascular disease after vitamin/mineral supplementation: The Linxian Nutrition Intervention Trial. Am J Epidemiol 1996;143:658-64.
  • Mason JB, Levesque T. Folate: effects on carcinogenesis and the potential for cancer chemoprevention. Oncology, November 1996:1727-36,1743-44.
  • McDonnell R, Johnson Z, Doyle A, Sayers G. Determinants of folic acid knowledge and use among antenatal women. J Publ Hith Med. 1999; 21:145-149.
  • MRC Vitamin Study Research Group. Prevention of neural tube defects: results of the Medical Research Council Vitamin Study. Lancet 1991;338:131-37.
  • Nygard O, Nordrehaug JE, Refsum H, Ueland PM, Farstad, M, Vollset SE. Plasma homocysteine levels and mortality in patients with coronary artery disease. New Engl J of Med, Vol 337, No. 4, July 24, 2997, pp. 230-36.
  • Nygard O, Vollset SE, Refsum H, Brattstrom L, Ueland PM. Total homocysteine and cardiovascular disease. J Intern Med 1999;246:425-454. (Excellent bibliography)
  • Oakley GP. Folic acid-preventable spina bifida and anencephaly (Editorial). JAMA 1993:269;1292-3.
  • Oakley GP. Urgent need to increase folic acid consumption (Editorial). JAMA 1995:274; 1717-18.
  • Oakley GP, Adams MJ, Dickinson CM. More folic acid for everyone, now. J Nutr 1996:126;751S-755S.
  • Oakley GP. Taking a folic acid supplement probably would reduce cardiovascular disease rates in the United States. J Coronary Art Dis Index & Review; 1996:Vol II, No. 3:3, 10-12.
  • Oakley GP. Let’s increase folic acid fortification and include vitamin B-12. Am J of Clin Nutr 1997;65:1889-90.
  • Oakley, GP. Eat right and take a multivitamin. N Engl J Med 1998;338:1060-1061.
  • Oakley, GP. Prevention of neural-tube defects. N Engl J Med 1999:341:1546. (Letter)
  • Oakley, Jr GP. Falling short in preventing folic acid-preventable birth defects. In Press: 2000 Yearbook of Neonatal and Perinatal Medicine.
  • O’Keefe CA, Bailey LB, Thomas EA, et al. Controlled dietary folate affects folate status in nonpregnant women. J Nutr 1995; 125:2717-25.
  • Raats M, Thorpe L, Hurren C, and Elliott K. Changing Preconceptions. The HEA Folic Acid Campaign, 1995-1998. (Vol 2). London, Health Education Authority, 1998.
  • Riddell JH, Chisholm A, Williams S, Mann JI. Dietary strategies for lowering homocysteine concentrations. Am J Clin Nutr 2000;71:1448-54.
  • Rimm ЕВ, Willett WC, Hu FB, Sampson L, Colditz GA, Manson JE, Hennekens С and Stampfer MJ. Folate and vitamin B6 from diet and supplements in relation to risk of coronary heart disease among women. JAMA 1998;279:359-364.
  • Rodrigues LC, Smith PG. Use of case-control approach in vaccine evaluation: efficacy and adverse effects. Epidemiolo Rev 1999;21:56-72.
  • Robinson К, Мауег Е, Jacobsen DW. Homocysteine and coronary artery disease. Cleveland Clinic J of Med 1994,61:438-50.
  • Rossi E, Beilby JP, McQuillan BD, and Hung J. Biological variability and reference intervals for total plasma homocysteine. Ann Clin Biochem 1999;36:56-61.
  • Selhub J, Jacques PF, Wilson PWF, Rush D, Rosenberg IH. Vitamin status and intake as primary determinants of homocysteinemia in an elderly population. JAMA 1993;270:2693-8.
  • Selhub J, Jacques PF, Bostom AG, D’Agnostino RB, Wilson PWF, Belanger AJ, O’Leary DH, Wolf PA, Schaefer EJ, Rosenberg IH. Association between plasma homocysteine concentrations and extracranial carotid-artery stenosis. New Engl J Med 1995;332:286-91.
  • Selhub J, Jacques PF, Rosenberg IH, Rogers G, Bowman BA, Gunter EW et al. Serum total homocysteine concentrations in the Third National Health and Nutrition Examination Survey (1991-1994): Population reference ranges and contribution of vitamin status to high serum concentrations. Ann Intern Med. 1999;331-339.
  • Smithells RW, Nevin NC Seller MJ et al. Further experience of vitamin supplementation for the prevention of neural tube defect recurrences. Lancet 1983; 1:1027-31. Stampfer MJ, Malinow MR. Can lowering homocysteine levels reduce cardiovascular risk? (Editorial) New Engl J Med 1995;332:328-9.
  • Stampfer MJ, Willett WC. Homocysteine and marginal vitamin deficiency. The importance of adequate vitamin intake. (Editorial) JAMA 1993;270:2726-7.
  • Stevenson RE, Alien WP, Pai GS, Best R, Seaver LH, Dean J, Thompson S. Decline in prevalence of neural tube defects in a high-risk region of the United States. Pediatrics. 2000;106:677-683.
  • Tucker KL, Mahnken B, Wilson PWF, Jacques P, Selhub J. Folic acid fortification of the food supply. JAMA 1996;276:1879-85.
  • US Department of Health and Human Services. Food and Drug Administration. Food standards: amendment of the standards of identity for enriched grain products to require addition of folic acid. Fed Regist 1996;61:8781-807.
  • Ubbink JB, Vermaak WJH, Van Der Merwe A, Becker PJ, Delport R, Potgieter HC. Vitamin requirements for the treatment of hyperhomocysteinemia in humans. Hum and Clin Nutr 1994;1927-33.
  • Ubbink JB, Vermaak WJH, Van Der Merwe A, Becker PJ. Vitamin B-12, vitamin B-6, and folate nutritional status in men with hyperhomocysteinemia. Am J Clin Nutr 1993;57:47-53.
  • Ulrick CM, Kampman E, Bigler J, Schwartz SM, Chen C, Bostick R, Fosdick L, Beresford BAA, Yasui Y and Potter JD. Colorectal adenomas and the C677T MTHFR polymorphism: evidence for gene-environment interaction? Cancer Epidemiol Biomark Prev. 1999;8:659-668.
  • Ward M, McNulty H, McPartlin J, Strain JJ, Weir DB, Scott JM. Plasma homocysteine, a risk factor for cardiovascular disease, is lowered by physiological doses of folic acid. QJM 1997;90:519-514.
  • Wald NJ, Bower C. Folic acid and the prevention of neural tube defects. BMJ 1995;310:1019-20.
  • Zhang S, Hunter DJ, Hankinson SE, Giovannucci EL, Rosner BA, Colditz GA et al. A prospective study of folate intake and the risk of breast cancer. JAMA. 1999;281:1632-163.

Деякі продукти – джерела фолатів

Продукт
Порція для
вживання
Кількість фолатів
(мкг)
Добова потреба в фолатах
(%)
Куряча печінка
100 г
770
193
Тушкована яловича печінка
100 г
217
25-100
Сочевиця варена
100 г
180
45
Квасоля ниркоподібна
100 г
115
29
Свинина, запечена з квасолею
200 г
92
23
Томатний сік
1 склянка
48
12
Брюссельська капуста
100 г
47
12
Апельсин
1 середній
47
12
Брокколі варена
100 г
39
10
Зелена цибуля
50 г
64
17
Буряк сирий
100 г
109
31
Соя сира
100 г
375
116
Соя смажена
100 г
200
59
Хліб
100 г
50-60
15
Яєчний жовток
20 г
145
41
Яйце варене
50 г
20
4
Зародки пшениці
2 ст. ложки
38
10
1 4 5 6 7 8 14



Будь ласка, дайте відповідь на ці чотири питання:


Хто Ви?

Результати

Loading ... Loading ...

Ваша оцінка нашого сайту ІБІС:

Результати

Loading ... Loading ...

Для чого Вам потрібна інформація?

Результати

Loading ... Loading ...

Чи Ви ще повернетесь на наш сайт?

Результати

Loading ... Loading ...